Читати книгу - "Рембо"

він навіть прискорив кроки.

І тут заревіли мотори.

Від несподіванки він спіткнувся.

Ні!

За деревами почався рух. БМП одна за одною виривалися з лісу та зупинялися, щоб навести гармати.

Ні!

Рембо був паралізований розпачем.

Усе закінчено. Тікати марно. Через кілька секунд їх рознесуть на шматки. Залишалося лише уповати на милосердя ворогів, сподіваючись, що вони, може, нададуть допомогу пораненому Траутмену й доставлять його в госпіталь.

Він присів на край носилок і відразу його збило ударною хвилею.

РОЗДІЛ 12

Земля здригнулася.

Не стріляти! — крикнув майор Азов.

Полковник Зейсан не звернув на нього найменшої уваги.

Вогонь! — скомандував він. — Тепер лівіше! Вогонь!

Пролунав новий вибух. У повітря полетіли грудки землі.

Жінка з перев’язаною рукою, скрикнувши, упала. Її накрило землею.

Вогонь! — наказав Зейсан.

Ні! — кричав Азов

Торохнув третій вибух. Снаряд розірвався позаду американця, і він упав.

Кінь поніс. Прив’язаний до сідла коня поранений хитнувся в один бік, потім в інший. Носилки підкинуло.

Перед конем! — скомандував Зейсан.

Ні! — закричав Азов. — Вони ж не чинять опору!

Новий снаряд розірвався перед конем і перебив йому ноги.

Кінь важко впав на бік, притиснувши ногу пораненому та перекинувши носилки.

До Зейсана донеслися крики.

Ще один! — скомандував він, не звертаючи уваги на протести Азова. — Американець намагається встати! Давай ближче до нього.

Ах ти, сучий сину! Я змушу тебе заплатити мені за все! — сказав Зейсан. — За те, що ти поставив під загрозу мою кар’єру. А потім, Азов, я займуся й тобою!

Вибухнув ще один снаряд. Знову до неба зметнувся стовп землі.

Кулемет! — наказав Зейсан.

І відразу почув, як пересмикнули затвор. Але не кулемета.

Дуже близько.

За його спиною.

Він налякано обернувся.

Майор Азов осідав на землю. Його голова була в крові. У руці він стискав пістолет, націлений на…

Мене?! — Зейсан застиг від жаху, потім перевів погляд на прапорщика — це він вистрілив зі свого АК-47 у голову майора.

Тебе чекає нагорода за це, прапорщику!

Потрібна мені ваша медаль! — ображено сказав Кауров. — Я хочу підвищення у званні!

Але це ж неможливо! У тебе немає освіти, ти не можеш стати офіцером! Ти, звичайно ж, розумієш…

Ствол автомата повернувся в бік полковника.

Почекай! — закричав Зейсан, помітивши палець Каурова на курку. — Звичайно! Якщо ти хочеш підвищення…

БМП труснув вибух.

РОЗДІЛ 13

Рембо знову впав. Але цього разу вибух прогримів з боку БМП. У БМП влучила випущена з-поміж дерев ракета. Машина перевернулася, й екіпаж опинився на землі.

Із того ж місця вилетіла ще одна ракета.

І вибухнула ще одна БМП.

Через дерева пролунали постріли з гвинтівок й автоматні черги.

Рембо піднявся та помітив радянського командира, який викрикував якісь накази. Вогонь із боку лісу посилився, і командир закричав ще голосніше. Вежі БМП зарухалися, розвертаючись у бік лісу.

Вибухнула та зайнялася третя БМП.

Пролунав гарматний постріл, і в повітря полетіли палаючі уламки дерев.

РОЗДІЛ 14

Мосаад кричав своїм людям, щоб вони не припиняли вогню. Він спустошив магазин, відкинув його, вставив наступний і пересмикнув затвор.

