Читати книгу - "Бот"

Розлючений і знавіснілий, пігмей заскочив у церковцю. Він валився з ніг від утоми. Голова розколювалась від пекельного болю. Шлунок безперервно ображено воркотав.

Церковця стояла порожня. У дальньому куті під трьома вицвілими від часу іконами горіло кілька свічок.

— ТИ! — заверещав коротун, підскочивши до різьбленого розп’яття, що висіло над вівтарем. — Це все Ти винен! Мало Тобі того, що зробив мене меншим за однокамерний холодильник? Тобі недостатньо, що мій член нагадує обгризену сосиску, котра стирчить з недоїдків хотдога? А тепер я лишився без дому, посіпак і грошей! Чому Ти так ненавидиш мене?! — Джеймі метав громи і блискавки. Набравшись духу, він тицьнув пальцем у дерев’яне обличчя і випалив: — Ти — жирний безмозкий тюлень!

А тоді затих, уважно дослухаючись. Нічого не відбувалось. Десь далеко шумів прибій, але земля не розверзлась і блискавки не почали лупити з ясного неба. Макака осмілів.

— Що? — викрикнув карлик, кумедно розкинувши руки. — Ну що ти мені зробиш, га? Ти — нікчема! Цілковитий нуль, порожнє місце! Ти просто хробак, який лиш волею випадку отримав безсмертя!

Схиливши голову, увінчану терновим вінком, Ісус мовчав. Бос токопійської мафії скаженів дедалі більше.

— Якби знаття, я б відрікся від Тебе ще двадцять років тому! Ти ж тільки насміхався з мене, — очманілий Макака підскочив, схопився руками за дерев’яну фігуру і, впершись ногами в стіну, почав смикати її на себе. — Ось я Тобі зараз… зараз…

Пігмей виявився не набагато більшим за розп’яття. Він добряче намучився, перш ніж відірвав його від стіни, повалившись разом із хрестом на дерев’яну підлогу. Затим, істерично схлипуючи, маленький Джеймі підхопився і приготувався зробити те, що зазвичай чинив з поверженими недругами, — зібрався помочитись на розп’яття. То був його фірмовий засіб самоствердження — сцяти на мертвих ворогів. Засліплений люттю Макака став над хрестом, розстібнув ширінку і навіть вистромив свою сосиску, але…

Треба сказати, Джеймі вибрав дуже невдалий час для з’ясування стосунків з Господом.

Раптово карлик усвідомив, що розп’яття ривками зсувається вбік по підлозі. Вражено пукнувши, він підняв макітру і спостеріг, що всі предмети навкруги — вівтар, ікони, стругані лави, підставки для свічок — скажено вібрують. Їхні контури розпливались, змазувались у темряві. Стіни й підлога безгучно пульсували. (Пігмей не відав, що таке інфразвук,[122] а тому не здогадувався, що низькочастотні звукові коливання можуть сягати такої ж потужності, як і звичайні звуки, при цьому лишаючись нечутними для людини.) Невидима рука стиснула йому горлянку. Макака змокрів, відчувши присутність Вищої Сили, і з жахом усвідомив, що догрався.

Вібрація не припинялась, коли далеко на сході зародився низький рокітливий звук. Джеймі глитнув слину, відчуваючи, що от-от зомліє. Гуркіт наростав швидше, ніж карлик встигав про нього думати. За секунду від реву двигтіла земля. Церковка трусилася, наче її закинули в киплячий казан. Шибки бряжчали, зі стелі сипалася штукатурка, плаксиво скиглили дерев’яні опори, цвяхи на очах вилазили з дощок. Ревіння міцнішало, лещатами стискаючи голову маленького мафіозі. Схоже, Господь таки втратив терпець.

— А-а-а-а-а! — залементував Макака і наклав прямо в приспущені штанці.

За мить потому рев сягнув апогею. Важка звукова хвиля ляснула по церкві невидимим батогом. Шибки не просто вилетіли — вони дематеріалізувались з гучним «дзен-н-нь!». Лави підскочили на пів-метра вгору і попадали коло західної стіни. Вхідні двері зірвало з петель. Вони пролетіли аж до вівтаря і збили вщерть деморалізованого Джеймі на підлогу.

