Читати книгу - "Том 10"

Чи вже [...]. У нас же її не було, і ми всі здорові. Правда, я-то не зовсім здорова, але я завжди така. Може, в кінці января знов поїду в Київ лічиться, то вже на сей раз, може, й буде икий-небудь толк. Якби вилічилась, то на літо ми з Мишею приїхали б до вас у Гадяч, а потім заїхали б до Анни Іванівни та до [Шури в] Яготан, але ще сеє все хто його зна [...].

Приїхавши з Одеси, я тепер все більше [сиджу] в хаті і рідко виходжу гулять, хоч останнього часу погода у нас досить тепла, але мені в шубі і в калошах тяжко ходить. Нога моя тепер не так болить, як в Одесі, але все ж таки ще не перестала зовсім [боліти. Коли] поїду в Київ, то напишу Вам, що [...] скажуть доктора [...]. Як же Ви, ба[бушка, живе] те? Як провели свята? Чи не [приїздили] на свята дядя Саша з Олек[сандрою Василівною] ?

Дядя Саша недавно прис[лав ...]лову книжку, але нічого не писав при тому ні про себе, ні про здоров’я дядини. Як будете писать до нас, то напишіть, будьте ласкаві, про того столяра чи скульптора Іщенка, котрий виставив бюст Шевченка на виставці: де він подів той бюст, чи він його продав, чи ні, і де живе сам Іщенко. А як там та «моя» земля в Будищах, що ми з мамою хотіли купить, може, її Исьол зовсім уже [розмив]? Напишіть мені про все це і не [гнівайртесь, прошу Вас, на м?ене за те, [що я] до Вас рідію пишу, бо мені тими переїздами та ліченням якось час -розбивається. Бувайте здорові, милая бабушка, цілгую Вас міцно.

Ваша Леся

ЗО. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

15 лютого 1890 р. Київ

Люба мамочко!

Не писала тобі вчора, бо поки до докторів, поки перебралась, то те, то се, та вже й пізно було. Ну, так-от, я вчора була аж у двох докторів. Рінек назначив «вытя-жение» на два місяці і «питание», а Павловсышй — «вытя-жение» на місяць і «прижигание» залізною голкою, а потім їхать на лиман. Павловський каже, що прижигания се треба робить уміючи, якось там особенно, і совітує мені зостатись на два тижні в больниці «Красного Кре-ста», а потім їхать додому і наложить «витяженіє», а літом на лимаи’ або в Саки. Так от, ти зваж, як маємо зробить: якщо мені зоставатись тут, то я вже в Колодяжне не буду приїжджать, а ти мені пришлеш хустя мого трошки та й вже я тут ляжу, бо справді, якщо того при-жигання у нас не потраплять зробити, то вже нічого робить — прийдеться «изучить нравы общины Красного Креста». Павловський каже, що по-настоящому і тепер вже слід би операцію зробить, але вже «так», треба попробувать ще се, бо бували случаї, що се зовсім вилічувало людей. Коли ж ти хочеш так, як Рінек каже, то напиши — і я з папою вернуся додому. Папа просив, щоб ти дала знать про сеє телеграмою, хоч мені здається, трудно сеє все в телеграмі написать, а врешті, напиши й телеграму. Так-от як; мені ж знову приходиться тільки сказать: робіть, люди добрі, як лучче! Бо я вже не можу нічого вибирать, та й не хочу. Не хочу теж, щоб папа казав, що я докторів не слухаю і через те винна у всьому своєму лихові. Напиши, як ти про сеє все думаєш і що нам робити. Тепер я живу у Сікорсышх у хаті Наталки. У неї дуже велика хата, де вона спить сама, і вона зараз же згодилась, навіть з радістю, жить зо мною сих кілька днів. Папа живе у гостиниці, бо тут йому хоч і можна було б жити з кна-кною в хаті, але він каже, що се не вигодно для нього. Мені ж тут лучче, ніж у гостиниці, бо тут постоянно можу бачити кна-кну і обідати нікуди далеко не треба, а тут-таки зараз за порогом обідати треба. Ні у кого з киян я ще не була і ніяких таких новостей київських не знаю. «Плеяда» буде у нашої кна-кни у неділю, бо Лисенкові нема часу їх приймать у себе. Рожанського і Пашкевича бачила сьогодні; Рожанський, здається, ще трохи погладшав. Пашкевич живе тепер на Фундуклеївському яру, кажуть кпа-кни, що то він від панночок утік. Він з виду дуже порядочиа і симпатична кна-кна і, здається, не так хвастає, як другі. От у неділю ще других побачу, може, й «Біла» прийде. Сьогодні маю з папою йти до Трегубових. Я була кна-кну почала лаяти, чом вона не писала до нас, але вона казала, що писала і в понеділок,, і у вівторок, то, певне, ти досі одержала його листи. Ну, я спішусь, бо папа вже йде звідси, і я хочу, щоб він лист відправив. Бувайте всі здорові! Як здоров’я Пуцика? Цілую тебе, мамочко! До побачення (може).

Твоя Леся

P. S. «Sonate pathetique» 1 єсть, лежить передо мною на столі.

31. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21 лютого 1890 р. Київ П’ятниця

Люба мамочко!

Прочитавши твій лист, хотіла я тобі одписати, але не могла, бо хотіла розпитати у папи, як він думає про те, що ти писала. Отже, папу я рідко тепер бачу, він сливе не приходить сюди, а як і приходить, то ненадовго. На «Чорноморцях» в антракті я його розпиталась. Він казав, що з його сторони він не має нічого проти того, щоб я зоставалась який час у Києві, а щоб тут мене пекти, то він на те не налягає і, здається, хоче перше спробувать просто «витяженіє». Я ж думаю так: як мати починать усю ту «песню длинную» спочатку, як мати лежать у пов’язках та пектись гарячим залізом, то краще поїхать, куди там вже виберем, та зробить операцію — та й буде решта! Тепер я операції вже якось не боюсь, бо мені прйятна та думка, що тоді вже буде один якийсь кінець і я собі забудусь про всі лічення на світі; коли ж я й не буду ходить так як слід, то й так я того сподіваюсь,— хто сім літ слабує на ногу, то нема чого й думать ходить так, як люди. Так от, я, думаючи, що не минути мені хірургії, хочу на який час тут, у Києві, зостатись,