Читати книгу - "Том 11"

що відколи отримала телеграму, що Ліля їде, то мало спала, а потім в той вечір, коли мали прибути наші з мальпостом *, я послала назустріч Настю, і вона вернулася сам а,— тоді я пережила досить прикрі хвилини від 8-ї до 11 г[одини] вечора. Але то все минуло і скінчилося як не може бути, то нема що й говорити про се.

Ти, мамочко, не зовсім мене зрозуміла. Пишучи про найближчі причини свого нервного стану, я натякала не на моральну прикрість, а на одну чисто фізичну обставину, про яку просто не хотілось писати в листі. Ліля тобі розкаже про се і, коли хочеш, про ту зимову пригоду, про яку я просто вважала невартим говорити, бо тепер воно здається мені скоріш комічним, ніж прикрим. Тепер же я попрошу Лілю тобі розказати, аби тебе се не мучило і аби ти побачила, що нічого особенного не було.

Про театральні справи Ліля мені розказувала чимало,

і з її слів та з твоїх виходить, що було б добре, якби п. Яворський з товариством поставив «Троянду», але тепер я вже нічого не збагну, наскільки се можливо. Найда бачилася зо мною позавчора і старалась виманити у мене абсолютну згоду на постановку моєї драми тут, але я сказала, що, не знаючи учасників, не можу нічого з певністю сказати, а при тім сказала, що якби був той jeune premier27, про якого мені писали добрі звістки з Києва (т[о] є[сть] п. Яворськ[ий]), та Заньковецька, та порядна артистка на роль матері, то тоді я готова згодитись, хоч знов не знаю, наскільки ся п’єса має смисл в Ялті. Про свою антрепризу Найда не признавалась, либонь, для якоїсь політики тонкої. Репертуар тут у них досить дикий, каже Ліля, бо вона бачила той репертуар.

Учора приходив актор Мороз і з ним якийсь галичанин наймати хату у п. Дер[ижанова] і вже було от-от згодились, та якось потім роздумались, що дорого, і відкинулись.

Катюша з своєю сестрою і квартиранткою (теж вірменкою) сьогодні все печуть якісь свої вірменські пундики, а паски (таки настоящі) замовлять десь у пекарні, бо в нашій кухні нема печі, а тільки духовка.

Богам про Микося я казала, і вони в той час освітилися сонцем, а се ж запевне добрий знак.

Бувай здорова! Будемо часто писати, як не одна, то друга. Цілую тебе дуже міцно і папу. Не думай про мене нічого лихого, а то плакатиму.

Твоя Леся

Поздоровляю тебе і папу і все товариство з роковим днем Великоднем!

17. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

19 квітня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Я думаю, що мої# обидва листи вже досі до тебе дійшли і ти, певне, не дивуєшся, що моє «завтра» все виходить «післязавтра» — l’homme propose, dieu oppose! 28 або скоріш le diable oppose 29.

Шкода, що ти так сердишся на море, властиве, скоріш ти могла б сердитись на тих дурних людей, що везли тебе на пробитому пароході та ще й далі потяглись, не залатавши дірки. З того, що якийсь хворий панич умер, проїхавши морем з Батума до Ялти (3 суток!), ще не значить, що така доля може загрожувати Оксаночці. Врешті, певне, наші на Одесу не поїдуть, бо після ваших листів Ліля боїться везти Оксану морем.

Актори — народ зрадливий par excellence *, і я їм теж не вірю. Вони тут до мене під’їжджають з п’єсою, але я, певне, їм «Троянди» не дам, бо думаю, що в Ялті вона не має значення. На Великдень були ми у Руденків, там все перелітали актори, між іншими і Науменко, отож він приговорювався до мене щодо п’єси, а Руденко Лілю «зондірував» щодо Балевича. Трупа їх звичайна, без жадних «нових начал», так принаймні мені здається. Оце в неділю ставитимуть «Лимерівну», хотілось би мені піти, та не знаю, як випаде; коли статкуватиму сей тиждень, то, може, й могтиму піти. Часто, у всякім разі, не ходитиму, бо театр мене взагалі дуже втомляє. З сього погляду краще мені не ставити тут «Троянди», бо сі заходи навряд чи корисні були б для моїх нервів.

Мої «гусі» поживають добре і, здається, навіть поправились за сей час, Уксус навіть не такий блідий став. Завтра збираються йти з бувшим своїм учителем Ніко-лаенком на Надсонову дачу, нехай підуть, воно ж таки слід. Певне, вони тобі описували, як ми тут розговлялись у страсну суботу. Розговіни сі були найбільш по-хожі на шабас — якось тії свічки перед кожною тарілкою, тая риба... щось досить восточне. Ми з Уксусом писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства. Сорочка, видимо, сподобалась п. Дерижанову,— ми її тут сполученими силами пошили без машипи, бо у Катюші машини нема, а до пані Разумової тепер далеко ходить, бо вона вибралась уже зо всею родиною на кінець Садової улиці. Вчора до мене приходив Льоня «с ви-зитом», так хвилин на п’ять, спішився, бач, на дальші візити... Людей у нас сьогодні поменшало: виїхав «коричневий пан» і батько пані Дериж[анової], а сестра її зосталась. Велика хата як не зайнята, так не зайнята. Врешті, про всякі сі Zustande 2 Ліля і Оксана тобі розкажуть хутко, то нема що й писать.

Вчора я почала перекладать «Каїна» Байрона, дуже мені хочеться послати шматок його в Київ. Як перечитаєш його, то пошли Стешенкові, бо тож ми з ним наважилися в спілку вступити для перекладів з Байрона, не-хайже він бачить, що мій замір серйозний.

1 Переважно (франц.).— Ред.

2 Обставини (чім.).— Ред.

Оце Катюша почала грать шумку (мою), треба слухать.

Міцно цілую тебе, Микося, Зорю і Дору. Хутко знов писатиму.

Твоя Леся

18. ДО П. А. КОСАЧА

19 квітня 1898 р. Ялта

Ялта. Villa Iphigenia.

<V8

Любий папа!

Тільки що я поклала папір і написала дату, як мені принесли твого листа. Спасибі, дуже спасибі за карточку! Досі так якось було, що у мене не було твоєї фотографії. Як завжди на фотографії, так і тут, вираз трошки не той, але ж на се у кожної людини єсть фантазія.

Я збиралась писать тобі на страсному тижні, та якось не прийшлось за деякою роботою.

Про гонорар д. Дерижанову я надумалася так: його питай не питай, він нічого виразно не скаже, я се знаю з деяких прецедентів,