Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » У сріблястій місячній імлі

Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 68
Перейти на сторінку:
повністю відмовитись. Проте й тоді обчислювальні машини, що їх випускали, — десятого, одинадцятого і, нарешті, дванадцятого поколінь, — переважали людину тільки в швидкості виконання операцій. Ставало дедалі ясніше, що в оборонних системах саме людина є елементом, який затримує виконання потрібної команди.

Отож можна визнати цілком природним виникнення в колах фахівців Пентагону — особливо вчених, зв’язаних з так званим “воєнно-промисловим комплексом”, — ідеї протидії описаній тенденції інтелектронної еволюції. Серед неспеціалістів цей рух назвали “антиінтелектуальним”. За свідченням істориків науки і техніки, його засновником був англійський математик середини XX століття А.Тьюрінг, творець теорії “універсального автомата”. Це була машина, здатна виконувати буквально БУДЬ-ЯКУ операцію, яку можна формалізувати, тобто надати їй характеру ідеально повторювальної процедури. Різниця між “інтелектуальним” і “антиінтелектуальним” напрямками в інтелектроніці зводиться до того, що машина Тьюрінга, елементарно проста, своїми можливостями завдячує ПРОГРАМІ дії. Натомість у працях двох американських батьків кібернетики Н.Вінера й Дж. фон Неймана з’явилася така система, яка може сама себе програмувати.

Ясна річ, ми викладаємо ці роздоріжжя кібернетики надзвичайно спрощено — ніби з пташиного лету. І зрозуміло також, що здатність самопрограмування не виникла на порожньому місці. її необхідною передумовою була висока внутрішня складність будови обчислювальної машини. Ця диференціація, в першій половині XX сторіччя майже непомітна, справила великий вплив на подальшу еволюцію обчислювальних машин, особливо коли зміцніли й стали самостійними такі галузі кібернетики, як психотоніка та багаторазова теорія прийняття рішень. У вісімдесятих роках у військових колах народилася думка цілковитої автоматизації всіх починань вищих органів влади, як військово-командних, так і політико-економічних. Цю концепцію, названу згодом “Ідеєю Єдиного Стратега”, першим, очевидно, висловив генерал Стюарт Іглтон. Його постулати виходили за межі комп’ютерів пошуку оптимальних цілей атаки, за межі мережі зв’язку і розрахунків, яка завідувала системою оповіщення та оборони, за датчики і боєголовки, — він передбачав створення потужного центру, який під час усіх фаз, що передували остаточній крайності початку воєнних дій, міг би завдяки всебічному аналізу економічних, військових, політичних і соціальних даних безперервно оптимізувати глобальну ситуацію США, забезпечуючи тим самим Сполученим Штатам перевагу в масштабах усієї планети та її космічні околиці, яка вийшла в той час за межі орбіти Місяця.

Наступні прихильники цієї доктрини наполягали на тому, що йдеться про доконечний крок у напрямку прогресу цивілізації; а що прогрес цей являє собою органічне ціле, то з нього не можна самовільно виключати військову сферу. Після припинення ескалації нищівної ядерної сили і обмеження радіусу дії ракет-носіїв настав третій етап — етап змагання, здавалося б, менш грізний і досконаліший, бо він мав бути не Антагонізмом Нищівної Сили, але Оперативної Думки. І як раніше сила, так тепер думка мала підпорядковуватись бездушній механізації.

Ця доктрина, як, зрештою, і її атомно-балістичні попередниці, стала об’єктом критики, яка виходила головним чином з ліберальних і пацифістських кіл. З нею боролося багато видатних представників світу науки, серед них фахівці-психосоматики та інтелектроніки, проте вона зрештою перемогла, що відбилось у правових актах обох законодавчих органів США. А втім, уже в 1986 році як орган, підпорядкований особисто президентові, виник ЮСІБ[3] з власним бюджетом, який у перший рік становив 19 мільярдів доларів. Це був лише скромний початок.

