Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

Рузвельта у Москві представляв Гарріман, присутній на більшості, але не на всіх зустрічах Черчилля та Сталіна. Після того як президентська кампанія в Сполучених Штатах досягла апогею, Рузвельт не міг покинути країну. Передвиборні перегони були складними, оскільки опитування показували, що Рузвельт випереджав свого суперника-республіканця лише на кілька процентних пунктів. Змагаючись із енергійним сорокадворічним губернатором штату Нью-Йорк Томасом Е. Дьюї, Рузвельт мусив покласти край наполегливим чуткам про своє погане здоров’я і в жовтні 1944 р. розпочав активну кампанію, під час якої йому якось довелося проїхати кілька годин передмістями Нью-Йорка у відкритому автомобілі під постійним дощем. Маятник передвиборної кампанії зрештою хитнувся на його користь, але президент не зміг узяти участь у важливих обговореннях зі Сталіним.

Рузвельт писав і Сталіну, і Черчиллю, що переговори в Москві вважатимуться попередніми для майбутнього саміту «Великої трійки». В останній день перебування Черчилля в Москві Сталін надіслав президентові телеграму, не тільки погоджуючись на черговий саміт, а й запропонувавши час і місце для нього: наприкінці листопада в одному з радянських чорноморських портів. Сталін, уклавши угоду з Черчиллем про долю Балкан, де двоє лідерів визначили свої сфери інтересів, вирішив, що його союзники готові виставити на торги решту Східної Європи.

Хоч Сталін (а пізніше Черчилль) стверджував, що зустріч у Чорноморському регіоні була ідеєю президента, це стало сюрпризом для більшості у Вашингтоні. Цю ідею вперше висловив Гаррі Гопкінс у розмові з послом СРСР у Вашингтоні Андрієм Громиком. Сталін згодом обговорив цю пропозицію з Черчиллем, який його підтримав. Черчилль потім написав Рузвельту, що готовий їхати в будь-яке місце, прийнятне для президента і Сталіна. Проте президент не збирався їхати у настільки віддалені від Сполучених Штатів землі. Члени внутрішнього кола Рузвельта звинувачували Гопкінса в тому, що той запропонував подорож, яка вимагатиме, щоб їхній хворий керівник подорожував на тисячі миль через територію ворога.

Гопкінс був винен за всіма пунктами звинувачення. Ця ідея справді була суто його витвором. Переконаний, що конференція «Великої трійки» була необхідною перед поразкою Німеччини і що Сталіна неможливо було переконати виїхати за межі СРСР, він запропонував Рузвельту Крим, розраховуючи на цікавість президента й бажання відвідати нові місця. Рузвельт не був проти такої ідеї, якщо тільки її втілити після виборів. Гопкінс узяв на себе ініціативу і спитав Громико, чи можна знайти відповідне місце в Криму. Гопкінс пізніше пригадував, що, коли радники Рузвельта «зайшли до Президента, щоб спонукати його не їхати, Президент знову засумнівався і вигадав багато зустрічних пропозицій, жодна з яких не мала сенсу». Не відмовляючись від радянських пропозицій одразу, Рузвельт намагався переконати Сталіна зустрітись у Середземномор’ї[34].

У своєму листуванні зі Сталіним та Черчиллем у жовтні та листопаді 1944 р. Рузвельт запропонував не менше десятка можливих альтернатив: Афіни, Пірей, Салоніки, Єрусалим, Стамбул, Рим, Александрія, Кіпр, Мальта і Французька Рив’єра. Вісімнадцятого листопада президент звернувся до Сталіна, зазначивши, що має застереження щодо Чорного моря через необхідність проведення кораблів через Егейське море та Дарданелли. Рузвельт припустив, що Сталін може приїхати на узбережжя Адріатики залізницею, а звідти на судні до Італії чи Сицилії, щоб можна було провести конференцію або в Римі, або в Таорміні. Він також запропонував відкласти конференцію до своєї інавгурації 20 січня 1945 р.

