Читати книгу - "Отаман Іван Сірко"

запорозьких козаків та військові здібності. Але не забули московські правителі й про волелюбний характер кошового, прагнення до повної незалежності та про його ненадійну вдачу. Тому вирішили будь-що не допустити Івана Сірка до гетьманських клейнод України.

Щоб І. Сіркові не дісталася булава, правобережний гетьман П. Дорошенко та полковники, зокрема Федір Жученко, вдалися до зради.

Сірко зі своїм зятем Іваном Сербиним прямував до Курська, де стояв московський воєначальник князь Ромодановський, але той уже отримав наказ заарештувати кошового й навіть дістав гроші від царя на цю справу (2 тисячі червінців). 29 (19) квітня 1672 року в Санжарах (Нових Санжарах) кошового заарештував і забив у кайдани полтавський полковник Федір Жученко під тим приводом, що Сірко начебто хоче організувати заворушення на Лівобережній Гетьманщині. Отамана в кайданах відвезли до Батурина, не давши можливості прихильникам відбити його в конвою. Сучасник так повідомляв про ці події: «Сірка теж, небораку, який їхав до дружини, з полковником Левенцем у Полтаві за Дніпром було схоплено і у потрійних кайданах його попровадили московіти до своєї столиці». Потім коронний гетьман Собеський клопотався через свого посла в Москві про визволення Сірка.

Польська дипломатія вважала, що Сірко був жертвою інтриги Дорошенка. Деякі історики вбачають у цих подіях руку майбутнього гетьмана Самойловича, який вважав кошового своїм головним конкурентом. Саме він підмовив старшин написати цареві листа, який сповіщав про арешт Сірка, і не випадково пізніше перешкоджав звільненню отамана із сибірського заслання. Невдовзі від московського уряду надійшов наказ відправити кошового до Москви. Звідти його шлях пролягав до Тобольська.

Черговий наступ Османської імперії проти Речі Посполитої навесні 1672 року змусив польську дипломатію активізувати свої дії щодо визволення Сірка з московського заслання.

Цар Олексій довго вагався і лише на початку 1673 року, перед загрозою турецького нашестя на Московію, наказав звільнити І. Сірка із заслання й доправити його до столиці. Самойлович же всіляко добивався, щоб опального отамана принаймні затримали в Москві.

20 березня 1673 року цар наказав привести до палат Сірка. Тут у присутності бояр, зокрема князя Юрія Долгорукого та боярина Артемона Матвеева, а також московського патріарха Питирима, ніжинського протопопа Симсона Адамовича та інших осіб, був улаштований, за словами останнього, «страшний суд» над Сірком, якого вмовляли вірно служити цареві, причому патріарх погрожував анафемою в разі порушення кошовим свого слова.

На початку квітня 1673 року «козацького гетьмана» Сірка відпустили на Запорожжя з дозволом набрати військо з лівобережних козаків на війну проти Туреччини й Криму, йому на допомогу дали 15-тисячне московське військо на чолі з князем Юрієм Борятинським. При цьому Сіркові нагадали про необхідність вірно служити цареві та королю, а запорожцям, які не могли здійснити морський похід через брак «препаратів» та зиму, цар дав кілька гармат, пороху, свинцю, грошей та припасів.

У травні 1673 року Сірко здійснив кілька успішних походів, унаслідок яких захопив Іслам-Кермен, Ізмаїл та Очаків, пошарпав Тягиню, околиці Сорок і Крим, багатьох ординців узяв у полон. Кошовий удерся в Крим, форсувавши Сиваш. Він дійшов тоді до Бахчисарая і загнав хана з його двором у гори, визволивши кількох тисяч невільників, «однак свого сина він там втратив». Ідеться, вочевидь, про Петра Сірка. Ця втрата, поза сумнівом, завдала тяжкого удару старіючому кошовому отаману, який помстився ординцям, і ті ще довгий час не насмілювались виходити з Криму.

Навесні 1673 року гетьман Самойлович разом із царським воєводою Ромодановським здійснили похід проти Дорошенка, але зазнали поразки, на що Сірко зауважив: «Доручили гетьманство – мужикові, що вміє тільки своїх руйнувати!»

У серпні того ж року Сірко спустошив Очаків та Іслам-Кермен.

А наприкінці вересня кошовий дізнався від полонених про наміри кримчаків вдарити на міста Гетьманщини. Тоді 8-тисячна орда напала в степу на нього і три дні намагалася захопити козацький табір, але безуспішно. 25 вересня запорожці спустилися човнами на низ Дніпра і вдарили на Тавань. Поблизу нової турецької фортеці розгорнулася битва, внаслідок якої козаки взяли гору й захопили в полон командувача турецького загону Велі-агу, який надав цінну інформацію про наміри султана Мухаммеда IV йти на Київ і про турецькі війська в Хотині та Кам'янці-Подільському.

Восени 1673 року Сірко продовжував боротьбу проти бусурман, спустошуючи околиці Азова. Внаслідок кривавої битви йому вдалося відбитися від Юзуф-паші. Відомо також про походи на Крим, на Тягиню, землі білгородської орди. І. Сірко повсякчас непокоїв Кримське ханство своїми нападами.

За наказом московського царя він разом з Самойловичем мав виступити в похід проти Дорошенка: якщо той піддасться, його залишали гетьманом, якщо ж ні, треба було обирати іншого «вірного».

1674 року політична ситуація на Правобережжі змінилася. Правобережні полки, що підтримували Ханенка, перейшли на бік Москви. Навесні розпочинався україно-московський наступ на Правобережжя. Брат Дорошенка Григорій зазнав поразки. Сірко встановив більш тісний контакт із гетьманом. Відбувся обмін посольствами.

Спроби налагодити стосунки з Дорошенком та можливий союз із Кримським ханством лякали Москву. Щоб відвести від себе підозру, Сірко у червні 1674 року організував промисел над ординцями. Саме тоді він і перехопив Дорошенкового посла – Івана Мазепу. За словами літописця Самійла Величка, запорожці хотіли вбити Мазепу (бо той вів бранців як дарунок ханові), але Сірко не допустив цього, сказавши пророчі слова: «Панове браття, просим вас, не убивайте цього чоловіка, може він вам і вітчизні нашій впред згодитися». Мазепа провів у степу з Сірком цілих п'ять тижнів, а потім Самойлович дедалі сильніше став наполягати на видачі Мазепи та ще одного полоненого татарина. Це суперечило січовим звичаям, до того ж Сіркові зовсім не хотілося йти на поступки Самойловичу, який його, м'яко кажучи, недолюблював. Тоді московський воєвода наказав заарештувати в Харкові дружину кошового та його зятя, харківського козака І. Артеменка, і привезти під вартою до табору московських військ. Коли Артеменко прибув, Ромодановський послав його на Січ, наказавши, щоб його тесть видав Мазепу. Сірко мусив поступитися. 16 червня 1674 року він послав Мазепу до московського табору, але прохав не віддавати полоненого в неволю, а дати йому можливість жити в Україні, аби не казали, що Військо дарує життя, а Сірко віддає в неволю. Самойлович і тут постарався поінтригувати проти кошового отамана, написавши цареві, що треба більше довіряти полоненому Мазепі, ніж Сірку. Поговоривши з Мазепою, Самойлович пом'якшав. Він хоча і відправив Мазепу до Москви, просив царя бути милостивим до полоненого і повернути в Україну, що й було потім зроблено. Мазепі дозволили жити на Лівобережній Гетьманщині, де він знову розпочинав свою політичну кар'єру, але вже при лівобережному гетьманові, як підданий