Читати книгу - "Хід королем"

— його м'ясисте обличчя несхвально скривилося.— Більше скидається на комедію, ніж на справжній вияв шани.

Пролунав голосний регіт, і Лендлес розвернувся, щоб пройти крізь чорні лискучі двері до передпокою, але був перехоплений кур'єром, який ніс великий оберемок різних квітів. Усередині весь передпокій ряснів букетами і кошиками квітів, але щохвилини квітів прибувало і прибувало. Флористи Лондона, бодай на якийсь час, могли забути про кризу. Лендлес попрямував темно-червоною килимовою доріжкою, яка вела просто від вхідних дверей до кабінету в іншому крилі вузької будівлі, і зловив себе на тому, що квапиться. Він уповільнив крок, насолоджуючись відчуттям. Він не міг пригадати, коли востаннє переживав таке хвилювання. Дорогу до зали засідань Кабінету йому послужливо показав сумлінний чиновник у цивільному, що тихо замкнув після нього двері.

— Бене, ласкаво прошу. Заходьте,— Уркгарт махнув рукою на знак вітання, але не підвівся. Рука вказала на стілець навпроти за столом.

— Великий день, Френсисе. Великий день для всіх нас.

Лендлес кивнув до Стемпера, який, притулившись до батареї, чатував, наче вартовий преторіанської гвардії, і Лендлес відчув образу від присутності ще когось. Усе його попереднє спілкування з Уркгартом відбувалося віч-на-віч; урешті-решт, вони не запрошували авдиторію для обговорення своїх планів, як знесилити і потопити голову уряду. Раніше Уркгарт завжди був прохачем, Лендлес — властителем, але, дивлячись через стіл, Бен не міг не помітити, що все змінилося: вони помінялися ролями. Раптом зніяковівши, він простягнув руку — привітатися з Уркгартом, але цей жест вийшов незграбним. Уркгарту довелося відкласти ручку, відсунути свій великий фотель, устати й потягнутися через стіл — лише для того, щоб виявити, що він заширокий і вдається потиснути тільки самі пучки.

— Непогано, Френсисе,— зніяковіло пробурмотів Лендлес і всівся.— Для мене так багато значить, що ви сьогодні вранці запросили мене вже як прем'єр-міністр. Зокрема і як ви це зробили. Я гадав, що доведеться мені пролазити манівцями по смітниках, але, доповім вам, почувався пречудово, минаючи всі ці камери і телевізійників. Я ціную громадський вияв довіри, Френсисе.

Уркгарт широко розвів руками — цей жест був покликаний замінити слова, яких він не міг знайти, а Стемпер схопився.

— Прем'єр-міністре,— мовив він, акцентуючи ці слова. Це було закидом фамільярному тону газетного магната, однак Лендлеса це анітрохи не вибило з сідла.— Приношу вибачення, але тут за п'ять хвилин буде новопризначений канцлер.

— Пробачте мені, Бене. Уже помічаю, що прем'єр-міністр не володар, а лише раб. Розкладу, переважно. До справи, якщо не заперечуєте.

— Саме те, що мені треба,— Лендлес в очікуванні підсунувся ближче на своєму стільці.

— Ви контролюєте «Кронікл» і хочете цілком купити «Юнайтед ньюзпейперс», і тепер уряд мусить ухвалити рішення, чи ця купівля буде в суспільних інтересах,— Уркгарт дивився у записи, ніби читаючи сценарій, ніби суддя, що виголошує вирок. Лендлес не зважав на цю раптову офіційність, таку не схожу на всі їхні попередні розмови з цього питання.

Уркгарт знову широко розвів руками, наче відшукуючи невловимі слова. Нарешті він стиснув п'ястуки.

— Вибачте, Бене. Цього ви не отримаєте.

Троє чоловіків перетворилися на застиглі манекени, щойно ці слова стерв'ятниками облетіли кімнату й осіли.

