Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 153
Перейти на сторінку:
участь у Війні за незалежність, помер 1798 року й похований на родинному цвинтарі за кілька кілометрів від Плейнса. Таким чином, Картер — американець «найвищого ґатунку» — WASP (white anglo-saxon protestant) — білий протестант англосаксонського походження, яких у Штатах насправді не більше 12 відсотків усього населення. Й, до того ж, нащадок перших поселенців, які приїхали до Америки ще до здобуття незалежності. До Громадянської війни Картери володіли великими плантаціями, де вирощувалася бавовна, після війни їхні землі було конфісковано, як у активних прибічників Конфедерації.

Відтак Ерл Картер успадкував тільки невелику ферму, де вирощувався арахіс. Під час Першої світової Ерл воював офіцером у Європі, а після повернення проявив себе підприємливим фермером та бізнесменом. Окрім вирощування арахісу, він налагодив виробництво м’яса та лісоматеріалів, укладав гроші в устаткування з переробки цукрової тростини й виготовлення з неї сиропу. Відтак, коли Джіммі було 5 років і почалася Велика депресія, батькова ферма, на відміну від багатьох інших, і надалі процвітала — він-бо, за свідченням сина, «добре розбирався в поточних подіях і завжди прагнув намацати нові методи торговельно-підприємницької діяльності». Всі діти змушені були по кілька годин щодня працювати на фермі — не через злидні, а через «розмах господарської діяльності». Великим авторитетом у всій околиці користувалася й Картерова мати Ліліан — єдина в містечку дипломована медсестра, яка в цій глушині часто виконувала функції лікаря. Родина майбутнього президента була найбагатшою в Плейнсі — вони мали перші в містечку легковий автомобіль та радіоприймач, батько завів собі навіть тенісний корт. Щоправда, в Картерів, як і в решти мешканців Плейнса, не було ані електрики, ані водогону, ані туалету — за традицією «білі джентльмени» справляли потребу прямо на подвір’ї, так само, як їхні сусіди-негри, які становили переважну більшість мешканців Плейнса. Ці ж сусіди були здольщиками на полях Картера-батька, а двоє чорних хлопчаків — найближчими друзями Джіммі. З ними він грався, бився за верховенство в їхній невеличкій компанії, їхні матері годували його на своїх кухнях. («Мало хто з білих з’їв за своє життя стільки м’яса опосума, як я», — хвалився через багато років у своїй книзі «Година перед світанком: Спогади сільського хлопця» на той час уже колишній президент США.) І вже тоді Джіммі не міг зрозуміти, прийняти, що ані його чорні друзі, ані їхні батьки не можуть, не мають права зайти до його будинку через парадний вхід — для негрів існували спеціальні «задні» двері. Сам Джіммі знав, що немає ніякої різниці між тим, що думають, як почуваються, як поводяться білі та чорні в тих чи інших ситуаціях. У цьому його підтримувала й мати. А ось батько був переконаним сегреґаціоністом — ставився до негрів без ненависті та зневаги, але не припускав навіть сумніву, що у чорних та білих усе має бути окреме: і школи, й лікарні, й навіть цвинтарі. Чи є парадоксом, що саме виходець з глибоко расистського Півдня Картер за часів свого президентства зробив більше, ніж будь-який інший лідер США XX століття для інтеграції афроамериканців у життя суспільства, для того, щоб чорні й білі почувалися рівними та єдиним цілим?

А ще Картери були глибоко релігійними. Вони були переконаними баптистами й не чинили жодної серйозної справи без молитви. Водночас родина не була святенницькою — батьки не цуралися вечірок з танцями, могли за нагоди випити трохи алкоголю й навіть самі робили домашнє вино. «Хлопцем я знав, — згадує Картер, — хто з сусідів учащає в Олбані до борделів, білих чи чорних повій вони воліють і скільки ця справа коштує».

Джіммі не лише відмінно вчився у школі й старанно працював на батьківській фермі. Змалечку він вирізнявся надзвичайною навіть для Америки діловою хваткою — вже у віці п’яти років вечорами торгував на вулицях Плейнса вареним арахісом з батькової ферми і не повертався додому, доки не наторговував долар. Суботніми ж вечорами його зиск іноді сягав грандіозної суми в п’ять доларів. У 9 років Джіммі вже мав достатній капітал, аби здійснювати операції з перепродажу бавовни — не дуже масштабні, але прибуткові. У віці 15 років майбутній президент купив на околиці рідного містечка два літніх будиночки і здавав їх дачникам за ціною 6,5 долара на місяць. Продав цю свою нерухомість Картер лише через багато років, коли вже служив морським офіцером на Гаваях.


Як фізик-ядерник став фермером, а фермер — губернатором

Проте мріяв Джіммі в дитинстві зовсім не про кар’єру бізнесмена, а про те, щоб стати… офіцером. Так само, як його батько в юності. Мрія Картера здійснилася за драматичних для його країни обставин. У грудні 1941 року, коли Джіммі було сімнадцять, японці несподіваним ударом практично знищили Тихоокеанський флот США в Перл-Гарборі. Америку було втягнуто у Другу світову війну. І Джіммі вирішив служити на флоті. 1942 року він закінчив середню школу у Плейнсі й відправився поступати до найпрестижнішої у США Військово-морської академії в Аннаполісі неподалік Вашингтона. Проте сільська школа давала недостатньо знань, і Джіммі провалився на вступних іспитах. Рік він навчався на курсах підготовки офіцерів резерву в Технологічному інституті Джорджії, а 1943-го успішно склав іспити на найскладніший факультет Аннаполіської академії — інженерний.

Повоювати на Другій світовій Картер не встиг — він закінчив академію лише 1946 року, отримавши спеціальність «корабельний інженер».

На місце служби Картер вирушив уже одруженою людиною. Його обраницею стала землячка з Плейнса Розалін Сміт. Американські дослідники звернули увагу на цікаву закономірність: практично всі майбутні президенти США одружувалися з дівчатами, чиї родини на щаблях соціальної драбини стояли вище, ніж їхні власні. Картер і тут — один з небагатьох винятків. Хоча Сміти, як і Картери, теж мешкали у Джорджії 200 років, батько Розалін був «лише» водієм шкільного автобуса та автомеханіком. І помер, коли його старшій дитині Розалін було 13 років. Відтак матері, яка доти була домогосподаркою, щоб прогодувати 4 дітей, довелося стати продавчинею в бакалії, потім — працівницею місцевої пошти. Попри це родина дуже бідувала. Майбутнє подружжя було знайоме змалечку — в містечку з 500 мешканцями інакше бути

1 ... 117 118 119 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 портретів на тлі епохи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "25 портретів на тлі епохи"