Читати книгу - "Беру свої слова назад"

З багатьох.

Перш за все - доповіді з переднього краю. У кожному полку - штаб. В кожному штабі - начальник розвідки полку. Кожен день він вимагає від командирів батальйонів доповіді про обстановку: де з'явилася нова мінометна батарея, а де вона замовкла, де проявила себе нова протитанкова гармата, де противник копає землю і тут же її маскує, а де копає відкрито, де виблискують лінзи біноклів, де в'ються димки... І вимагає уточнень: дим від багаття, з труби бліндажа або від польової кухні?

Полкова розвідка дивиться, слухає, нишпорить по ворожих тилах. Начальник розвідки полку вимагає від командирів батальйонів організації цілодобового спостереження і підслуховування противника. Він вимагає направляти в тил противника розвідувальні групи і дозори. Крім того, в підпорядкуванні начальника розвідки полку - власний розвідувальний взвод, укомплектований хвацькими хлопцями. А то й ціла рота. Ці можуть притягти ворожого солдатика, а то й офіцерика. Це вже гідне джерело інформації.

А в артилерійських полках - розвідники в кожній батареї, у взводі управління. І в кожному дивізіоні. І в командира полку - теж. З усіх полків у штаби дивізій струмочками стікається інформація. І обробляється.

У штабі кожної дивізії - теж розвідник сидить. У того вже штат. І в підпорядкуванні - вже точно ціла розвідрота. Вона теж по тилах нишпорить.

Стрілецькі корпуси до того часу розформували. Зате сформували безліч бригад. Бригада більша за полк, але менша від дивізії. Відповідно засобів розвідки у бригаді менше, ніж у дивізії, але більше, ніж у полку. Над бригадами і дивізіями - штаби армій. А в тих штабах - розвідувальні відділи. В їх підпорядкуванні потужні сили розвідки - і радіоперехоплення, і звукометрична розвідка, власні диверсанти, інформаційна робота на відповідному рівні та інше всяке, аж до власної як інформаційної, так і диверсійної агентури. Над ними - розвідувальний відділ штабу фронту. Він координує дії всіх нижчих, обробляє потоки інформації, крім того, має власні сили і веде розвідку самостійно у всьому діапазоні - від закидання агентури і груп глибинної розвідки до пеленгації і фотодешифрування.

І ось настає момент, коли аналітики-інформатори звертають увагу на дивну річ: у всіх доповідях з полків, бригад, дивізій і армій більше не згадуються німецькі танки. Вони пропали. А що каже радіорозвідка? Вона підтверджує: ось працювала радіомережа танкової дивізії, але замовкла. І тут теж - замовкла. Тільки тут продовжує працювати радіомережа 3-ї танкової дивізії. Але це явне обдурювання: за всіма ознаками дивізія пішла, а радистів поки залишили на місці. Але нас вже не проведеш. Є ознаки, за якими досвідчені радіорозвідники безпомилково розкривають такі хитрощі. А що авіація каже? Авіація підтверджує.

У начальника розвідки фронту - зв'язок з нашими розбитими частинами, які прориваються з оточення. Ті бачили, як відходять танкові колони. І агентура щось повідомляє. У розвідувального відділу Ленінградського фронту - зв'язок з партизанами. Не було тоді партизанів у Ленінградській області? Були. 8 серпня 1941 року начальник спецвідділу (диверсії і ліквідація) Розвідувального управління Генерального штабу полковник Х.У. Мамсуров був направлений до Ленінграда в якості уповноваженого з керівництва партизанським рухом (ЦАМО. Фонд 249, опис 1554, справа 1, лист 32). Він прийняв під контроль ті розвідувальні та диверсійні групи розвідвідділу Ленінградського фронту, які вже перебували за лінією фронту і яким був відданий наказ на перехід до партизанських дій із залученням до свого складу бійців і командирів, які опинилися в тилу. Крім цього, разом з Мамсуровом прибули диверсійні групи з Москви, які тут же пішли в тил противника.

Потрібно пам'ятати, що паралельно з партизанськими групами військової розвідки власну партизанську структуру розгортали товариші з НКВС. Мало ще було партизанів. Але вони були. І вони доповідали.

Одним словом, начальник розвідки Ленінградського фронту комбриг Євстигнєєв до моменту появи Жукова в Ленінграді мав чітку картину: 4-а танкова група з-під Ленінграда йде. З цього випливав єдино можливий висновок: штурму не буде. А з цього, у свою чергу, слідував інший висновок: буде блокада. На основі цього треба було кидати всі резерви в район станції Мга на прорив щойно замкнутого кільця.

Але Жуков, який, як нам повідомляють, умів читати думки гітлерівців, на цей раз прочитати не зумів. Він нібито в Кремлі вказував Сталіну на всілякі небезпеки на інших фронтах, до яких у нього в той момент не було ніякого стосунку, але чомусь не вказав на можливість блокади Ленінграда. І нічого не пропонував для того, щоб блокаді запобігти. Жуков чекав штурму.

А розвідка йому: не чекай, не буде штурму!

Але геній не повірив розвідці.

На підставі чого?

Та просто так. Взяв і не повірив.

Які у Жукова були підстави не вірити розвідці?

Ніяких.

До 9 вересня включно він воював у районі Смоленська. Йому не дано було знати, що коїться в районі Ленінграда. Потім Сталін викликав Жукова до Москви і призначив на посаду командувача військ Ленінградського фронту. За версією Жукова, він тут же полетів у Ленінград. Прямо з Центрального аеродрому.

За спогадами інших учасників подій, у нього було ще кілька днів, щоб з обстановкою під Ленінградом детально ознайомитись. Але що Жуков міг дізнатись у Москві? Про становище та стан своїх військ - практично все. А про противника? Розвідувальні групи з-під Москви в районі Ленінграда не нишпорять. І полонених не захоплюють. І спостереження за переднім краєм не ведуть. Розвідувальні літаки з московського напрямку на ленінградський не літають. Їм своєї роботи вистачає на власному напрямі. Стратегічна агентура? Але зв'язок з нею в ті критичні дні був утраченим. Якби зв'язок з резидентурами в Женеві і Берні, в Берліні, Відні та Амстердамі працював, то й тоді стратегічна агентурна розвідка не доповіла б про підготовку до штурму Ленінграда. Бо ні наказу, ні самої підготовки до штурму не було.

Простіше кажучи, основним і єдиним джерелом відомостей про стан противника