Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"

офіцер і не хотів би виступати проти верховного головнокомандуючого. Але обставини вимагають цього. Пропоную затвердити план операції «Ранні жнива». Сьогодні, негайно, саме тут — ми створимо Комітет порятунку України-Руси. КОПОР. Я готовий взяти на себе повну відповідальність — як у випадку перемоги, так і можливої поразки. Члени комітету: Індіра Голембієвська — вона дала згоду, Микола Михайлович Малахов, полковник Палій, пан Шморгун, владика Ізидор…

— Я проти втягування митрополита в політику. Та ще й у таку, — сказав Шморгун. — Нехай співчуває нам, підтримує нас — і на цьому спасибі.

— Добре, — не дуже охоче погодився Гайдук. Він назвав ще кілька прізвищ генералів і полковників, які дали згоду підтримати переворот. — При КОПОР створюється оперативний штаб, яким керуватиму я. Полковник Палій хай зосередиться на підготовці військ до відсічі Північному союзу. Операції «Ранні жнива» та «Стратегічний параліч» тісно пов'язані — так само, як фронт і тил. Моя єдина вимога — провести операцію «Ранні жнива» з якомога меншою кількістю жертв. Це має бути м'який переворот без крові. Soft coup d'etat. В усі землі будуть призначені військові представники, їх втручання у справи регіонів має бути мінімальне. При КОПОР створюється Рада цивільних менеджерів. Це своєрідний уряд України-Руси. Головним координатором ради, тобто прем'єр-міністром, пропоную призначити пана Шморгуна. Нема заперечень?

— А що робити з Єфім'євим? — спитав Шморгун, і незрозуміло було, чи він задоволений таким рішенням. — Судячи з усього, він любить північних братів і готовий сприяти пакту.

— Більш за все він любить реслінг і свої маєтки, — сказав Гайдук. — Але згоден, з ним треба буде домовлятись. Через його володіння пролягатиме удар зі Сходу, що може знищити його багатства. Братство братством, а грошики — окремо.

Координатором ВПК призначили Малахова. Той знехотя погодився відкрити народові таємницю свого існування. Узгодивши низку технічних деталей, члени КОПОР встановили дату військового перевороту: п'ятниця, 16 червня 2079 року, 2.00 АМ (друга година ночі). «Центр-1» розміщувався в Києві, «Центр-2» (резервний) — у «Чорнобилі-30».

79

У суботу, 10 червня 2079 року, Індіра Голембієвська скликала на Майдані великий мітинг, головними гаслами якого стали вимоги відставки президента Волі та денонсації Пакту Трьох: очікувалася участь не менш, як ста тисяч чоловік. Гайдук, долаючи біль, пола-годжував сотні організаційних питань у приміщенні для дешифрувальників на Острові. Він остерігався підслуховування в своєму офіційному кабінеті — тим більш, що Воля так і не скасував свого декрету про тимчасове, на час хвороби, відсторонення Гайдука від виконання обов'язків. Вирішив спостерігати мітинг по телебаченню. Індіра вмовляла його піти разом з нею на цей мітинг, виступити. В її голосі знову прозвучали хвилююче-інтимні нотки, наче йшлося не про політичний захід, а приватну — сам на сам — вечерю при запалених свічках.

— Не бійтеся нікого і нічого, Ігорю Петровичу, — шепотіла з геджета вона йому на вухо, наче була поряд і притулилася до нього своїм тілом, повним жіночої зваби. — Якщо ми не будемо протестувати, через півмісяця опинимось в окупованій, поліцейській, не своїй державі. Приходьте.

Він відмовився, хоч і було соромно, пославшись на поганий стан здоров'я, й одразу відчув її розчарування, наче зрадив її. І ось тепер він, віддаючи розпорядження, поглядав на екран телевізора, де вирував святково прикрашений Майдан, з якого прибрали нарешті шибеницю. Зелено-оранжеві прапори АЗУП — Азійсько-української партії, лідером якої була Індіра, — переважали, але майоріли також знаки інших партій: біло-червоні, червоно-чорні, блакитно-жовті з червоними сонцями, чорно-помаранчеві та інші. Великий натовп, що заполонив Печерські пагорби і долину Хрещатика аж до Бессарабки, виглядав святково — стояв сонячний спечний день благодатного літа, й люди ще не могли нарадуватися світлу.

Мітинг відбувався напередодні Зелених Свят, й багато хто прийшов на Майдан з букетами квітів та зеленими гілками берези й пучками пахучих трав; у багатобарвному натовпі помітні були люди у рожевих, білих та салатового кольору чалмах, жінки у різнокольорових сарі. Нарешті десь угорі на Інститутській, навпроти музею жертв більшовизму, виник людський вир: потужні об'єктиви телекамер одразу вишукали в цьому вирі Голембієвську, яка в супроводі охоронців повільно посувалася живим людським коридором, що вітав її вигуком: «Інді! Інді!» — це було схоже на вихід всесвітньовідомого футболіста на поле стадіону. Кілька опозиційних політиків уже чекали Індіру на трибуні, розташованій біля підніжжя монумента Незалежності. Вони не могли повірити, що така потужна сила приєдналася до опозиції, порвавши з правлячою партією КУНА Василя Волі.

— Дорогі кияни! Дорогі українці! Вітаю всіх з Зеленими Святами — святами відродження землі, святами життя! Хай живе зелена Україна!

Натовп зустрів ці слова радісними вигуками і помахуваннями зеленого гілля.

«Який я ідіот, що не пішов на мітинг, — подумав Гайдук. — Все одно нема чого втрачати. Досить ховатися. Воля не оцінить мою стриманість, а люди подумають, що я боягуз. І правильно подумають».

— Я прийшла сюди з лівого берега Дніпра, щоб з'єднати береги цієї священної ріки, щоб об'єднати великий наш народ перед лицем смертельної загрози. Тисячі людей з правого і лівого берегів створили сьогодні живі ланцюги єднання, які зв'язують схили Дніпра, проходять по мостах і по вулицях Києва. Ми всі — громадяни України-Руси, великої і прекрасної країни: етнічні українці і етнічні росіяни, поляки, румуни, євреї, вихідці з Азії та емігранти з Європи. Україна-Русь — наш спільний дім, наша рідна земля, незалежно від кольору нашої шкіри й мови, якою розмовляємо. Якщо ми ведемо наш родовід від Древньої Руси, то повинні пам'ятати, що це була не моноетнічна держава, а союз різних племен, які мали спільні інтереси, сповідували спільні цінності.

Сьогодні над нашою державою Україна-Русь нависла смертельна небезпека. Це небезпека зовнішньої кривавої агресії загарбників з Півночі. І одночасно ще більша небезпека криється тут, у Києві.

Індіра, вдягнена в легке шовкове сарі помаранчевого кольору, що під тихими подувами вітру облягало її тіло, змахнула рукою у невизначеному, але зрозумілому натовпу напрямку.

— Це — загроза внутрішнього перевороту.

Гайдук, перервавши на півслові розмову з генералом Максимовим, відповідальним за