Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Кімната не мала вікон, замість них були отвори в стіні, які прикривалися рогожами, щоб їх легко можна було відкрити.

У такий віконний отвір я побачив покритий лісом схил недалекого пагорба. Він нагадав мені щось, пов’язане з Дитям. Що саме — я не міг пригадати. Розмірковуючи над цим, я почув обережні кроки і, обернувшись, побачив Ханса, який крутив у руках нового солом’яного капелюха.

— Хансе, — сказав я, — де ти взяв цей новий капелюх?

— Мені дали його тут, — відповів він, — баас пам’ятає, що диявол Джана з’їв мого старого.

Тут пам’ять поступово почала повертатися до мене. Ханс продовжував крутити свого капелюха в руках, що трохи дратувало мене. Я звелів йому надіти його на голову і запитав, куди ми потрапили.

— До міста Дитяти, куди бааса перенесли після того, як він трохи помер. Це дуже хороше місто. Тут багато їжі, хоча баас уже три дні спав і не їв нічого, окрім кількох ложок молока і супу, які баасу влили в горло, коли він на хвилину прокинувся.

— Я дуже стомився і потребую тривалого спокою, Хансе. А зараз я відчуваю голод. Скажи мені, лорд Регнолль і Бена тут чи вони загинули?

— Вони живі й здорові, баасе, і все наше майно ціле. Вони були з Харутом, коли він виручив нас, але баас знепритомнів і тому не бачив їх. Відтоді вони доглядали бааса.

У цей час до кімнати ввійшов Саведж, який приніс мені суп на дерев’яній таці.

— Добридень, сер! — вітав він мене, — я дуже радий знову бачити вас із нами, особливо після того, як ми вважали вас і Ханса мертвими.

Я подякував Саведжу і, з’ївши суп, попросив його приготувати мені чогось істотнішого, оскільки майже помирав з голоду. Він пішов виконувати моє прохання. Ханса я послав розшукати лорда Регнолля.

Потім прийшов Харут. Він шанобливо вклонився мені і всівся по-східному на рогожу.

— Мабуть, сильний дух живе в тобі, мій пане Макумазане, — сказав він, — бо ти живий, хоча ми були впевнені у твоїй смерті.

— Так, ти помилився, мій друже Харуте. Твоя магія мало допомогла тобі.

— Проте магія, як ти це називаєш, зробила свою справу, Макумазане. Я був поранений у коліно і такий стомлений, що в перші два дні після прибуття сюди не міг зійти на гору і знайти світло від очей Дитяти. Але третього дня я зробив це, і оракул розповів мені все. Я поспіхом зійшов з гори, зібрав людей і якраз вчасно виїхав назустріч тобі. Тим дурням уже дісталося за намір зашкодити тобі, пане. Так, Джана виявився сильнішим за мого брата й інших. Тільки ти і твій слуга змогли здолати його.

— Це не так, Харуте. Швидше, він здолав нас. Нам удалося тільки втекти від нього, вибивши йому око і поранивши кінець хобота.

— І це багато, порівняно з тим, що вдалося зробити іншим протягом багатьох століть. Але це тільки початок. Кінець Джани близький, і впаде він від твоєї руки.

— Отже, він з’являється на землі білих кенда?

— Так, Макумазане. Він або його дух — не знаю хто. Двічі за своє життя я бачив його на Священній Горі, але як він приходив і йшов — ніхто цього не знає. Але я скажу, хай той, хто заподіяв Джані зло, стережеться!

— Хай Джана теж остерігається мене, якщо я зустріну його з хорошою рушницею в руках. Але ось що, Харуте. Перед загибеллю твій брат Марут почав говорити щось про дружину лорда Регнолля. Тоді мені було не до цього, але з його слів я зрозумів, що леді Регнолль перебуває на Священній Горі.

— Або ти не розібрав сказаного Марутом, мій пане, або мій брат марив від страху, — відповідав Харут, обличчя якого при цьому набуло кам’яного, безпристрасного виразу. — Прекрасної леді немає на Священній Горі. Але дозволь мені сказати, що ніхто, окрім жерців Дитяти, не може ступити на цю гору. Хто спробує зробити це, той помре, бо гору охороняє вартовий, страшніший за Джану. Не питай мене про нього: більше я нічого не скажу. Але якщо ти і твої друзі цінуєте життя, не намагайтеся навіть поглянути на цього вартового!

Зрозумівши, що продовжувати розмову про це марно, я перевів її на град, що побив поля чорних кенда.

— Я знаю про це, — сказав Харут, — це перше прокляття Дитяти, моїми вустами обіцяне Сімбі і його народу. Другим буде голод, а він уже близький, бо запаси хліба у чорних кенда закінчуються, і багато їхньої худоби убито градом.

— Не маючи запасу, вони спробують напасти на вашу країну, Харуте, і відібрати у вас хліб.

— Так, пане, вони, звичайно, спробують зробити це, і тоді здійсниться