Інстинкт самозбереження випхав Макаку на вулицю. Горлаючи щось про милосердя та індульгенції, пігмей, мов ошпарений, пострибав з церкви. Дезорієнтований, він вискочив на кам’янистий пляж і впав біля води, заплутавшись у спущених штанях. Гуркіт затихав на заході, віддаляючись так само швидко, як і з’явився. Скімлячи, маленький мафіозі став на коліна, повернув голову до океану і… обімлів. Ця мить змінила все його життя. Джеймі зазирнув в обличчя Богові. У пітьмі над океаном, точно над Макакою, палали батьківським докором два великих жовтогарячих ока. Вони спопеляли його, вони терзали йому душу, наповнюючи все тіло благоговійним трепетом…

Бідолашний коротун і гадки не мав про те, що насправді коїлося в Атакамі протягом останнього місяця. Він не здогадувався ні про існування «NGF Lab», ні про ботів (попри те, що вже стикався з ними). Відповідно, Джеймі не міг знати про наліт американської авіації. Після успішного завершення операції важкий і неповороткий «B-2» відразу подерся вгору, піднявшись настільки високо, наскільки дозволяли його технічні характеристики. Це був його єдиний шанс заховатись від радіолокаторів. Зате винищувачі прикриття — чотири «F-22» — покидали місце бомбардування на бриючому польоті. Один з «Рапторів» вилетів до океану якраз над церковцею, де біснувався Макака, ледь не рознісши божницю на друзки.[123] Саме жар з його турбін пігмей лицезрів на фоні нічного неба.

Насправді Джеймі не мав би бачити вогняних вихлопів з турбін. Зазвичай у «F-22 Raptor» їх не видно. Сопла екрануються чотирма полігональними пластинами зі спеціальних сплавів, котрі зменшують помітність винищувача в інфрачервоному діапазоні. Проте літак, діставшись океану, почав набирати висоту, задерши носа на 30°. Турбіни націлилися точно на узбережжя, і розпашілі сопла «втупилися» в Макаку. Сопла «F-22» у поперечнику не круглі, вони мають форму сплюснутих прямокутників, контури яких згладжує тремтіння гарячих вихлопних газів. Не дивно, що нещасний мафіозі сприйняв їх за почервонілі від праведного гніву очі Господа.

Досягнувши висоти, що дозволяла вийти на крейсерський режим польоту, пілот «F-22» вирівняв винищувач. Жовтогарячі «очі» зникли. Все-таки цього було достатньо для того, щоби Джеймі напудив під себе вдруге за вечір і ще двадцять хвилин після того, як «Raptor» покинув повітряний простір Чилі, а низький утробний рев розчинився в мороці, бився головою об прибережні камені і без передиху горлав:

— Я зрозумів, Господи! Не вбивай! Не вбивай! Я більше не буду! Прости мене, засранця! Я більше не бу-у-у-ду!

Гени двадцяти поколінь ревних католиків давалися взнаки.

CXXV

Вівторок, 1 вересня, 01:34 (UTC -4)

Пустеля Атакама

— Горілим тхне, відчуваєш?

Тимур кілька разів по-собачому втягнув носом повітря:

— Трохи є. У нас мотор часом не перегрівся?

— Та ні. Смердить так, наче він не просто перегрівся, а згорів до дідька.

Тимур опустив вікно зі свого боку. Гіркий запах у кабіні посильнішав. З-під капота не вихоплювалося жодних підозрілих звуків.

— Точно, щось десь горить, — погодився українець, — і то конкретно горить.

— Що воно таке? — Хедхантер був радше здивованим, аніж стурбованим. — Тут же нема чому навіть пожевріти — одні піски та скелі.

Тимур двічі підряд знизав плечима і позіхнув. Хлопець почувався втомленим, мов верблюд після двотижневого переходу Сахарою. Якщо