Як і можна було сподіватися, Сталін не заперечував проти відкладання конференції. У телеграмі від 23 листопада 1944 р. він прийняв дату наприкінці січня — на початку лютого 1945 р., але, посилаючись на поради своїх лікарів, відмовився обговорювати будь-яке місце, крім Чорноморського узбережжя. Радянський лідер не поспішав: усе йшло за його планом. Того дня, коли він писав Рузвельту, його війська заглибилися в Чехословаччину та Угорщину, захопивши місто Токай із його знаменитими виноградниками. Рузвельт майже втратив надію, що Сталін виконає обіцянку, надану йому в Тегерані, що наступна зустріч відбудеться ближче до американської території. Тоді, подивившись на скалічені ноги президента, радянський лідер пообіцяв, що наступного разу він приїде до президента, а не навпаки[35].

Рузвельту нічого не лишалося, крім як розпитати Гаррімана про можливі місця зустрічі в Чорноморському регіоні. Шостого грудня той доповів Вашингтону: «Двоє з наших офіцерів морських сил улітку відвідали Ялту та Севастополь. Вони повідомляють, що в Ялті є багато великих і добре обладнаних санаторіїв і готелів, не пошкоджених за німецької окупації. За російськими стандартами місто надзвичайно охайне та чисте. Гавань невелика, тож сумнівно, що вона є достатньою для безпечного швартування великого морського судна. Клімат узимку помірний. Середня температура в січні-лютому близько 39 градусів за Фаренгейтом[36]. Місто дивиться на південь, а високі гори захищають його від північних вітрів».

Так Ялту вперше запропонували як місце зустрічі. Пізніше виявилося, що інформація про масштаби руйнувань у цьому районі була неправдивою, але для тих, хто читав телеграму Гаррімана у Вашингтоні, місто здавалося гарним вибором. Таким, безумовно, було і враження Рузвельта. На підставі доповіді Гаррімана він написав Черчиллю 9 грудня, посилаючись на Ялту як місце, де можна розмістити делегації союзників на суходолі.

Гарріман зробив останню нерішучу спробу переконати Сталіна зустрітися ближче до американських берегів в особистій розмові 14 грудня. Сталін пообіцяв порадитися з лікарями, але пізніше повідомив Гаррімана через Молотова, що вони все ще виступають проти тривалої поїздки. Стало зрозуміло, що розмови пішли по колу. Сталін запитав Гаррімана, чому відхилили пропозицію Гопкінса зустрітися в Чорноморському регіоні. Гарріман пояснив, що Гопкінс просто запитував про таку можливість. Радянський лідер вважав Одесу за краще місце зустрічі, заявивши, що вже почав готуватися до цієї конференції. Однак він зазначив, що, якщо президент надає перевагу Криму або ж східному узбережжю Чорного моря, вони можуть зустрітися там.

Тим часом Рузвельт дедалі більше звикав до ідеї зустрічі в Криму. Дев’ятнадцятого грудня він натякнув Гарріману: «Ми поспілкувалися з капітаном Франкелом, який повідомляє, що погодні умови для польотів у Одесі взимку непевні, а погода дуже холодна». Тоді він додав: «Я особливо зацікавлений у Севастополі та Ялті». Двадцять першого грудня Гарріман відправив звіт у Вашингтон, у якому надавав перевагу Ялті. Погода в Одесі була «похмурою і холодною», — писав він. Південний Крим буде теплішим. Аеропорт розташований за дві-три години їзди від Севастополя або Ялти. Оскільки Севастополь повністю зруйнований, у Ялті кращі приміщення для проживання. На підставі звітів американських військово-морських офіцерів, які перебували в цьому районі, Гарріман писав: «Без сумніву, умови життя на березі в одному або кількох санаторіях і готелях першого класу будуть більш ніж адекватними»[37].

За два дні після того Рузвельт надіслав телеграму Гарріману, погодившись на зустріч у Чорноморському регіоні, якщо Сталін не міг поїхати до Середземномор’я. Він обрав Ялту, «котра, здається, є найкращим місцем, доступним у Чорному морі, з найліпшими місцями для поселення на березі та найсприятливішими умовами для польотів». Рузвельт вирішив летіти до Ялти із Середземного моря, куди б він доплив морем. Молотова повідомили про це рішення 27 грудня. На зустрічі з Гарріманом він усе ще згадував Одесу й Батумі, але американський посол зосередився на Ялті[38].

Якщо Рузвельт вибрав місце для проведення конференції, то Черчилль 31 грудня вигадав її кодову назву — «Операція “Аргонавт”». Рузвельт відповів: «Приймаю вашу пропозицію щодо “Аргонавта”. Ми з вами їхні прямі нащадки».