Читати книгу - "Чорнильна кров"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 126
Перейти на сторінку:
його попереднім господарем.

Рудий Лис хотів заперечити, та порухом руки Змієголов наказав йому мовчати.

— Хай так! — промовив князь голосно, щоб кожен у залі почув. — Уяви собі, попри мою дурість, я знайшов шлях, як довести, хто з нас помиляється.

Кивком голови він наказав Тадео підійти. Бібліотекар підбіг і витяг з-під широкого плаща перо і чорнило.

— Все дуже просто, Рудий Лисе! Не я, а ти перший напишеш своє ім'я в цій книжці! Тадео мене запевнив, що написані літери можна витерти Бальбулюсовим скребком. Отже, ти пишеш своє ім'я, я знаю, ти вмієш писати. Тоді ми даємо Сойці меча в руку, і він б'є тебе ним у живіт! Хіба так ми не з'ясуємо, чи ця книжка дає безсмертя? Оце справжня гра зі смертю. Чого ти так зблід? — знущався Змієголов, провівши вказівним пальцем по замках на книжці. — Хіба ти не любиш таких ігор? Ходи сюди і вписуй своє ім'я. Але не те, що сам собі вигадав, а те, яке тобі дали при народженні.

Рудий Лис озирнувся, наче шукав допомоги, та ніхто не заступився, навіть Мортола. Вона стисла бліді губи і стояла. Якби її погляд убивав, як її отрута, то, без сумніву, книжка Змієголову не допомогла б. Рудий Лис утупився в загострене перо, наче не знав, що з ним робити. Тоді старанно вмочив його в чорнило і став писати.

— Чудово! — Змієголов махнув одному зі слуг, які з тацями, повними фруктів і солодощів, чекали біля срібних колон. Мед капав з його пальців, коли він упихав у рота випічку. — Ну, чого ти ще чекаєш, Рудий Лисе? Випробуй долю! Починай.

Рудий Лис стояв, уп'явшись очима у Свистуна, який довгими руками обхопив книжку, наче дитину. Срібноносий відповів лихою усмішкою. Рудий Лис різко повернувся і пішов униз по сходах, біля підніжжя яких чекав Мо.

Мо забрав руку від Меґі і відштовхнув доньку, хоча вона й опиралася. Панцерні розступилися, наче звільняли сцену. Залишився один солдат, який за помахом Змієголова заступив дорогу Рудому Лису, витягнув його меч з піхов і простягнув срібне руків'я Мо.

І це гра Феноліо? Вже байдуже. Коли Мо заходив до залу, він би руку віддав за меча, але такого не хотів. Так само як і цієї ролі, яку йому хотіли приписати чи то Феноліо, чи Змієголов.

— Ні, дякую, — сказав Мо і ступив крок назад. — Мечі — не мої інструменти. Я довів це книжкою?

Змієголов витер мед з пальців і оглянув його з ніг до голови.

— Але Сойко! — сказав він здивовано. — Ти ж чув. Вправності тут не треба. Ти його тільки вдар у живіт!

Рудий Лис дивився на Мо потьмянілими від люті очима.

— Забудь, Змію! — сказав Мо голосно. — Якщо ти маєш рахунки з цим кровопивцем, то зводь їх сам. Ми домовлялися про інше.

Змієголов оглядав його з таким зацікавленням, наче Мо — екзотичний звір, що випадково потрапив у його покої. А тоді зареготав.

— Така відповідь мені подобається! — крикнув він. — Вона мене остаточно впевнила, що я зловив кого треба. Ти, Сойко, без сумніву, хитрий лис. Та попри все я дотримаюся домовленості.

Князь кивнув солдатові. Без жодних вагань той повернувся і встромив довгий клинок у герольдове тіло, так швидко, що Рудий Лис навіть не встиг відступити.

Меґі скрикнула. Мо пригорнув доньку, сховавши її обличчя в себе на грудях. Рудий Лис стояв і розгублено витріщався на меч, який стирчав з нього, наче був частиною тіла.

З пихатою посмішкою на устах Змієголов оглянув присутніх, насолоджуючись німим жахом. Рудий Лис схопив меч, який стримів з його тіла, і, скривившись, витягнув клинок. У великій залі стало так тихо, наче всі, як один, перестали дихати. Змієголов заплескав у долоні.

— Погляньте на нього! — крикнув він. — Чи ще хтось вважає, що Лис зміг би пережити цей удар? Ну то як, Рудий Лисе?

Герольд не відповів, він стояв і дивився на закривавлений меч.

— Дівчина не збрехала, і Змієголов — не легковірний дурень, який купується на дитячі казочки! — збуджено вигукував князь. — Тоді з цим закінчили. Тепер я маю безсмертного герольда! Час сказати те саме про самого себе. Свистуне! — крикнув він і повернувся до Срібноносого. — Звільни зал! Виведи всіх. Залишаються тільки десять панцерних, ти, Рудий Лисе, бібліотекар і двоє полонених. Ти йдеш також! — кинув він Мортолі, коли та хотіла заперечити. — Йди до моєї дружини і зроби нарешті, щоб дитина замовкла!

— А що з нами? — крикнув Мо Змієголову. — Моя донька і я виконали нашу частину угоди, отже, виводь ув'язнених із темниці і відпускай нас.

— Звичайно, Сойко! — поблажливо кинув він у відповідь, підвівши руку. — Ти дотримав своєї обіцянки, я дотримаю своєї. Слово честі Змієголова. Я вже послав людей вниз у темницю, але звідти до брами дорога довга, побудь з нами ще трохи!

Гра. Мо озирнувся і побачив, як зачиняються величезні двері.

— Як ти почуваєшся, Рудий Лисе? — Змієголов глянув на герольда з прохолодою. — Як то — бути безсмертним?

Рудий Лис мовчав. Він усе ще тримав меч, яким його прокололи.

— Поверніть мені мій меч, — сказав він хрипко, не зводячи очей з господаря. — Цей ні до чого не годен.

— Та ну. Дурниці. Я накажу викувати нового меча як подяку за послугу, яку ти мені сьогодні зробив! — відповів Змієголов. — Та перше мусимо зробити ще одну дрібничку: витерти твоє ім'я з моєї книжки.

— Витерти? — Погляд Рудого Лиса зупинився на Свистунові, який тримав книжку в руках.

— Витремо, так. Цю книжку задумано, щоб зробити безсмертним мене, а не тебе. Але для цього писар зараз напише три слова.

— Для чого? — Рудий Лис витер рукавом піт з чола.

— Щоб звільнити місце, так би мовити, місце для мене, — відповів Змієголов. — І знаєш що? Як винагороду за те, що ти жертовно довів, як надійно книжка захищає від смерті, тобі дозволено, щойно писар напише слова, вбити Сойку. Якщо його взагалі можна вбити. Як тобі така пропозиція?

Меґі почала схлипувати і трималася міцно за тата, поки двоє панцерних її не відтягли.

— Три слова! — Рудий Лис підійшов до Мо.

«Мортимере, ти дурень», — подумав Мо.

— Три слова, добре, рахуй зі мною, Сойко. — Рудий Лис підняв меч. — На четвертому я б'ю тебе, і ти відчуєш біль, я обіцяю, але, можливо, помреш не відразу.

— Починай, Тадео, — наказав Змієголов. — Ти добре пам'ятаєш ті слова, які я тобі казав? Напиши їх, та не вимовляй. Просто їх порахуй.

Свистун розгорнув книжку і простягнув її старому. Пальці Тадео тремтіли, він умочив перо в чорнильницю.

1 ... 117 118 119 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнильна кров"