Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Містер Патрік слухав з таким напруженням, що здавалось — нерви його не витримають, луснуть. Помітивши це, Касян намагався якомога швидше дістатися до суті, та все ж важливі деталі не дозволяли робити це швидше, аніж посувався сюжет його оповіді.
— І ось, не дійшовши з півкілометра до місця катастрофи «бофорта», я знайшов…
— Що?! скрикнув містер Белч.
— Ось це. — Касян простягнув Патріку срібний портсигар з монограмою Мак-Ллойда.
Той довго вертів його в пальцях, роздивлявся жучка на кришці, однак нічого не зрозумів у хитросплетених буквах, підвів на Касяна розгублено-благаючі очі.
— Натисни кнопку і прочитай напис на внутрішньому боці кришки, — підказав Касян, боючись як би друга не вдарив інсульт. Та не встиг він про це подумати, як містер Велч з криком:
— Це він! Це Мак-Ллойд! — скочив з дивана і кинувся до дверей. — Ей, хто там?! — закричав що було сили.
— Я тут, чіф! Що накажете? — виріс у дверях вахтовий. Це був уже немолодий матрос, з важкою щелепою і рудими, як у більшості шотландців кучерями.
— Гаррі! Біжи до Джейн! Розшукай Хосуела! Скажи їм, що Кребс знайшовся! — він потряс над головою портсигаром. — Скажи, що в наших руках тепер неспростовні докази проти Мак-Ллойда! Біжи!
— Слухаю, капітане!
Гаррі зник. Містер Патрік Белч причинив двері і повернувся до гостей. Очі його палали бажанням помсти, лице розпашіло і світилося переможною посмішкою.
— Ти зверни увагу на дату, — сказав Касян. — Квітень п'ятдесят дев'ятого. Виходить, вони були на острові перед…
— Так, я зрозумів! Перед тим, як… Я розумію, розумію. Повернувшись звідси, вони і розпочали цю ганебну кампанію проти мене. Тепер багато що проясняється. Цей портсигар — важлива ланка в ланцюзі доказів, як кажуть у суді. Дякую тобі, Кассію! Величезне спасибі!
Містер Белч хотів було знову наповнити чарки, проте не зміг цього зробити. У нього знову тремтіли руки. Він потримав пляшку віскі, що танцювала в його руках, і опустив її в гніздо на. столику. Потім, помітивши, що на нього дивляться, розгубився і, щоб приховати хвилювання, одійшов до ілюмінатора. В кают-компанії було тихо, тільки плюскотіла за бортом хвиля і рипіли у кнехтах швартові канати.
Касян довго дивися на флягу, потім простягнув руку, торкнувся пальцями її понівеченої кришки і підвів очі.
— Що це він з нею робив, гриз, чи що?
— Це не він… Це я.
Касян запитливо підвів брови на Добрито.
— У кубрику, дверима, коли під водою був. Засунув, щоб шланг остаточно не передавило. Коли б не вона — кранти… Так що вона мені, можна сказати, життя врятувала.
Патрік кинувся до Петра, схопив його за обидві руки і почав трясти. Він тицяв Добрині фунти стерлінгів, зняв з пальця золоту обручку.
— Візьміть. Прошу вас, янг Пітер.
— Навіщо ви мене ображаєте, містер Патрік! Нічого такого виняткового я не зробив… — рішуче заявив Добриня. — Ні до чого все це. Ми ж друзі, а гроші псують стосунки. Це, здається, ваша, англійська примовка.
Патрік Белч дивився на Добриню широко розплющеними очима і ніяк не міг взяти до тями, як це можна ризикувати життям і не прийняти подяки. Потім, не стидаючись почуттів, що переповнили його душу, заходився молитися.
— Ви святі! Святі…
— Заспокойся, Патрік. Ми звичайні, нормальні люди… Я хотів звернути твою увагу на ось цю штуку, — сказав Касян, коли Патрік трохи заспокоївся.
— Що це?
— Як бачиш, проста фляга, але на ній такий саме вензель, як на портсигарі Мак-Ллойда. Ті ж букви «L» і «S». Це їх фамільний знак: Ллойд-Шлезінгер.
— А чому Шлезінгер, коли тут не «Sh», a «S»? — спитав Добриня.
— Колись їх, певне, називали Слезінгерами, — відповів Касян.
Патрік узяв до рук флягу, наче боявся, що вона ось-ось вибухне.
— Вони ж вимагали від мене контейнер і флягу!
— Це вона і є, та сама фляга. Я знайшов її у Кребса…
— В п'ятдесятому? — спитав Патрік.
— Ні, друже, в сорок четвертому.
— Виходить, ти…
— Так, Патрік, — Касян важко підвівся. — Будь-які недомовки в цьому делікатному питанні тільки зіпсують наші стосунки. Давай-но краще згадаємо, як воно було тоді, в сорок четвертому.
Розділ сьомий
СТРАШНІШЕ ЗВІРА
Бійці десятки Улла посувались між білими засніженими горбами, все далі і далі залишаючи позад себе, на сході, Свеа. Тепер вони бігли на німецьких лижах, у білих, добре пригнаних комбінезонах, озброєні автоматами, маючи достатній запас набоїв і харчів. Загалом, перемога над гарнізоном у Свеа допомогла їм екіпіруватись по-справжньому. Група мала два кулемети, багато гранат, у тому числі і протитанкових. Об'ємисті німецькі ранці набили по вінця і тими ласощами, які подарував їм у Хаммерферсті боцман. Старий Лундхолст не помилився, в'ялена тріска на архіпелазі користувалась, як і раніше, підвищеним попитом.
Більшість хлопців у десятці були вже обстріляні, з тих рибалок добровольців, що прибули на Свалбард ще з експедицією Ейнара Свердрюпа. Вони зимували тут уже другу полярку. Лижі для них такі ж природні, як для нас черевики. Недарма кажуть, що норвежці народжуються з лижами на ногах.
Десятка посувалась швидко. Касян розумів, що такий темп він зможе підтримувати півгодини, годину — не більше. Лижі він любив і ходив на них з дитинства, та все ж таки то був спорт, а не засіб пересування, як у цих хлопців. До того ж нагадувала про себе хронічна втома, що накопичувалась у його тілі за останні півмісяця. Недавній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.