Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Ранкові промені осяяли кімнату, створюючи навколо жінки в яскравому одязі ореол сяйва. Її пальці розпустили вузол пояса, і важка тканина верхнього одягу зісковзнула з плечей. Вона вийняла з волосся кілька шпильок, знімаючи непотрібне покривало і дозволяючи темному шовковому водоспаду впасти на спину. У золотисто-карих очах спалахнув пустотливий вогник.

— Що ти робиш? О стихії, зупинись, не тут, тут не можна!

— Чому ні? Охорона в коридорі нікого стороннього не пустить, — вона з жадібністю припала до його губ. — А я сумувала за тобою так, що й описати складно.

Її руки ковзнули під його сорочку, гострими нігтиками пройшлися по шкірі, викликавши тремтіння.

— Це неправильно, — він неймовірним зусиллям відсторонив її, обережно, але міцно утримуючи за плечі. — Щастя моє, я теж шалено нудьгував, але прошу, зупинися.

— І не подумаю. Ти ж хочеш того ж самого, що й я.

Вона вже добралася до шнурівки його коміра, квапливо розпускаючи зав'язки, дихання її стало переривчастим і гарячим.

— Леє! Лейло, благаю, стій!

Верховний жрець прихилив до себе кохану, перекотився на ложі, притиснувши її спиною до шовкових простирадл. Вона тихенько розсміялася: тепла, ніжна, рідна, така покірна в його руках, сповнена пристрасті й бажання.

— Ого! А ти не так уже й сильно поранений, мій благородний пане!

Звернення звучало настільки спокусливо, що Іліяс не втримався і поцілував її, геть позбавивши дихання та можливості говорити. Його пальці лагідно пройшлися по її оголеній шкірі, спускаючись від ключиць до грудей, що пристрасно здіймалися. Губ Лейли торкнулася посмішка блаженства.

Однак він усе ж відсторонився, розуміючи, що ще дві-три миті — і стриматися від продовження стане неможливо. Лейла розчаровано застогнала і прикрила очі.

— Отже, ні?

— В ім'я всіх богів, стихій і духів! Ми в палаці.

— Знаю. І, зауваж, я — вперше. Кажуть, відчуття завжди гостріші в новому оточенні, не хочеш перевірити на практиці?

— Леє!

— Мовчу! Ні слова більше, — вона обома долонями прикрила рот. — Але знай, що ти багато чого втратив!

З цими словами вона легенько відштовхнула жерця і підвелася з ліжка. Показово повільно підібрала сукню й накинула її на плечі, наче у танці, а потім спритно пробігла пальцями по волоссю, вирівнюючи пасма, що заплуталися. Верховний жрець простогнав й насилу відвернувся.

— Ти так і не сказала, чому ти тут? З дівчатками все гаразд? 

— Усе добре, — Лейла зібрала кілька пасм у тугий вузол на потилиці, закріпила його шпилькою і накинула поверх тонке покривало. — Я приїхала на запрошення цього твого загарбника з півночі, Ульфа Ньорда. Хоч у нього вистачило розуму повідомити про те, що сталося три дні тому. А ти безсоромний негідник! — її палець звинувачувально вказав на жерця, — і словом не обмовився про поранення!

— Лорд регент викликав тебе? — Іліяс від подиву навіть не помітив докору. — Тобто... особисто?

— І навіть зустрів і приділив кілька хвилин для розмови. Цікавий він, мені сподобався. А ще красунчик, хоча від нього ледь не віє морозом. Усі вони такі?

— Хто? — не зрозумів Іліяс.

— Жителі півночі, — мрійливо зітхнула Лейла. — Стримані, закриті, а в очах немов вогонь палає. Ух! Аби моє серце не було зайняте тобою, я б задумалась, ох, задумалась, чи не спокусити цього вашого регента, — і, вдосталь насолодившись тим, як на обличчі Іліяса проступає ціла гама емоцій від здивування до гніву, все-таки розсміялася. — Вибач, не стрималась.

Вона підійшла до нього, присіла поруч, поклала руки йому на плечі і легенько поцілувала.

— Незважай. Для мене в усьому світі є лише ти, Іліясе. Так було раніше і так буде завжді, хоч би скількі сивого волосся в тебе не з'явилося з часом, — вона ласкаво торкнулася кількох срібних ніток на його голові. Іліяс лише зітхнув із полегшенням й притулився носом до її шиї.

— Леє...

Вона трохи відсторонилася й грайливо відштовхнула його від себе.

—  Вибач, насправді, я зовсім не маю часу. Імператриця висловила бажання послухати мою гру на уді. Від такої честі не відмовляються. Тож побачимося пізніше.

— Так, звичайно... — трохи розгублено відповів він і, перш ніж Лейла зникла за дверима, вимовив квапливо: — Обов'язково побачимося. Я кохаю тебе, Леє.

— Я теж тебе кохаю, — вона обернулася через плече. — Більше за життя, пам'ятай про це.