заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Ти найвищий; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Чому
[багато] нерозумних шукає тебе в небесах, хоче знайти на землі, ти – у серцях самих віруючих. Боже, вічно сущий володарю! Боже, вічний хранителю таїни! Хочеш узяти мою душу, візьми її ти, не давай взяти Азраїлу». Тут богу Всевишньому слово удатного Домрула сподобалось. Він закричав Азраїлові: «Так як негідний безумець пізнав мене, єдиного бога, віддав мені шану, нехай, Азраїле, удатний Домрул знайде душу замість своєї душі, а його душі бути вільною». Азраїл говорить: «Слухай, удалий Домруле, таке повеління бога Всевишнього: нехай удатний Домрул знайде душу замість своєї душі, а його душі бути вільною». Удатний Домрул говорить: «Як мені знайти душу? Хіба так: у мене є старий батько, стара-мати; ходімо, може, хто-небудь з них дасть свою душу; (її) візьми, а мою душу залиш». Удатний Домрул пішов, прийшов до свого батька, поцілував руку свого батька і заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Білобородий, дорогий, шановний, душа моя, батьку! Чи знаєш ти, що сталося? Я виказав слово невіри, богу Всевишньому воно не сподобалось; із небес він дав повеління червонокрилому Азраїлу; той прилетів, стис мої білі груди, сів (на них), змусив мене хрипіти, хотів узяти мою солодку душу. Батьку, я прошу у тебе душу; чи віддаси ти її чи будеш плакати, примовляючи: «сину мій, удатний Домруле?» Батько йому говорить: «Сину мій, сину! частина моєї душі, сину! сину мій, леве, при чиєму народженні я убив дев'ять самців-верблюдів! сину, опора мого золотоверхого шатра! сину, квітка моєї дочки-нареченої, що подібна гусці! Якщо потрібна моя чорна гора, яка лежить навпроти (нас) скажи; бери її, нехай вона буде Азраїлові для літніх пасовиськ; якщо потрібні мої холодні, холодні колодязі
[джерела], нехай вони будуть йому для пиття; якщо потрібні табуни моїх швидких коней, нехай вони будуть йому для їзди; якщо потрібні ряди моїх верблюдів, нехай вони будуть йому для в'юків; якщо потрібні стада моїх білих баранів, нехай вони в чорній кухні будуть йому їжею; якщо треба моє золото і срібло, мої гроші, нехай вони будуть йому на витрати. Солодке життя, дорога душа; душу не можу дати, так і знай. Є твоя мати, що (мені) дорожча від тебе, миліша від тебе; сину, іди до своєї матері
[вона (тобі) дорожча від мене, миліша від мене]». Удатний Домрул пішов від свого батька, не знайшов у нього підтримки, прийшов до своєї матері; він говорить: «Матінко, чи знаєш ти, що сталося? З небес прилетів червонокрилий Азраїл, стис мої білі груди, сів (на них), змусив мене хрипіти, хотів узяти мою душу. Я просив душу у мого батька, він не дав; у тебе прошу душу, матінко! Чи даси ти мені свою душу чи будеш плакати, примовляючи: «сину мій, удатний Домруле!»; загониш гіркі нігті у біле лице твоє, будеш рвати своє чорне, як ворон, волосся, матінко?» Тут мати його заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Сину мій, сину! сину, кого я дев'ять місяців носила у своїй тісній утробі! сину, кого я знала з пелюшок, з колиски
[пеленала в колисці з льняної матерії]] сину, кого я через десять (лунних) місяців народила! сину, кого я щедро годувала своїм білим молоком! Якби тебе заточили у фортецю з білими вежами, сину! якби був ти бранцем у руках ґяурів нечистої віри, сину! Я, з труднощами зібравши золото і срібло, визволила б тебе, сину! Ти йдеш у гибле місце; не можу йти (за тобою); солодке життя, дорога душа; душу не можу віддати, так і знай». Мати теж не віддала свою душу.
Почувши такі слова, Азраїл прийшов узяти душу удатного Домрула: удатний Домрул говорить: «Пощади, Азраїле, в єдинобожжі немає сумніву!» Азраїл говорить: «Якої тобі ще пощади, негідний безумцю? Ти пішов до свого білобородого батька, він не дав душу, ти пішов до своєї сивоголової матері, вона не дала душу; хто ж тепер дав би?» Удатний Домрул говорить: «У мене є предмет моїх турбот; я побачусь з ним». Азраїл говорить: «Скажи, безумцю, хто предмет твоїх турбот?» Він говорить: «У мене є дружина, дочка чужеземця; від неї у мене двоє хлопчиків; у мене є заповіт; їм я вручу його, потім ти візьмеш мою душу». Він пішов, прийшов до своєї дружини і говорить: «Чи знаєш ти, що сталося? З неба прилетів червонокрилий Азраїл, стис мої білі груди, сів на них, хотів узяти мою солодку душу. Я сказав моєму батькові: дай душу, він не дав; я пішов до своєї матері, вона не дала душу; солодке життя, солодка душа, сказали вони. Тепер нехай мої високі, високі [чорні] гори будуть тобі літніми пасовиськами; нехай мої холодні, холодні води будуть тобі питтям; нехай табуни моїх швидких коней будуть тобі для їзди; нехай моє золотоверхе шатро дає тобі прохолоду; нехай ряди моїх верблюдів будуть тобі для в'юків; нехай стада моїх білих баранів будуть тобі в їжу. Якщо твоє око на комусь зупиниться, твоє серце когось полюбить, виходь за нього; не залишай двох хлопчиків сиротами». Тут жінка заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Що ти говориш, що вимовляєш, ти, кого я, відкривши очі, побачила, кого я, віддавши серце, полюбила, мій богатир-джигіт, цар-джигіт, з ким ми цілувалися у солодкі вуста, з ким клали голови на одну подушку! З твоїми чорними горами, що лежать навпроти (нас), після тебе що мені робити? якщо я піду туди на літні пасовиська, хай будуть вони мені могилою! Якщо буду пити твої холодні, холодні води, хай будуть вони моєю кров'ю! Якщо буду витрачати твоє золото і срібло, хай будуть вони мені саваном! Якщо буду їздити на твоїх табунних швидких конях, хай будуть вони мені домовиною! Якщо після тебе полюблю джигіта, вийду за нього, ляжу з ним, хай укусить він мене, ставши строкатою гадиною! Що в душі у твоїх негідних матері і батька, якщо вони не могли дати її [душу] тобі? Хай буде свідком покров божий! хай буде свідком престол його! хай буде свідком земля! хай буде свідком небо! хай буде свідком всемогутній бог! хай буде моя душа жертвою за твою душу!» Так вона сказала, виявила готовність; Азраїл прийшов узяти душу жінки; вражаючий мужів не міг віддати свою подругу; тут він почав молитися Всевишньому богові – подивимось, як молився; він говорить: «Ти вищий
