Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

пригадав! Це той стовп напроти супермаркету. Це спека породила ефект збільшувального скла, і нам здається, що стовп поруч, тоді як насправді він ще далеко.

— Дякую, шефе, — скромно, але пишаючись собою в душі, відповів полісмен-початківець.

— Нема за що. Треба визнавати свої помилки, коли… ти не маєш рації! — додав лейтенант і знову натиснув на педаль акселератора.

Подвоївши швидкість, автомобіль помчав у бік кошмарного міражу, який з наближенням стає все страшнішим.

Щоб роздивитися загадковий стовп, водій притисся обличчям до вітрового скла і чітко побачив на стовпі два ока. Дві гидкі точки посеред зовсім понищеної фізіономії. Ніби на дорогу вискочив труп, що встиг не один рік відлежатися в могилі. Усвідомивши свою помилку, обидва полісмени заревіли від страху. Так реве стало ослів, несподівано натрапивши на вовчий виводок.

Ліпше би Мартен загальмував! Та пізно, і автомобіль ось-ось вріжеться в Упиря. Не втямивши, яка йому загрожує небезпека, Жахливий У стояв посеред дороги і презирливо позирав на чудовисько зі сталевими щелепами. Жахливий У не звик поступатися і не посунеться в бік навіть на сантиметр!

Та лейтенант Балтімор — досвідчений водій, і в останній момент йому вдається вивернути кермо й уникнути неминучого зіткнення. Авто пролетіло так близько від Упиря, що від потоку повітря Жахливий У захитався.

Обоє полісменів зблідли, як покійники. Сімон озирнувся назад, намагаючись роздивитися загадкову істоту.

— Що це було? — задерев'янілим язиком спитав він.

— Мабуть, енело! Диявол! — тремтячим голосом відповів лейтенант, щосили натискаючи педаль акселератора, щоб швидше втекти від цього пекла.

Знову відновивши рівновагу, Упир поглянув услід дивній комасі, яка так швидко відлетіла, що він її добре не роздивився. Він не знав, куди вона помчала, але якщо вона туди поспішала, значить там щось є. І Упир вирішив піти вслід за тим жуком…

Лесові птахи з полегшенням спостерігали, як чудовисько, забувши про ліс, енергійно крокувало по шосе, яке звивалося серед золотих колосистих полів.

Селенія з Артуром та Барахлюшем також крокують дорогою. Але в цьому випадку слово «дорога» зовсім не означає зручну для ходіння стежку, що втікає вдалину. Йдеться про старі іржаві труби, прокладені під землею на території саду. Мініпути називають їх «дорогами». А насправді це старий водогін, що його спорудив Арчибальд близько двадцяти років тому, тобто зразу після того, як він замешкав у домі. А оскільки тоді труби виготовляли із нетривкого матеріалу, то вони швидко потріскалися і нещодавно їх замінили на чудові труби із зеленого пластику.

Занедбаний водогін — знахідка для мініпутів. Адже вони не могли б самі побудувати таку мережу доріг. Хоча її таки почали було споруджувати, так Арчибальд їм розповів про водогін…

Про потребу будівництва доріг в мініпутському королівстві дискутували кілька селенелій, і всі ці роки король не підписував рішення про початок «великої роботи», відкладаючи все на потім. І лишень домовившись із мурахами, які погодилися взяти участь у будівництві за умов спільної експлуатації, король таки ухвалив рішення. Хоча всі мініпути були проти спільного володіння дорогами. Вони боялися, що мурахи, які в тисячу разів перевищують кількісно мініпутський люд і які в тисячу разів дисциплінованіше за мініпутів, посядуть ключові пости в будівництві і замість доріг для прогулянок, потрібних мініпутам, побудують швидкісні автостради. Та підписаний королем документ не мав зворотної сили.

