Читати книгу - "Таємничий острів"

був мій хазяїн, він би зумів добути вогонь.

Усі четверо застигли на місці, з тривогою дивлячись один на одного. Герберт першим перервав важке мовчання:

— Містере Спілет, ви ж курець і завжди носите при собі сірники! Можливо, ви погано шукали? Подивіться гарненько, будь ласка! Нам досить одного сірника.

Журналіст знову взявся ритися в кишенях жилета, штанів, пальто і, нарешті, на превелику радість Пенкрофа і свій великий подив, намацав тоненьку паличку за підкладкою жилета. Він її відчував крізь тканину, він міцно стискав пальцями сірник, але не міг витягти. Це, безсумнівно, був сірник, один-єдиний сірник, і завдання полягало у тому, щоб його витягти, не пошкодивши фосфорної голівки.

— Дозвольте, я дістану, — звернувся Герберт.

І дуже спритно він витяг через підкладку жилета цілісінький сірник, непоказну, але дорогоцінну паличку, що мала зараз таке важливе значення. Голівка анітрошки не постраждала.

— Сірник! — вигукнув Пенкроф. — Я такий радий, начебто в нас цілий віз сірників!

Він обережно прийняв з рук Герберта сірник і вирушив слідом за своїми товаришами до Нетрів.

Сірники, які в населених краях так мало цінуються, якими користуються так байдужо і палять їх так марнотратно, тут нагадували скарб, і з цим єдиним сірником потрібно було поводитися з великою дбайливістю. Насамперед моряк упевнився, що сірник зовсім сухий. Потім він сказав:

— Паперу б треба.

— Ось, візьміть, — відгукнувся Гедеон Спілет, з деяким трепетом вириваючи листочок зі свого записника.

Пенкроф узяв листок, простягнений йому журналістом, і присів навпочіпки перед вогнищем. Там, уже лежав хмиз, мистецьки покладений так, щоб між сучками проходило повітря, а знизу були підкладені сухе листя, суха трава і сухий мох — паливо, яке б відразу запалало і швидко запалило гілки.

Листок паперу Пенкроф згорнув кульком, як це роблять курці, розпалюючи трубку на вітрі, і притулив цей кульок серед моху. Потім узяв шорстку гальку, ретельно обтер її і, із сильним серцебиттям, затамувавши подих, легенько чиркнув сірником об гальку.

Перша спроба не дала результатів: Пенкроф боявся розкришити фосфор і чиркнув занадто слабко.

— Ні, не можу, — сказав він, — рука тремтить… Тільки сірник зіпсую… Не можу! Не хочу більше! — І піднявшись, Пенкроф попросив Герберта замінити його.

Юнак ніколи ще не переживав такої тривоги. Серце в нього калатало. Напевно, Прометей, наважуючись викрасти вогонь з неба, не знав подібного хвилювання! Одначе юнак, не роздумуючи, швидко креснув сірником об камінчик. Почувся слабкий тріск, і на кінці сірника затріпотів блакитнуватий вогник, що поширював їдкий дим. Герберт тихенько повернув сірник голівкою вниз, щоб вогник краще розгорівся, потім обережно просунув його в паперовий ковпачок. Папір спалахнув, і негайно ж зайняв мох.

Через кілька митей почулося потріскування сучків, які розгорілися, і в темряві весело заграло полум’я багаття, яке моряк роздував з усіх сил.

— Ну, нарешті! — підводячись, вигукнув Пенкроф. — Просто змучився! Ніколи ще так не хвилювався!

Радісно було дивитися, як у вогнищі, складеному з плоских каменів, палахкоче вогонь. Дим вільно виходив через вузький прохід, тяга була добра, і незабаром по Нетрях уже розливалося приємне тепло.

За вогнем, зрозуміло, треба було стежити, а щоб він не згасав остаточно, завжди зберігати в попелі кілька розпечених жарин —. справа неважка, але вимагала турботи й уваги; дров у лісі вистачало, і завжди можна було вчасно поповнити запас палива.

Пенкроф вирішив насамперед скористатися вогнищем для того, щоб приготувати вечерю смачнішу, ніж літодоми. Герберт приніс десятків три голубиних яєць. Журналіст сидів у кутку і байдуже дивився на ці готування. Він намагався розв’язати три болісних питання. Чи живий ще Сайрес? Якщо живий, то де він зараз знаходиться? Якщо він уцілів після свого падіння в море, то чим пояснюється те, що він не знайшов можливості подати про себе звістки? Ось про що думав Гедеон Спілет, а Наб тим часом страждав на березі моря, блукаючи там, немов тінь, позбавлена душі.

Пенкроф знав п’ятдесят два способи готування яєць, але тут у нього не було вибору: довелося просто спекти їх у гарячому попелі.

Через кілька хвилин яйця спеклися, і моряк запросив Гедеона Спілета взяти участь у вечері. так виглядала перша трапеза нещасних аеронавтів на невідомому для них березі. Круті яйця виявилися дуже смачними, а оскільки в яйцях знаходяться всі поживні речовини, необхідні людині, то мандрівники добре підкріпилися і незабаром відчули себе бадьоріше.

О, якби повернувся той, кого не вистачало за цією трапезою! Якщо б усі п’ятеро бранців, які втекли з Ричмонда, були зараз разом, у цьому притулку серед скель, біля цього багаття, що яскраво палало, на цьому сухому піску, — вони б від душі подякували небу. Але, на жаль! Бракувало Сайреса Сміта, людини такої винахідливої, такої вченої, визнаного їхнього ватажка, — він загинув і вони навіть не могли поховати його.

так минув день — 25 березня. Настала ніч. Зовні долинало завивання вітру та одноманітний шум прибою, що бився об берег. Хвилі з оглушливим гуркотом перекочували каміння і гальку.

Нашвидкуруч записавши у свій блокнот події минулого дня — поява невідомої землі, можлива загибель Сайреса Сміта, пошуки на узбережжі, епізод із сірниками і т. ін., журналіст влігся в кутку темного коридору і, зморений втомою, нарешті, впав у забуття.

Герберт заснув відразу. Моряк дрімав, як кажуть, упівока, примостившись біля вогнища, не забуваючи підкидати в нього дров.

Але один з мешканців Нетрів не міг зімкнути очей. Як не вмовляли Наба його супутники прилягти, відпочити трохи, він усю ніч безперервно блукав берегом моря і кликав свого хазяїна.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Майно жертв катастрофи. — Абсолютно нічого. — Обпалена ганчірка. — Прогулянка до лісу. — Лісова флора. — Жакамар, який втік. — Сліди диких звірів. — Куруку. — Тетеруки. — Дивне застосування вудок

Майно наших аеронавтів, які зазнали катастрофи, викинутих на невідому землю, перелічити неважко: у них не залишилося зовсім нічого, крім того одягу, що був на них у момент катастрофи. Втім, варто згадати, що в Гедеона Спілета, — мабуть, за чистісінькою випадковістю, — уціліли годинник і записник, але ні в кого не збереглося ні зброї, ні інструментів, ні навіть складаного ножа. Пасажири повітряної кулі все викинули за борт гондоли, щоб полегшити вантаж аеростата.

Вигадані герої Даніеля Дефо і Вису, усі ці Селькірки і Рейнали, жертви катастроф біля острова Хуан-Фернандес або в Оклендському архіпелазі, ніколи не потрапляли в таке становище. Усе для себе необхідне вони знаходили на своєму розбитому кораблі — і зерно, і домашніх тварин, й інструменти, і рушниці, й запаси пороху та куль, — або ж море викидало на берег уламки судна і частину його