Читати книгу - "Прес-центр"

ще одну пляшку, але в цей час диктор сказав першу фразу про те, що годину тому при виході з крітського ресторану на рю Муффтар убито журналістів Марі Кровс та професора Верньє, а також якусь мадемуазель Гала Оф, особа якої ідентифікується.

На екрані виникла фотографія: крупно — солом’яне волосся Марі, розметане на мокрому асфальті, залите кров’ю обличчя, поряд — Верньє, сидить біля стіни, голову знесено майже наполовину, а трохи віддалік — жінка в синьому плащі, мабуть, мадемуазель Гала.

Френк опустився на стілець, серце спинилося десь у горлі, закриваючи дихання; це ж ти, Френк По, підготував цю передачу, сказав він собі й відчув, як щоки його взялися вогнем, немов хтось ударив навідліг; це зробив ти, ідеолог і борець за свободу людства, якому загрожують наївні діти, схильні шукати порятунок у комуністичній утопії…

Френкові стало моторошно, бо він явно відчув теплу й суху долоню Марі в своїй руці, йому здалося, що він навіть бачить, яка глибока й довга лінія життя була в цієї незвичайної дівчини, котра називала його народ так ласкаво — америкашки… Але ж її вбили мафіозі, почув себе Франк По, і голос його йшов десь здалеку, ніби крізь повсть, слова невиразні, немов хтось душить їх долонею, теплою, м’якою, з довгою й глибокою лінією життя… Мовчи, тварюко, які мафіозі?! При чому тут мафіозі?! Ти сам сказав мафіозі, кого треба прибрати на рю Муффтар, і ти розумів те, що робив, тому ти й напився, і прийшов сюди, і вирішив приготувати собі яєчню, аби зажерти нею ще одну пляшку, а потім спуститися вниз і нализатися до нестями, виблювати на вулиці, тільки б забути… Але ж я лише передав сивому те, що мені вручив резидент… Аякже, ти ж не забув Нюрнберг, не забув есесівців Олендорфа і Ейхмана, вони також лише передавали, та й усе, вони не входили в камери і не пускали газ у лазні, напхані дітьми… Стривай, сказав він собі, це істерика, стривай… Випий… Відкрий пляшку й випий. Все одно ти вже не зможеш сп’яніти. Що? До чого тут погода на завтра?! Про що вони говорять, ці сучі диктори?!

Він замолотив кулаками в стінку до Ісабель, загорлав:

— Годі вам! Годі, я кажу!

За стіною стало тихо, він почув кроки, потім відчинились двері на сходи і тунісець хрипко спитав:

— Вам погано?

— Мені добре! Сука! — вигукнув Френк. — Мені дуже добре! Іди звідси! Іди геть до своєї сучки! Іди геть, а то вб’ю тебе!

Він дихав важко, і лице його аж палахкотіло, здавалося, що вся кров прилила до голови; ану, візьми себе в руки, сказав собі Френк, ану, не будь квашею. А ким же мені бути? Співробітником Центрального розвідувального управління, яке захищає батьківщину від ворогів? Він примружився, знову побачив прямо перед собою мертве солом’яне волосся Марі і її вивернуту руку; чому мертві лежать у таких неприродних позах, як же їй було боляче, бідолашненькій, коли…

Френк По сунув голову під кран; вода вже нагрілася, хай їй грець, можна мити сковорідку… Він пішов у маленьку ванну, підставив голову під крижану воду; але обличчя не охолонуло, воно все ще палало, і Френк раптом закричав, охоплений жахом, бо заплакав, а досі він ніколи не плакав, він у всьому брав приклад з Арістотеля Онассіса, адже той був таким сильним, він же свого батька витяг з тюрми, коли був ще дитиною, він.

Френк став навпочіпки; він тяжко, з жовчю виблював; голова запаморочилась, скроні скував тупий біль. Він примусив себе встати, ввійти в кімнату, почав кидати в чемодан речі з маленької старої шафи, потім відіпхнув чемодан ногою, надів мокрий дощовик і вибіг з квартири; двері зачинив, але не замкнув; ключ від квартири кинув у проліт; спустившись униз, витер сірника, знайшов ключ, затиснув у кулаці, вийшов з під’їзду, пошпурив його в провулок, що вів до «Інвалідів», а потім зайшов у ресторан до Кастропоса, той уже підраховував виручку, хоч у залі ще були гості.

— Ей, брате мій, — сказав Френк По грецькою мовою, — скажи мені, що таке сука?

— А я й не знав, що ти вмієш розмовляти по-нашому, — здивувався хазяїн ресторанчика.

— Та й не повинен був про це знати… Ти скажи мені, що таке сука? Чи побоїшся?

— Чого мені боятися, хлопче? Сука — це кішка або собака жіночого роду… Або шлюха, яка наділила тебе гонореєю. Чи друг, який спить з твоєю дівкою…

— Налий мені склянку віскі, — попросив Френк По. — По самі вінця.

Той плеснув йому на дно, Френк повторив:

— По самі вінця.

— Ти й так уже хильнув, хлопче.

— Я що кажу?!

— А гроші в тебе є?

— Одноплемінникам дають без грошей, тим паче, що я хочу відповісти тобі, що таке сука.

Він випив віскі до краплі; пив важко, відчуваючи нудоту, бажання обблювати цю дубову стойку, але, мабуть, почався спазм кишечника, бо заболіло внизу животу.

— Сука — це я, Френк По, зрозумів мене? Запам’ятай те, що я тобі зараз сказав: Френк По — брудна самозакохана шлюха, ідеолог, добрий хлопець, борець за свободу людства, ось що таке сука…

Він витяг з кишені стофранковий папірець, потім витяг другий, поклав на стойку й вийшов на безлюдну, вкриту пузирчастими калюжами рю Муффтар, пішов униз, до Сени, там є невеличкий пансіон, вони мене не знайдуть, хоч, напевне, шукатимуть уже сьогодні, головне, щоб не знайшли до ранку, бо я подзвоню цьому старому задрипанцю, «серу Все», який збирає факти у Прес-центрі, і розповім йому про себе, я ж борюсь проти зла, хіба не так, я зобов’язаний боротися до кінця, а в солом’яної дівчинки така тепла долоня і вона нічого не хотіла, аби тільки знайти свою правду, а ми саме це й хочемо дати людству, саме те, щоб кожен без страху шукав свою правду і не боявся говорити про це вголос…

Він зупинився і крикнув:

— Уголос! Це кажу я, Френк По, сука!

Нехай вони не надрукують мене, вони ж усі такі сміливі в барі преси і такі без’язикі у кабінеті редактора, але я все одно розповім їм про «Пті серкль», і про те, як я сидів у машині резидента на рю Вашінгтон, і про грека в сірому з гвоздиками; це байдуже, що ніхто не надрукує, важливо сказати вголос, інакше треба повіситися прямо зараз, отут, на ремінці, він же в мене з такої гарної шкіри, іспанської, з малюнком, витісненим у Памплоні, ох і мерзота ж ти, Френк По,