Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Первісна. У вирі пророцтв

Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

199
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 118 119 120 ... 148
Перейти на сторінку:
свою власність. Самому Шимасові було загалом байдуже, він розумів, що відьма все одно не дозволить йому залишити цей дивовижний плащ, який захищає від темної енерґії, істотно полегшуває левітацію і, напевно, має й інші корисні застосування. Тож нехай обидві їхні знахідки повернуться в Ґвифін — так хоча б буде справедливо…

— Це сталося кілька тисячоліть тому, — заговорив диннеші. — Точної дати не скажу, та вона й не важлива. У ті часи цивілізація прадавніх людей, як ви їх називаєте, ще існувала і з останніх сил стримувала нашестя нечисті. Ми у Ґвифіні розуміли, що вони приречені, бо серед них було надто багато зрадників — і простих людей, і чаклунів, що своєю службою Ан Нувінові прагнули здобути вічне життя в подобі демонів. Але нічого вдіяти ми не могли — більшість прадавніх не хотіли загибелі свого світу, вони сподівалися захистити його власними силами, тому не кликали нас на Битву Останнього Дня. А коли їх залишилося геть мало і вони втратили будь-яку надію, їхніх голосів уже забракло — саме через велику кількість зрадників, які на той час складали чи не половину вцілілого людства. Тоді дванадцятеро наших братів не витримали й вирішили зійти на землю на заклик меншості. Вони…

— Дванадцятеро? — не стримавшись, урвала його Ріана. — Як драконів? Невже…

Диннеші ствердно кивнув:

— Так, Ріано. Всупереч переконанню багатьох твоїх сестер, драконів завжди було дванадцять. І вони були нашими братами, які знехтували своїм вищим призначенням, проміняли життя в Ґвифіні в терплячому очікуванні Останнього Дня на довгі тисячоліття безплідної й безнадійної битви на землі. Це був їхній особистий вибір, і не мені їх судити. Одинадцятеро з них добровільно зреклися сили та крил диннеші й обернулися на драконів. Дванадцятий, їхній ватажок, був дуже погордливим і вирішив зійти на землю у всій своїй грізній величі та славі. Зійти не так, як зійшов до вас я, більшою частиною залишаючись у Ґвифіні; а зійти цілком і назавжди. Проте земний світ не сприйняв його в такій подобі — він зірвав йому крила, відібрав силу й поглинув їх, додавши собі запасу міцності в протистоянні Ан Нувінові. Не знаю, можливо, в цьому й полягав розрахунок нашого дванадцятого брата, якого ви називаєте Останнім Драконом. Ми досі про це сперечаємося й ніяк не дійдемо спільної думки… Та, зрештою, його мотиви не мають значення. Головне те, що вашому світові не вдалося до кінця перетравити силу та крила нашого брата. Пройшовши крізь землю, остання краплина його сили перетворилась на меч, остання пір’їна одного з крил обернулась на плащ, і вони разом застрягли між нею та Тиндаяром.

Ріана приголомшено втупилася в меч. Ще б пак — вона гадала, що це просто витвір ґвифінських чарів, найдосконаліший і наймогутнішій з усіх відомих артефактів; а насправді він виявився матеріальним утіленням хоч і невеликої, але справдешньої частини сутності диннеші…

„Так само, до речі, як і плащ,“ — подумав Шимас, торкнувшись пальцем золотої застібки. Звичайно ж, диннеші говорив про крила алеґорично, навряд чи мешканці Ґвифіну потребують якихось фізичних крил, та й дракони, позбувшись їх, любісінько собі літали. Радше тут ішлося про особливу маґію, яка могла піднести на недосяжну висоту. І в прямому розумінні — зробивши невагомим; і в переносному — захистивши від Зла.

У Шимаса зникло найменше бажання віддавати цей плащ — хоч відьмам, хоч диннеші…

— То ти прийшов забрати в нас меч і плащ? — зі скрушним зітханням запитала Ріана.

— Ні, в жодному разі. Я лише пропоную вам добровільно відмовитися від них. Майте на увазі, це ваш єдиний шанс, більше такої пропозиції не буде. Відкинувши її зараз, ви вже ніколи не зможете позбутися цих речей. Меч завжди буде з тобою, Ріано, а плащ — із тобою, Шимасе. Якщо віддасте комусь або просто викинете, вони однаково повернуться до вас. Усе життя на вас полюватиме Ан Нувін у намаганні запопасти собі краплю сили й пір’їну від крила диннеші. Ти, Ріано, здобудеш чимало ворогів серед власних сестер, які заздритимуть твоїй могутності і вважатимуть, що ти її не заслужила. А тобі, Шимасе, доведеться остерігатись як відьом, так і колеґ-чаклунів; дехто з них захоче вбити тебе, щоб заволодіти твоїм плащем. Подумайте, чи варті ваші знахідки тих небезпек, що чигатимуть на вас у майбутньому, чи виправдають вони ті численні труднощі, які сповнять ваше життя через їхню присутність. Зрештою, вам гріх нарікати, що ви даремно здійснили цю довгу подорож. Як я й обіцяв, ви знайшли тут нове знання — розкрили таємницю походження драконів. І запевняю, що вам не доведеться вмовляти інших людей повірити вам на слово. Якщо віддасте мені меч та плащ, я підкажу, де можна знайти матеріальні свідчення, які однозначно й беззаперечно підтвердять мою розповідь. За ними не треба вирушати на край світу, вони є й на Абраді.

Така пропозиція видалася Шимасові надзвичайно заманливою. Він лише хотів з’ясувати, якого роду будуть обіцяні підказки — туманними та невизначеними, на зразок „шукайте й колись знайдете“, чи чіткими вказівками про те, де саме знаходяться ці матеріальні свідчення і що вони собою являють.

Поки Шимас подумки формулював своє запитання, Ріана впевнено промовила:

— Я залишаю собі меч. Даруй, світлоносцю, якщо я не справдила твоїх сподівань, але це моє остаточне рішення. Я обираю силу, а професорові аб Нейвану нехай дістаються знання. Відведи його вбік, розкажи, що потрібно, а я даю слово, що не намагатимусь нічого вивідати. Можу навіть пообіцяти, що нікому не розповім про походження драконів. Триматиму все в таємниці, щоб професор міг безперешкодно роздобути належні докази й оголосити світові про своє відкриття.

Диннеші похитав головою:

— Твоя великодушність, Ріано, гідна найвищої похвали. На жаль, цього замало. Ціна моєї інформації — обидві речі, і меч і плащ. За одну з них ви нічого не отримаєте.

Відьма з невдаваною прикрістю поглянула на Шимаса.

— Мені дуже шкода, професоре, але я не передумаю. Ми з вами вже досить довго знайомі, і ви повинні розуміти, що силу я ціную більше, ніж знання.

— Я це розумію, леді Ріано.

— Ти, Шимасе, — сказав диннеші, — можеш просто віддати плащ і задовольнитися тим,

1 ... 118 119 120 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. У вирі пророцтв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. У вирі пророцтв"