Передчуття його не підвели. Перед світанком він чув гул вертольотів, бачив, як вони опускали на землю щось важке й вирішив повернутися на цю землю, яка стала нічийною.

Він не вибирав, за яким законами йому жити, а корився почуттю обов’язку. Якщо вертольоти притягли сюди щось, схоже на БМП, значить тут ставилася пастка. Він не знав, для кого саме. Для вождів його племені. Або для американця. Яка різниця!

Зараз ним керувало почуття обов’язку.

Мосаад ховався в лісі весь ранок. Нарешті він побачив, як на лузі з’явилися цей американець і його виснажені супутники.

Тієї ж миті з лісу вискочили радянські БМП, заговорили гармати. Американець упав. І Мосаад наказав людям підповзти якомога ближче до узлісся, щоб скористатися перевагою раптовості свого нападу на ворога.

Один із його бійців вистрелив із радянського гранатомета РПГ-7, який Мосаад два дні тому захопив під час бою. Одна БМП вибухнула.

Так! Мосаад тріумфував. Саме провидіння примусило залишитися його тут.

Чудове місце!

Прекрасний час!

РОЗДІЛ 15

Рембо не знав, хто атакує радянських. Але він зрозумів, що в нього з’явилася надія. На перевалі їх накрила лавина й забрала його основну зброю — гранатомет. Однак у нього залишався лук. Він швидко зібрав його, прицілився та випустив стрілу з розривним наконечником. Пролунав вибух, і декілька солдатів упало, інші бігали в паніці й намагалися врятуватися. Він стріляв до тих пір, поки не випустив усі стріли.

Носилки з Траутменом перевернулися, і Рембо кинувся на допомогу. Тут до нього дійшло, що кінь убитий і, падаючи, притиснув Мусу. Мішель лежала непритомна поряд. їй також необхідно було допомогти, але спочатку він має врятувати Траутмена.

Пролунали вистріли.

Цього разу стріляли ззаду. Повернувшись, Рембо побачив вершників, воїнів Аллаха, які мчали в атаку з іменем Господа на вустах. Ця жива лавина котилася на нього, і він закричав навіть голосніше, ніж вони.

Солдати зрозуміли, що потрапили в оточення. Вони відкрили зустрічний вогонь, і декілька вершників упало.

Один із них звалився поряд із Рембо й випустив автомат.

Те, що треба! Підхопивши повід, Рембо скочив у сідло й понісся вперед. Так, він утомився, але де не завадить йому розправитися з ворогами.

Справа він бачив Халіда, зліва — Рахіма. Рембо не знав, що привело їх сюди, але був їм вдячний.

Спереду бовваніли БМП, майже всі вони горіли, дехто із солдат ще відстрілювався.

Радянський командир, саме той, який наказував відкрити вогонь по поранених друзях Рембо, у паніці тікав. Рембо вдарив коня, і той рвонув з останніх сил.

Він кинувся до струмка, до крайньої зліва машини…

Перемахнув через неї й на секунду опинився у повітрі…

Коли копита коня торкнулися землі, Рембо побачив зовсім поряд ворога, який щосили втікав…

Замах ножем…

ї череп утікача розсічено.

Кінь посковзнувся, утратив рівновагу та став валитися набік, загрожуючи придавити Рембо.

Він стрибнув на землю.

Перекотився через голову.

І вдарився грудьми об стовбур дерева.

Від удару Рембо мало не знепритомнів. Він ловив ротом повітря. М’язи звела судома.

Бій затих.

З усіх боків його оточували вогонь, дим і сморід. Довкола лежали вбиті воїни Аллаха, душі яких були вже в раю.

Над ними височів величезний, ніби витесаний із каменю, радянський прапорщик. У руках він стискав автомат і похмуро дивився на полковника, із черепа якого стирчав ніж.

Прапорщик повернувся до Рембо. Здавалося, зараз він вистрелить. Але він відкинув автомат.

Не розумію, — сказав Рембо.

Почувши