Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

вона наштовхнулася на тверду перешкоду у вигляді щільної стіни вампірів.

— Усе нормально, Метью, — гукнула я крізь двері моєї спальні, рукою запрошуючи відьму до себе.

Коли ми залишилися самі, водовідьма окинула мене поглядом із ніг до голови. Її погляд защипав мою шкіру, як солона морська вода, — я немов пірнула в океан теплого літнього дня.

— Гуді Альсоп мала рацію, — сказала відьма низьким мелодійним голосом. — У твоїй крові надто багато води. Нам не можна зустрічатися з тобою групами через небезпеку викликати потоп. Ти мусиш бачитися з нами поодинці. Боюся, це займе увесь день.

Тож замість того, щоб я сама ходила до водовідьом, вони прийшли до мене. Одна за одною, мов тоненький потічок, вони заходили й виходили з будинку, доводячи до сказу Метью та Франсуазу. Але моя спорідненість із ними була беззаперечною, бо я відчувала глибинний внутрішній зв’язок із кожною відьмою, яка до мене заходила.

— Вода не бреше, — стиха промовила одна водовідьма, легенько торкнувшись кінчиками пальців мого лоба та плечей. А потім перевернула мої кисті долонями догори, щоб їх оглянути. Вона була приблизно мого віку і мала дивовижне поєднання кольорів: біла шкіра, чорні коси та блакитні очі.

— Яка вода? — спитала я, коли вона роздивлялася відгалуження, що вели від моєї лінії життя.

— Кожна водовідьма Лондона збирала дощову воду від середини літа й до Мабону, а потім виливала її до магічної кришталевої миски Верховної Ради. І миска сказала нам, що довгоочікувана ткаля матиме у своїх венах воду. — Водовідьма полегшено зітхнула і відпустила мої руки. — Нам потрібні нові заклинання після того, як ми допомогли відігнати від Англії іспанський флот. Гуді Альсоп змогла поповнити запаси заклинань у вітровідьом, але шотландська ткаля мала таланти, що стосувалися землі, тому вона не змогла нам допомогти, навіть коли б і захотіла. Утім, ти — правдива донька місяця і тому зможеш нам добре прислужитися.

Уранці у п’ятницю до нас прибув посланець. Він приніс адресу на Бред-стріт із наказом для мене бути там об одинадцятій годині, щоб зустрітися з рештою членів Ради: двома землевідьмами. Кожна відьма тою чи іншою мірою мала в собі певну частку магії землі, бо вона була основою відьомського ремесла. Але в сучасних відьомських кагалах землевідьми не вирізнялися в особливий підвид. Тому мені було цікаво дізнатися, чи відрізнялися землевідьми Єлизаветинської доби від сучасних.

Зі мною пішли Метью та Енні, оскільки П’єр робив закупи, виконуючи доручення Метью та Франсуази. Ми якраз виходили з подвір’я собору Святого Павла, коли Метью зненацька напустився на одного хлопчиська з брудним огидним обличчям і жалюгідно тонкими ногами. Мить — і Метью вже притиснув свій кинджал до його вуха.

— Хоч на волосину поворухнеш пальцем — позбудешся свого вуха, — тихо сказав Метью.

Я поглянула униз і з подивом побачила, що пальці хлопця вже торкнулися торбинки, що висіла у мене на поясі.

У зовнішності Метью завжди проглядався натяк на його здатність до насильства навіть у наші час, але в Єлизаветинському Лондоні ця здатність проглядалася набагато виразніше. Утім, навіщо йому виливати свою злість на комусь малому й беззахисному?

— Метью, — застерегла я його, помітивши переляк в очах у малого. — Припини.

— Інший би давно б відчикрижив твоє вухо або здав приставам, — сказав Метью, і хлопчак почервонів іще густіше.

— Досить, — різко кинула я і торкнулася плеча малого. Той аж зіщулився від страху. Перед моїми очима блискавично пронеслася картина: якийсь чоловік своєю дужою рукою б’є хлопця, і той відлітає аж під стіну. Торкаючись пальцями шорсткої сорочки, яка була єдиним захистом малого від холоду, я відчула великий синець, спричинений внутрішнім крововиливом. — Як тебе звати?

— Джек, ласкава пані, — прошепотів хлопець. Метью й досі тримав кинджал біля його вуха, і на нас уже почали звертати увагу перехожі.

— Прибери свого ножа, Метью, цей хлопчина не становить загрози жодному з нас.

Метью буркнув і неохоче прибрав кинджал від хлопцевого вуха.

— А де твої батьки?

— Нема в мене батьків, — знизав плечима Джек.

— Енні, відведи хлопця додому, нехай Франсуаза нагодує його і вдягне. Якщо зможете, викупайте його в гарячій воді й покладіть до ліжка П’єра. Він має виснажений вигляд.

— Не слід брати до себе кожного лондонського волоцюжку, Діано, — зауважив Метью і, щоб надати своїм словам більшої ваги, з силою загнав кинджал у піхви.

— Він може стати у пригоді Франсуазі, щоб бути в неї на побігеньках, — сказала я, прибираючи хлопцеві з лоба довге пасмо волосся. — Ти ж працюватимеш на мене, Джеку?

— Еге ж, пані, — відповів хлопець. Його живіт гучно забурчав, а в обережних очах з’явився проблиск надії. Моє відьмине третє око широко розкрилося, вдивляючись у хлопців порожній шлунок та його слабенькі тремтячі ноги. Я витягнула кілька монет зі свого гаманця.

— Коли йтимете додому, купиш у майстра Праєра шматок пирога, Енні. Хлопець ось-ось впаде від голоду, а пиріг допоможе йому протриматися, поки Франсуаза не нагодує його як слід.

— Слухаю, господине, — сказала Енні. І, схопивши Джека за руку, потягла його в бік району Блекфраєрс.

Метью похмуро глянув на їхні спини, що віддалялися, і потім — на мене.

— Гадаєш, ти робиш цьому хлопцю велику послугу? Цей Джек — якщо це його справжнє ім’я, в чім я щиро сумніваюся — і року не протягне, якщо продовжуватиме красти.

— Ця дитина не протягне й тижня, якщо якийсь дорослий не візьме на себе відповідальності за його долю. Як ти там казав: «Любов, турбота дорослих та затишне місце, де можна перечекати бурю?»

— Не обертай проти мене моїх же слів, Діано. То я казав про нашу дитину, а не про якусь безпритульну істоту. — Метью, якому за останні кілька днів довелося перебачити більше відьом, аніж за все попереднє життя, був явно налаштований агресивно.

— Я теж колись була безпритульною істотою.

Мій чоловік відсахнувся так, наче я його ляснула по щоці.

— Тепер його не так-то легко вигнати, еге ж? — Не чекаючи на його реакцію, я продовжила: — Якщо ми не візьмемо Джека до себе, то тоді його можна відвести просто до отця Габбарда. Там йому або домовину підберуть відповідного розміру, або підхарчуються на вечері його кров’ю. І в обох випадках йому буде краще, аніж і далі вештатися лондонськими