Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

огляду на останні події на Східному фронті за посередництвом радіозв’язку у Варшаву коменданту АК генералу Т. Коморовському, йшлося про необхідність власними силами визволити Львів, а також інші невеличкі місцевості, якщо для цього існуватиме хоча б якийсь шанс[699].

На наше переконання, порада польського генерала своїм підлеглим була викликана усвідомленням того, що участь у боях з відступаючими німецькими військами польських збройних формувань, навіть за умови їхньої взаємодії з Червоною армією, може виявитися недостатнім аргументом при доведенні належності західноукраїнських земель до Польщі. І те, як радянське військово-політичне командування ставилося до аківських загонів на Волині, цілком підтверджувало сумніви Соснковського.

Захоплення Львова власними силами і демонстрація таким чином свого військового потенціалу, на думку польського військово-політичного керівництва, мали дати полякам більше шансів на позитивне вирішення територіальної суперечки на переговорах з радянською стороною. Генерал Соснковський намагався зробити новий акцент у розумінні значення акції «Бужа». На його погляд, уряд В. Сікорського задля політичної мети прагнув окреслювати «Бужу» як повстанську акцію. Втім зараз це могло б призвести до передчасного збройного виступу. Аби низові територіальні керівники АК не прийняли помилкового рішення про те, що нібито надійшов час для такого виступу, генерал забороняв окреслювати «Бужу» як повстанську акцію.

Інструкція містила нові директиви щодо дій партизанських загонів АК при зіткненні з радянськими військами. У разі роззброювання аківців більшовиками і включення їх до Червоної армії або до польської армії генерала З. Берлінга, сформованої в СРСР, слід було вжити всіх можливих форм опору, які, однак, не мали виходити за межі допустимих актів самооборони. Крім того, інструкція закликала «розпорошити польські сили на окупованій Радами території, сидіти тихо, обмежуючись у своїх діях лише моральною опікою над населенням». Необхідно було також, наказував генерал, зробити усе можливе для того, щоб зав’язати контакт із зовнішнім світом і поінформувати польський уряд у Лондоні про ситуацію в умовах радянської окупації[700].

Рівно через тиждень після видання генералом К. Соснковським цієї інструкції радянські війська в рамках Львівсько-Сандомирської операції розпочали наступ на львівському напрямку. На четвертий день наступу підрозділи Червоної армії досягли району, де розташовувалися польські партизанські загони так званої 1-ї роти 52-го піхотного полку під командуванням коменданта Золочівського інспекторату поручника М. Липи («Віхури») і місцеві загони самооборони на чолі з підпоручником М. Хорватом («Кміціцем»).

Рота поручника «Віхури» формувалася в районі села Вороняки, на відстані 3-х кілометрів на південь від Золочіва. До її складу увійшли бійці загонів і патрулів «Кедив» Золочівського і Зборівського районів. Загалом рота налічувала близько 100 осіб. Усі вони отримали посвідчення на польській та російській мовах про належність до золочівського партизанського загону, скріплені польською гербовою печаткою та підписом поручника «Віхури».

Рота М. Липи діяльність у рамках акції «Бужа» розпочала 16 липня. Згідно зі свідченнями самого поручника бійцями роти було виведено з ладу 4 німецькі потяги і висаджено у повітря 3 мости, в тому числі один залізничний. Командування АК в останніх наказах подібні дії на залізниці забороняло. Дозволялося нищити лише транспортні засоби. На шосе Зарваниця — Фільварки польські партизани частково знищили німецьку автоколону, яка складалася з 56 вантажних автомобілів. На території інспекторату було пошкоджено 6 телеграфних ліній. У Золочеві аківці захопили залізничну станцію й охороняли її від знищення німцями до підходу підрозділів Червоної армії[701].

Усупереч отриманим від командування наказам поручник Липа, за узгодженням зі своїми підлеглими, вирішив не легалізовувати своє угруповання як військову частину, що належала до Армії Крайової. Відповідно до виданих ним 10 липня посвідчень усі аківці були бійцями золочівського партизанського загону. 21 липня радянські війська в селі Вороняки роззброїли золочівські відділи АК. Зборівські відділи на чолі з поручником М. Ніжанковським («Юнаком») були роззброєні у Зборові. Поручник Липа з усіма своїми підлеглими потрапив на допит у Золочів до районного керівника НКДБ. Там вимагали, аби вони розповіли про свою партизанську діяльність і про виконані на території району упродовж німецької окупації диверсії[702].

Від арешту цих людей врятувало лише те, що завдяки попередній домовленості з керівником місцевого радянського пар-тизанського загону військовим хірургом А. Кундіусом усі вони представилися в НКДБ як бійці українсько-польського золочівського партизанського угруповання. Радянський підпільно-диверсійний партизанський загін було створено в селі Сасів у листопаді 1941 р. Його діяльність поширювалася на Золочівський, Поморянський і Олеський райони Львівської області. Загін налічував близько 200 осіб, серед яких, крім українців і росіян, були також поляки. Організатором і керівником загону був член Комуністичної партії, офіцер Червоної армії А. Кундіус. 24 липня 1944 р. бійців включили до одного з підрозділів Червоної армії і загін припинив існування[703].

За свідченнями одного з бійців роти «Віхури» О. Строкоша Кундіус погодився допомогти аківцям і виступити командувачем об’єднаного українсько-польського партизанського угруповання, до складу якого нібито входив і загін поручника Липи, тому що боявся, аби ніхто з поляків не повідомив співробітникам НКДБ про його перебування в німецькому полоні. У перші дні війни 1941 р. неподалік від Перемишля офіцер Червоної армії Кундіус потрапив у німецький полон. Ймовірніше, що звідти він утік і надалі переховувався в околицях села Сасів. Як військовий хірург, Кундіус неодноразово надавав допомогу місцевим полякам. Був випадок, коли золочівське командування АК навіть попередило Кундіуса про те, що на його слід, як керівника місцевого радянського партизанського загону, вийшло гестапо, і деякий час він переховувався у поляків у селі Гута Верхобузька[704].

Цей епізод