Читати книгу - "Небесна стріла"

сказати, що це я його вбив? — прошипів Дрейдж. — Тоді доведіть. Та я вам відкрито кажу — це невелика втрата.

— Та ні, втрата велика, — різко заперечив отець Бравн. — Для вас це велика втрата. Тому ви його і не вбили, — і навіть не поглянувши на ошелешеного чоловіка, священик вийшов із забігайлівки.

Минув майже місяць, перш ніж отець Бравн знову відвідав дім мільйонера, який став третьою жертвою Данієля Дума. Там відбувалося щось на кшталт наради, зібралися всі зацікавлені цією справою. Старий Крейк сидів на чолі стола, небіж сидів по праву руку, по ліву — адвокат. Також був присутній кремезний чоловік негроїдної зовнішности, якого, як виявилося, звати Гаріс. Його, певно, запросили у якості свідка. Гостроносий і рудоволосий суб’єкт, який відкликався на ім’я Діксон, був представником чи то пінкертонівської, чи то якоїсь иншої приватної агенції. Отець Бравн скромно сів біля нього.

Газети всіх континентів сповіщали про смерть фінансового магната, засновника солідного капіталу, який своєю павутиною заплутав увесь світ. Та у тих, хто був з ним напередодні загибелі, вдалося з’ясувати зовсім небагато. Дядько з небожем та адвокат заявили, що вони були вже досить далеко від стіни; охоронці, які стояли біля воріт та всередині будинку, відповідали на запитання не зовсім впевнено, та їхня розповідь не викликала сумнівів. Здавалося, що на увагу заслуговує лише одна обставина. Чи то безпосередньо до вбивства, чи то після цього якийсь незнайомець ходив біля воріт і просив пропустити його до містера Мертона. Важко було зрозуміти, чого він хотів, тому що висловлювався не дуже зрозуміло, але згодом це також викликало підозри, тому що незнайомець говорив про якогось чоловіка, якого покарало небо.

Пітер Вейн нахилився уперед, його очі аж заблистіли на виснаженому обличчі.

— Норман Дрейдж, це точно він, я готовий присягнутися. — сказав він.

— І ким є той Норман Дрейдж? — запитав його дядько.

— Я також хотів це знати, — відповів молодий Вейн. — Якось Я запитав його, та він надзвичайно спритно вміє ухилятися від прямих відповідей. Він навіть зі мною познайомився з допомогою хитрощів: розповідав мені щось про літаючі машини майбутнього. Та я йому ніколи не довіряв.

— І що він за людина? — запитав Крейк.

— Він хоче, щоб його вважали містиком, — простодушно відповів отець Бравн. — А таких, як він, доволі багато. Він один з тих, хто у паризькій кав’ярні розповість вам, що йому вдалося привідкрити вуаль Ісіди або збагнути таємницю Стовнхеджа. А в такому випадку, як оцей, вони обов’язково знайдуть якесь містичне пояснення.

Гладко зачесана голова містера Бернарда Блейка, адвоката, ввічливо нахилилася у бік отця Бравна, а оту його посмішці відчувалася злосливість.

— Сер, я ніколи б не подумав, що ви відкидатимете містичні пояснення, — сказав він.

— Навпаки, — покірно кліпаючи, відповів отець Бравн. — Я якраз не відкидаю містичні пояснення. Перший-ліпший самозванець адвокат може мене надурити, а от вас йому не вдасться ошукати, тому що ви — адвокат. Кожен дурень, перевдягнувшись в індіянця, може переконати мене, що він справжній Г’яватта, а от містер Крейк миттю виведе його на чисту воду. Будь-який пройдисвіт зможе переконати мене у тому, що він чудово знається на тонкощах авіяції, та йому не вдасться обдурити містера Вейна. Так само сталося з Дрейджем, розумієте? Саме тому, що я трохи знаюся на містиці, мене не можуть ошукати дилетанти. Істинні містики не ховають таємниць, а намагаються їх відкрити. Вони нічого не залишають в тіні, а все одно залишаються таємничими. Зате містику-дилетанту просто необхідна пелена таємничости. Зрештою, коли Дрейдж розповідав про небесну кару та господні стріли, то у нього була цілком практична мета.

— І що ж це за мета? — запитав Вейн. — Про що б не йшлося, я вважаю, що ми повинні про це знати.

— Розумієте, — поволі почав розповідати священик, — йому конче треба було переконати нас у надприродному втручанні, тому що… ну, тому що він чудово знав — у цих вбивствах не було нічого надприродного.

— Ага, — прошипів Вейн. — Я так і знав. Одним словом, він — злочинець.

— Одним словом, він — злочинець, та він не скоїв злочину, — спокійно відповів отець Бравн.

— Ви вважаєте, що ви нам щось пояснили? — ввічливо запитав Блейк.

— Ну ось, тепер ви скажете, що я також містик-дилетант, — дещо збентежено, але з посмішкою промовив отець Бравн. — Це мені якось так випадково вдалося. Дрейдж не винен у злочин,, у цьому злочині. Він просто шантажував одного чоловіка, і саме тому вештався біля воріт, та він, звичайно ж, не був зацікавлений у розголошенні таємниці, чи, тим паче, у смерті Мертона. Зрештою, про нього пізніше. Зараз я хотів лише, щоб він не відволікав нас.

— Від чого не відволікав? — поцікавився його співрозмовник.

— Від істини, — відповів священик.

— Ви хочете сказати, що вам відома істина? — схвильовано запитав Блейк.

— Гадаю, що так, — скромно відповів отець Бравн.

Усі замовкли, а потім Крейк раптово вигукнув:

— А де подівся секретар? Вілтон! Він повинен бути тут.

— Ми з містером Вілтоном підтримуємо зв’язок, — повідомив священик. — Окрім цього, я попросив його зателефонувати сюди, і саме тепер чекаю на його дзвінок. Я навіть можу вам повідомити, що ми разом шукали істину.

— Якщо так, то я спокійний, — буркнув Крейк. — Вілтон ішов слідами того мерзотника, ніби собака-шукач, так що кращого напарника вам було б важко Знайти. Але як, чорт забирай, ви докопалися до істини? Як ви все зрозуміли?

— Завдяки вам, — тихо відповів священик, покірно дивлячись в очі роздратованого ветерана. — Я хочу сказати, що мені дуже допомогла ваша розповідь про індіянця, який кинув ніж у чоловіка, що стояв на мурі.

— Ви вже згадували про це, — збентежено промовив Вейн. — Та що тут спільного? Що цей будинок також подібний на фортецю, отож стрілу пустили, так би мовити, вручну? Але стріла прилетіла здалека. Її неможливо закинути на таку величезну відстань. Так-так, стріла прилетіла здалека, тільки ми постійно топчемося на одному і тому ж місці.

— Боюся, ви не зовсім зрозуміли, що з чим