Читати книгу - "Нарис загальної історії"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 122
Перейти на сторінку:
в цій конкретній партії (загальноєвропейській чи китайській національній історіях) походили саме так, а чому «загальноісторичний» кінь ходить літерою «Г», незалежно від партії, яка розігрується; що впливає на розмір і матеріал, із якого зроблена історична шахівниця, кількість, колір і ієрархію фігур на ній? Одне слово, ідеться про най-універсальніші правила гри, вивільнені від конкретно-історичного змісту. «Щоб роздивитися ... характер і дух [людської історії] за десять тисячоліть, потрібно спробувати зробити таке узагальнення, щоб його результат міг накладатися на всі епохи, не ототожнюючись при цьому з жодною. Потрібно знайти алгебраїчну формулу цього варіанта, конкретні значення якої вписуються різними епохами». Найнадійнішою пересторогою на шляху написання такої історії, за Башлером, було б увесь час дотримуватися міркувань максимально загального характеру, і якщо про цифри густоти населення за палеоліту чи розміру неолітичної сім’ї, які він наводить, але не аргументує, чи про епітети, які він уживає стосовно архаїчних практик, можна дискутувати, загальна настанова видається слушною.

У Тойнбі механізм руху історії — «виклик-і-відгук». Перед людською популяцією постає виклик (зазвичай на початку це виклик природного середовища, а згодом, мірою наповнення середовища артефактами та появи культурного середовища, джерелом виклику можуть слугувати культурна, політична чи інша сфери: наприклад, викликом може стати якась інтелектуальна, мілітарна, соціоекономічна потреба тощо). Коли на перший виклик знайшли адекватний відгук, людство перейшло до стану цивілізації. Сам факт відгуку на цей виклик може породити черговий виклик, задовільна відповідь на який породить ще один і так далі. Історія кожної цивілізації — це неперервний ланцюг циклів «виклик-і-відгук», але він неперервний лише доти, доки цивілізація знаходить в собі вдосталь творчої енергії, щоб відповідати на виклики. Але тільки-но відбувається збій у цьому механізмі, тобто цивілізація не знайшла адекватного відгуку, відбувається її «надлом», який з часом призведе до її неминучого руйнування (після проходження неодмінно послідовних стадій «агонії»).

Іноді виклики бувають надто потужними, повноцінний відгук на них — фактично неможливий. Людські популяції, які наразилися на них, стають «загальмованими» — ескімоси, кочовики, полінезійці. Іноді виклик буває недостатнім, щоб змусити людську популяцію шукати нових шляхів.

Що підштовхує перехід від дебюту партії людської історії до міттельшпілю й ендшпілю за Башлером (автор оптимістично вважає: ніщо не вказує на те, що теперішній рід людський homo sapiens sapiens — завершальна ланка в мільйонній еволюції людиноподібних приматів)? Що заводить пружину прогресу? Адже традиційну відповідь Башлер відкидає; згідно з автором, жодний демографічний тиск на економічний уклад не був таким, щоб змусити його змінитися. Перший принцип аналізу цієї шахової партії, який пропонує автор: кожен первісний крок людини має бути природним (тобто вести до правильного розв’язання, водночас відповідаючи людській природі й цілям людини) та еволюційним (тобто здатним утворювати наслідки, які будуть множити варіанти розв’язання наступної задачі). І в результаті ми маємо ситуацію, коли між відправною (наприклад, полюванням та збиральництвом) і кінцевою (наприклад, рільництвом) точками якогось ланцюжка еволюції існують численні проміжні ланки, які дозволяють переходити від однієї до іншої дуже поступово й майже непомітно. Звідси й розмаїття археологічних і палеонтологічних тлумачень, інструментарій археологічного дослідження надто грубий, він потребує «чистих» артефактів, щоб дійти певності у висновках. Для досягнення будь-якої точки та переходу за неї не потрібні технічні прориви ні в знанні, ні в умінні; необхідні для переходу технічні доробки завжди безпосередньо доступні й прийнятні. І що найважливіше, кожна досягнута точка стає незворотною, оскільки відповідає потребам, інтересам і пристрастям. Мало того, вона стає незворотною з демографічних причин.

Логіка світової історії, за Башлером, полягає в тому, що в певний момент на часо-просторовій шахівниці виникає точка тяжіння, яка з необхідністю притягує туди фігуру — людську спільноту, одначе конкретний шлях, яким фігура туди приходить, залишається варіативним, він є результатом численних спроб і помилок і становить конкретно-історичний зміст історії. Чому з’являється ця точка тяжіння — найделікатніше питання «загальної історії», і автор убачає причини її появи в дії чинників цілком зовнішніх (наприклад, приходу або танення льодовиків). Читач легко переконається, що писати історію в такий спосіб зовсім не означає спрощувати її, навпаки, така дослідницька оптика вимагає неабиякого напруження ока й аналітичного таланту, щоб за розмаїттям фактів безлічі конкретних історій розгледіти невблаганні правила гри, які виводять людство з природної історії (Башлер поділяє думку, що це був найщасливіший період для людства) і доводить до наших днів.

На відміну від Тойнбі, як і Шпенґлера, Башлер не цикліст. Для двох перших цикл завжди завершується занепадом, тоді як Башлер говорить, що кожен досягнутий етап стає не-зворотним рубежем. Це виказує прогресивістський характер Башлерового підходу. Тому «виклик-і-відгук» Тойнбі та відповідний механізм руху історії в Башлера — це різні речі. Разом із тим для Маркса в основі руху історії також лежить прогрес, але за рушійну силу він чітко визнає матеріально-економічну базу, тоді як у Тойнбі на вищих стадіях розвитку цивілізації виклик може походити з нематеріальної сфери. Башлер також різноманітніший. Він намагається враховувати цілий спектр чинників, що вимагає справді ґрунтовних і всебічних знань.

Попри ґрунтовне академічне CV, Жан Башлер, вочевидь, не належить до першої когорти міжнародних інтелектуальних зірок. Тут з ученими приблизно та сама справа, що й з кіноакторами: одного таланту замало, потрібно мати добру вдачу і чуття часу й місця, аби наукове реноме стало на-правду міжнародним. І на відміну від чільних осіб повоєнного покоління французьких інтелектуалів (будь-який сту-дент-гуманітарій згадає Фуко, Бодрійяра, Рикера, Бурдьє чи Дериду, навіть якщо й не читав їхніх творів), Жана Башлера потрібно спеціально представляти, адже досі українською мовою його книжки не виходили. Так само важко одразу зідентифікувати наукову спеціалізацію автора: на перший погляд, книжка ця з історії, але особливості викладу виказують радше соціолога, інколи навіть математика, котрий озброївшись аналітичним апаратом своєї науки, ступає на територію всуціль витоптану поколіннями колег із сусіднього цеху, але наче воліє на це не зважати.

Жан Башлер народився 28 березня 1937 р. в містечку Тіонвілль у департаменті Мозель, в Ельзасі — регіоні, який у будь-якого француза загострює чуття історії. Його наукова кар’єра почалася в царині історичної географії, що не можна не помітити на сторінках «Нарису загальної історії», де географічний антураж справ людських — завжди помітна дійова особа. Отримавши ступінь агреже з історичної географії, він традиційно для французької кар’єрної траєкторії у 1962-1966 рр. обіймав посаду професора в провінційному ліцеї міста Ман (департамент Сарт). Відтак переїхав до столиці й у 1966-1969 рр. викладав соціологію в Сорбонні, у

1 ... 118 119 120 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис загальної історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарис загальної історії"