Читати книгу - "Слово після страти"

Жорин спів будив у їхніх очерствілих душах щось людяне, бо в декого навіть показалися сльози на очах. Проміненти не поскупилися: вони дали нам хліба, сала, банку консервів і печива.

— Бачиш, малюк, мистецтвом скрізь можна заробити шматок хліба, навіть серед дикунів, — філософськи мовив Жора, коли ми поверталися до свого блока.

Не встигли ми зайти в комірчину і замкнутися, як хтось нетерпляче постукав умовленим стуком. Ми відчинили. В комірчину, заточуючись, нетвердим кроком зайшов в'язень і в знемозі притулився спиною до стіни. Він був увесь у крові, обличчя страшенно розпухло, одного ока зовсім не видно. Ми насилу впізнали в ньому Гришу Шморгуна, який щойно повернувся з арбайтскоманди в табір…

— Пити… — кволо вимовив він.

У комірчині стояло дві миски холодної баланди, залишеної нами з обіду для дяді Вані і Гриші. Ми дали йому одну миску. Він випив її і безсило опустився на ящик. Шамкаючи беззубим ротом — йому, очевидно, вибили зуби, — Гриша сказав:

— Дядю Ваню вбили, гади… завтра й мені те буде…

Ця звістка приголомшила нас. Насилу повертаючи язика, Гриша розповів, що сьогодні капо Адольф шаленів, як ніколи. Він без кінця чіплявся до дяді Вані, всіляко знущався з нього. Годин за три до закінчення роботи дядя Ваня не стерпів і ударом лопати розчерепив негідникові голову. Есесівці розстріляли дядю Ваню, а з ним ще двадцять в'язнів. Всіх інших побили до крові. Вони б усіх розстріляли, та комусь же треба було нести трупи в табір.

— І сам не знаю, як я залишився живий, — раз по раз тіпаючись, розповідав Гриша.

Шморгуна треба було рятувати за всяку ціну.

— Уся надія на тебе, — сказав я Жорі. — Поговори сьогодні ж із Плюгавим, щоб не посилав Гришу в штрафну команду.

— А що ж я йому запропоную, цьому покидькові? — мало не плакав Жора. — У мене ж нічого немає, а співати він може примусити мене за баланду або й даром.

— А що як пообіцяти йому золото, яке ми «організуємо» завтра? — несміливо спитав я.

— Доведеться іти й на це. Іншого виходу в нас немає,—. відповів Жора.

Ми промили Гришині рани теплою водою, сяк-так перев'язали. Потім віддали йому половину принесених нами продуктів. Часу лишалося обмаль.

На наше щастя, прийшов зв'язковий від Антоновича Володя Бєлгородський. Ми в кількох словах розповіли йому про загибель дяді Вані, розповіли про свої клопоти і про те, що завтра йдемо «організовувати» золото Ауфмейєрові. Володя схвалив наш план і пообіцяв завтра ж прислати Ганса.

Він порадив із золотом бути дуже обережними, інакше і самі загинемо, і Гришу занапастимо. «Раджу, — сказав він, — більшу частину організованого золота віддати Ауфмейєру, щоб не викликати його підозри. Правда, дізнатися, скільки ви принесли золота, він не зможе, бо не має доступу в «Канаду», та все одно будьте насторожі. Плюгавому дайте не більше двох монет. Усе, що залишиться, — віддасте людині, яку ми пришлемо», — напучував нас Володя.

Почався вечірній аппель. Ми допомогли Гриші вийти на шикування і попросили в'язнів, з якими він стояв в одній шерензі, потримати його до кінця аппеля. Ще добре, що Гриша стояв у дев'ятій шерензі і Ауфмейєр бачив там тільки голови в'язнів.

Аппель минув благополучно. За півгодини пролунали короткі гудки табірної сирени. Згідно встановленого розпорядку через п'ятнадцять хвилин сирена просурмить довгі гудки, після чого заборонялося будь-яке ходіння не тільки по табору, але і в блоках. В'язні поспішали до відбою закінчити усі свої справи. У ці хвилини, а також у ранкову пору в блоках був справжнісінький розгардіяш. Штовханина й тіснява були такі, що кволих і хворих нерідко збивали з ніг і затоптували. Ми заздалегідь провели Гришу до нар.

За мить аппельплац опустів. Ми з Георгієм підійшли до Плюгавого і почали з ним важку розмову про Гришу Шморгуна. Вацек довго не погоджувався. Тільки після того, як ми пообіцяли принести йому золота і заприсяглися, що не скажемо нікому й слова, він дав згоду два дні не посилати Шморгуна на роботу в штрафну команду.

Ми повернулися до шлафзали. Тут уже стихала метушня. За шматок хліба Жора умовив одного нашого сусіду помінятися з Гришею місцями. Побитого товариша ми забрали до себе. Уночі він стогнав, метався, марив. То вигукував ім'я дяді Вані, то кликав якогось комісара з Севастополя, часто просив пити. Я цілу ніч не спав біля нього. Тільки вдосвіта з годину подрімав. Мене розбудила сирена підйому. Голова наче свинцем налита, у вухах шумить. А попереду був важкий Освенцімський день…

18

Удосвіта ми насилу розбуркали Гришу, вивели на аппельплац і поставили в стрій. На всякий випадок Жора нагадав Плюгавому про наше прохання. Вацек був чогось лютий, як оса, і витріщився на Жору:

— Не в'язни, без тебе нудить!

Ми розуміли, що життя Гриші Шморгуна зараз цілком залежить від цього негідника: захоче — пошле в штрафну команду, тоді Гриші кінець, захоче — залишить у таборі. Як тут було не хвилюватисяі А Гриша через силу стояв у строю. Лице в нього розпухло й було чорне від синців, саморобні бинти наскрізь просочилися кров'ю.

На наше щастя, жадібність взяла гору, і Вацек залишив Гришу в таборі.

Цього дня усе йшло своїм звичаєм. Після аппеля Янкельшмок з кількома полигачами влаштували для двох тисяч в'язнів блока «спортивні заняття». Ох, і колобродив же цей ГітлерчикІ Важко навіть розповісти, як він мордував бідолашних в'язнів, як він упивався своєю владою над ними. Негідник раз у раз пускав у хід свого замашного кия, лупцюючи тих, хто, на