ЮСІБ з допомогою консультативного органу, який був напівофіційним представництвом Пентагону, під головуванням державного секретаря міністерства оборони Леонарда Дейвенпорта розмістив у ряді великих приватних фірм, таких як “ІБМ”, “Нортропікс” і “Сайберметікс”, замовлення па будівництво прототипу пристрою, відомого під кодовою назвою ГАНН (скорочення від Ганнібала). Однак під впливом преси і через розголошення інформації поширення набула інша назва цього пристрою — УЛВІК.[4] До кінця століття виникли й інші прототипи подібних пристроїв. З найвідоміших можна згадати такі системи, як АЯКС, УЛТОР, ГІЛЬГАМЕШ, а також численну серію ГОЛЕМів.

Завдяки колосальним витратам коштів і праці, які блискавично зростали, традиційні методи інформатики пережили справжню революцію. Особливо величезне значення мав перехід від електричних процесів до світлових у передачі інформації всередині обчислювальної машини. У поєднанні з прогресуючою “нанізаці-єю” (так називали чергові етапи мікроміні-тюаризації — тут варто додати, що наприкінці століття в маковому зернятку могло розміститися 20 тисяч логічних елементів!) цеп перехід дав дивовижні наслідки. Перший повністю світловий комп’ютер, ГІЛЬГАМЕШ, працював у мільйон разів швидше від архаїчного ЕНІАКу.

“Подолання бар’єру мудрості” — як це іноді називають — сталося зразу ж після 2000 року завдяки новому методу конструювання обчислювальних машин, названого також “невидимою еволюцією Розуму”. Досі кожне покоління комп’ютерів конструювалося реально; концепцію побудови їх чергових варіантів з величезним — тисячоразовим! — прискоренням, хоча й відому, не вдалося втілити в життя, оскільки існуючі обчислювальні машини, які могли служити “лоном” або “синтетичним середовищем” цієї еволюції розуму, були недостатні за об’ємом. Лише виникнення Федеральної Інформаційної Мережі дало змогу втілити цю ідею в життя. Розвиток 65 наступних поколінь тривав лише десятиліття; Федеральна Мережа в нічні періоди — періоди мінімального навантаження — випускала в світ один “штучний вид Розуму” за одним; це було потомство, яке пройшло “прискорений комп’ютерогенез”, бо воно дозрівало — прискорене символами, тобто нематеріальними структурами, — в інформаційному субстраті, у “живильному середовищі” Мережі.

Але після цього успіху прийшли нові труднощі. АЯКС і ГАНН, прототипи сімдесят восьмого і сімдесят дев’ятого поколінь, визнані гідними втілення в металі, виявляли невпевненість у прийнятті рішення, названу також “машинним неврозом”. Різниця між колишніми й новими машинами в принципі зводилась до різниці між комахою і людиною. Комаха приходить на світ із “запрограмованими до кінця” інстинктами, яким вона підкоряється не роздумуючи. Людина ж повинна тільки вчитись правильної поведінки, але це навчання як наслідок приводить її до ще більшої самостійності: виходячи із своїх рішень і знань, людина може змінити програми, які існували раніше.

Отож комп’ютери аж 20-го покоління включно відзначалися поведінкою “комахи”: вони не могли ставити під сумнів, а тим більше переробляти свої програми. Програміст “вживляв” у свої машини знання, на зразок того, як еволюція “вживляє” в комаху інстинкт. Ще в XX столітті багато говорилося про “самопрограмування”, але тоді ж таки це були тільки нереальні мрії. Умовою реалізації “Абсолютного Переможця” саме й було створення “Розуму, який самовдосконалюється”; АЯКС був іще проміжною формою, і лише ГІЛЬГАМЕШ досягнув відповідного інтелектуального рівня — “вийшов на психоеволюційну орбіту”.

Навчання обчислювальної машини 80-го покоління було більше схоже на виховання дитини, аніж на класичне програмування цифрової машини. Одначе, крім величезної кількості загальних і спеціальних знань, комп’ютеру “прищепили” певну систему неспростовних цінностей, якими він мав керуватись у своїх діях. Це були абстракції вищого щабля, як, приміром, “державні інтереси”, ідеологічні принципи, втілені в конституції США,

1 ... 11 12 13 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У сріблястій місячній імлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «У сріблястій місячній імлі» жанру - Фантастика 🚀🪐👽:


Коментарі та відгуки (0) до книги "У сріблястій місячній імлі"