Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

class="p"> — А це що таке? — зненацька запитав Локвуд.  

Ми всі обернулись. Одна стійка з одягом у дальньому кінці залу хитнулась, потім упала на підлогу, а з-за неї з’явилась Кейт Ґодвін — розкуйовджена, з рапірою в руці. Де й поділась її звичайна пиха.  

Вона зупинилась поряд із нами — бліда, засапана:  

— Ви не бачили Бобі?  

Ми здивовано вирячились на неї.  

— Як ти могла загубити його? — спитав Кіпс. — Я ж бачив вас удвох п’ять хвилин тому!  

— П’ять хвилин? А мені здалося, що кілька годин. Я шукала його... І не змогла знайти.  

— А котра година? — поцікавилась Голлі. — Скільки ми тут працюємо?  

Я позирнула на годинник і знову похолола зі страху.  

— Мій зупинився.  

— А мій іде назад, — вилаявшись, буркнув Кіпс.  

— Заспокойтеся, — наказав Локвуд. — Забудьте про час. Тутешні сутності просто жартують із нами. Кейт, розкажи, що у вас трапилось.  

Кейт Ґодвін відгорнула гривку з чола. Оглянула нас своїми блакитними, повними гніву й переляку очима:  

— Ми прийшли на четвертий поверх, до відділу меблів. Канапи, ліжка й таке інше... Почали оглядатись. Я знову почула голос — він відвернув мою увагу. Він був схожий на... байдуже, на що він був схожий. Я пройшла трохи вперед на цей голос. Потім Бобі вигукнув, що він щось бачить. Вигукнув якось... дивно... Я озирнулась і побачила, що він біжить у пітьму. Побігла за ним... але він пропав.   Пропав,    Квіле! — Кейт, здавалося, ладна була заплакати.  

— Хай вам дідько! — відповів Кіпс. — Я ж казав, щоб ви були разом!  

Кейт скривилась:  

— Ми й були разом! Аж поки він...  

— Гаразд, — обірвав її Локвуд. — Ми його знайдемо. То чий ти голос чула, Кейт?  

Кейт Ґодвін завагалась:  

— Яка різниця?  

— Що це за таємниці? — не витримала я. — Зараз ми — єдина команда! Ти повинна розповісти нам усе!  

Кейт Ґодвін вилаялась.  

— А ти не командуй тут, Карлайл! Гаразд, коли вже тобі так кортить, я скажу. То був голос Неда Шоу.  

Кіпс перелякано здригнувся:  

— Нед помер недалеко звідси. Ми... зробили все, що треба, з залізом, з усім іншим... Він не міг... не міг   повернутись,   Кейт.  

— Ти певна, що чула саме його? — запитав Локвуд.  

Кейт Ґодвін з огидою труснула головою:  

— Саме його? Ні, це було б божевілля. Той голос — якась дурниця, на взірець тих. що про них розповідає Карлайл. Але Бобі...  

— Так. його треба знайти якнайшвидше! Проте спочатку нам треба... Джордже!  

З темряви до нас поспішали ще дві постаті: одна низенька, опецькувата—Джорджева, й друга трохи вища — Костомахи - Фло в розстебнутій мішкуватій куртці. Удвох вони скидались на шматки підталого зефіру. Обоє розчервонілись і тяжко дихали.  

—Стр   ашн   і тут кояться речі, Локвуде,—розпочав Д жордж. — Фло тільки-но бачила   щрсьу    підвалі... Не якусь там Тінь, а щось подібне до... До чого, Фло?