— Що це в біса значить — я не...? — повернулася його вулична вимова, увесь лиск зійшов нанівець.

— Уряд не повірить, що це в національних інтересах.

— Бздури, Френсисе. Ми ж домовилися.

— Протягом усієї виборчої кампанії прем'єр-міністр поводився обережно, не давав обіцянок дати дозвіл на таку купівлю, його репутація в цьому питанні чиста,— перебив Стемпер. Лендлес проігнорував його, гостро вп'явшись поглядом в Уркгарта.

— Ми ж уклали угоду! Ви це знаєте. І я це знаю.

— Кажу вам, Бене, прем'єр-міністр не завжди сам собі пан. Аргументи за те, щоб відмовити в купівлі, невідпорні. Ви вже маєте понад тридцять відсотків національної преси; «Юнайтед ньюзпейперс» округлить цю цифру до сорока.

— Мої тридцять відсотків підтримували вас на кожному кроці, як і мої сорок підтримуватимуть. Така була угода.

— Що все одно залишить близько шістдесятьох відсотків тих, хто нічого не пробачить і не забуде. Розумієте, Бене, цифри не складаються. Принаймні не в національних інтересах. Не в інтересах нового уряду, який вірить у конкуренцію, в служіння споживачам, а не великим корпораціям.

— Дурня собача. Ми ж уклали угоду! — він обрушив на голий стіл величезні кулаки.

— Бене, це неможливо. Ви мусите зрозуміти. Я не можу з перших кроків на посаді прем'єр-міністра потурати, щоб ви відхопили всю британську газетну індустрію. Так не робиться в бізнесі. Так не робиться в політиці. Щиро кажучи, від цього на кожній шпальті поповзуть жахливі заголовки.

— А якщо мене обділити — отоді поповзуть збіса класні заголовки, так? — Лендлес нахилився вперед, як скажений бик, його щоки трусилися від люті.— То ось чому ви запросили мене з центрального входу, мерзотнику. Люди побачили мене на вході — і знову побачать на виході. Ногами вперед. Ви влаштували публічну страту перед усіма камерами. Жирний капіталіст у ролі жертовного агнця. Попереджаю вас, Френкі. Я боротимуся до останнього подиху, на кожному вашому кроці, усім, що маю.

— Це означає, що лише сімдесят відсотків газет плюс усі телевізійні програми й радіо публічно аплодуватимуть енергійному прем'єр-міністру,— зарозуміло озвався Стемпер, роздивляючись власні нігті,— який не боїться відвернутись од найближчих друзів, якщо цього вимагають інтереси нації. Чудова тема.

Лендлес став мішенню з обох боків, з обох рушниць. Його побуряковіле обличчя потемніло ще більше, він увесь затремтів від розпуки. Він не міг знайти жодного слова доводу, він не міг ні торгуватися, ні залякувати, в нього лишився єдиний фізичний аргумент — грюкати стиснутими п'ястуками по стільниці.

— Ви, малий жалюгідний г...

Раптом двері відчинилися, і до кімнати енергійно зайшла Мортіма Уркгарт.

— Френсисе, це нестерпно, це просто нестерпно. Помешкання жахливе, оздоблення бридке, а мені кажуть, що грошей у бюджеті не вистачить...— вона замовкла на півслові, помітивши, що за шість дюймів понад столом тремтять кулаки Лендлеса.

— Бачите, Бене, прем'єр-міністр не хазяїн навіть у себе вдома.

— Тільки не треба цих проповідей.

— Бене, поміркуйте як слід. Станьте над ситуацією. Будуть інші пропозиції, інші інтереси, які ви захочете втілити і з якими я зможу допомогти. Корисно мати свого на Даунінг-стріт.

— Я так і думав, коли підтримував вас на прем'єр-міністра. Помилився.

Лендлес знов опанував себе, його руки більше не тремтіли, а крижаний погляд вп'явся в Уркгарта, тільки щелепи трусилися, зраджуючи внутрішню напругу.

— Пробачте, якщо