Коли до мініпутів прибув Арчибальд, він переконався в тому, що роботи провадились із великим розмахом. Мурахи і мініпути вдень і вночі копалися в земних глибинах, пробиваючи в товщі справжнісінький тунель.

Арчибальд попросив у короля аудієнції. І коли після тривалих узгоджень і перемовин нарешті потрапив до Стрілобарба, повідав йому про вже збудовану підземну мережу доріг. Старими трубами мініпути могли втрапити в будь-який куточок саду, не ризикуючи зустрітися з колоною мурах чи якоюсь іншою перешкодою.

Король цим зацікавився, і Арчибальд з пам'яті намалював йому план підземного водогону. Роботи зразу ж переорієнтували і почали рити під орудою Арчибальда. За кілька годин копачі натрапили на стару трубу, в якій легко було зробити отвір потрібного діаметру.

Так мініпути отримали в своє розпорядження мережу доріг, якими могли безпечно подорожувати всіма Сімома континентами.

— А що, нам знову доведеться летіти в горісі? — з пересторогою спитав Артур, бо така перспектива його мало надихала.

Ні, перевізник ніколи не погодиться підвезти нас до самого дому. Для нього це заборонене місце, — відповіла Селенія.

— Ми дійдемо до кінця цієї дороги, а потім попливемо в кульці!

— Ой, нізащо! — вигукнув Барахлюш.

— А що, це ще гірше, ніж у горісі? — стривожився Артур.

— Ага! Порівнюючи з кулькою, політ у горісі — прогулянка по зеленій травичці! — відповів юний принц, скорчивши виразну гримасу.

Кілька років тому Упир також вибудував свою павутину шляхів. У його лігво, розташоване якраз під гаражем, сходилися водогінні труби, каналізаційні зливи й електричні дроти, прокладені в стінах будинку. Для своїх доріг Жахливий У за-діяв усі комунікації. В часи його панування на кожному куті гігантських транспортних артерій стояв осмат-вартовий, але тепер ці території спорожніли.

Наші мандрівники довго брели дном великої канави, всіяної сміттям. Років двадцять тому сюди вивезли самоскидом будівельні залишки. І тепер тут можна знайти все: від іржавих цвяхів до пластмасових ручок і обгорток для жуйок.

— Оце твій дім? Не можу сказати, що ти дбаєш про нього! — з відвертою гидливістю промовила принцеса.

— Та ні! Ми зараз перебуваємо між стінами, тому тут брудно. Моя бабуся не може тут прибрати, бо вона сюди не пролізе. Зате в домі все виблискує чистотою. Ось переконаєшся! — схвильовано відповів Артур.

Дійшовши до перехрестя, вони зупинилися, щоб трохи відпочити. На трубі, під великим лічильником, наварено якогось важеля.

— Можеш прочитати, що тут написано? — спитала Селенія, показуючи на стіну. Артур глянув угору і побачив приклеєні до стіни старі списані папірці.

— Кухня… вітальня… спальня Маргарита… Артурова кімната! — вигукнув хлопчик. — А це кран, що подає воду в мій душ! Нам треба залізти на трубу і йти нею до самого кінця. Тоді ми втрапимо в мою кімнату. А звідти до дідусевого кабінету — два кроки!

Усміхнувшись, Селенія взяла руки в боки.

— Артуре! Підніми голову!

Виконавши наказ, хлопчик побачив, що труба йде в безконечність. Ніби вони зупинилися біля підніжжя Монблана…

— Так… Звичайно, це буде непросто! — такий висновок зробив розгублений Артур.

— Саме так! Непросто! Навіть дуже складно! Барахлюше, подай мені ножа! — скомандувала принцеса.

Юний принц бабрається в рюкзаку і після довгих пошуків дістає знаменитий ніж з багатьма штучками.

— Обережно! Суперклей — під кнопкою гранулятора, а ножечете під кнопкою диводрюки! — повчав Барахлюш.

— Заспокойся! — відповіла Селенія, вихоплюючи в нього ножика, — мені