Читати книгу - "Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа"

гімнастерки. Але опісля Нюра бачила, що батько часто витягає цього листа, дивиться на нього, ворушить губами і думає про щось довго і важко.

А потім Нюра і деякі сусіди стали помічати за Олексієм Івановичем, що в теплі дні він у тілогрійці, ватяних штанях і валянках виходить із хати, сідає на ґанку, бере в руки палицю і, тримаючи її як пістолета, цілиться в перехожих.

Очевидно, він збирався повернутися до Люби і готував себе до можливого працевлаштування. Але тренування його виявилися даремними.

Якось Нюра годувала його капусняком з мерзлої капусти, а він, не донісши чергову ложку до рота, раптом захрипів, вирячив очі і, розплескавши капусняк, став трясти ложкою, наче збирався когось вдарити.

– Папаня! – закричала Нюра. – Ви що?

Та він тільки хрипів, тряс ложкою і витріщав очі.

– Папаня, – здогадалася Нюра, – ви помирати, чи що, зібрались?

Він припинив хрипіти і трястись, поклав ложку на стіл, поглянув на Нюру осмислено.

– Кажись, да, – сказав. І помер.

16

По селу рознеслася чутка: Іван надіслав таки Нюрі листа. Чутка пішла од Нінки Курзової, найближчої подруги Нюри і її довіреної особи. Вона по секрету розповіла Тайці Горшковій, а та по секрету Надьці Косорукій, а Надька знову ж таки по секрету сусідкам ближнім і дальнім, і так розійшлось, начебто Нюра приходила до Нінки й читала їй листа, щойно отриманого. З виду лист наче справжній. З адресою, з указівкою, що передати особисто в руки, і штемпель поштовий приляпано, але почерк-то, Нінка знає без сумніву, Нюрчин.

Жінки спершу довго не вірили, потім вирішили, що Нюрка від усіх своїх нещасть умом помішалась, і стали, одні не без єхидства, решта з простодушності, приставати, мовляв, раз твій чоловік об’явився і пише, то не тільки Нінці, а й нам прочитала-бись. Нюрка спершу віднікувалася, а потім погодилась.

Увечері, в суботу, після лазні, зійшлося в Нюрчиній хаті всеньке жіноче населення. Прийшли Нінка з дитям, Тайка з двома. Прийшла бабця Дуня з пляшкою самогону. Додалися дві дівчини-близнючки Манька і Зінка Четорови, Надька Косорука і Клавдя, чорнява жінка з евакуйованих на прізвисько Чернота. Про Черноту подейкували, що вона сиділа в таборі по кримінальній справі, з тих пір береже на собі різні наколки, одна, головна, на животі: «Тут лежав мій милий». Була вона жінка не зловредна, але від тутешніх вирізнялася і видом, і звичками, тим, що завжди курила товсті і невміло завернуті самокрутки, а почуття подиву виражала вигуком «Єхтийох!». Що означало, здається, «Ех, ти, ох!».

Зійшлися жінки в Нюриній хаті з ввічливими недовірливими посмішечками. Хто для того, щоб потім посміятися, хто – просто розвіяти нудьгу.

Розсілися хто де. Нюра, не пошкодувавши гасу, лампу семилінійну засвітила, викрутила гніт до найяскравішого. Розгорнула трикутник, акуратно розгладила, оглянула слухачок і почала, хвилюючись: «Привіт із Енської частини! Здраствуйте, Нюра! Добрий день чи вечір. Із фронтовим армійським привітом до вас ваш Іван.

Вибачте, що довго не писав, оскільки був зайнятий знищенням німецько-фашистських загарбників, які віроломно напали на нашу країну, убивають стариків, ґвалтують і взагалі поводять себе огидним способом, як справжні свині. Доводиться вести проти них нерівні воздушні бої, літаючи на всячеських єропланах зо стрільбою із кулемета. За час, що ми з вами не бачилися, вдалося мені в нерівному воздушному бою підстрелити декілька бомбовозів, а також живу силу і танків противника. Тілько ви не думайте, що я лиш літаю і тілько стріляю по бомбовозам, чи по танкам, чи по живій силі противника, а про вас ніколи не думаю. Ні, любима наша Нюра, літая на єропланах і ведучи смертельні поєдинки в нерівному воздушному бою, я постоянно вспоминаю вашу фігуру, ваші очі, і щічки, і носик, як ми з вами жили, цілувалися і милувалися для совмєсного щастя. І все це я коли згадую, то любов моя до вас, мила Нюра, виростає з іще більшою звєрскою силою, і так же – ненависть до фашиста-врага. Также я думаю і певний, що ви мене тоже з часом не забуваєте, думаєте про мене, як я тут сражаюсь, і турбуєтесь за мою молоду жізнь і здоров’я. А я тоже за вашу. На цьому сердечно закінчую, жду отвєта, як соловей лєта, і желаю вам усього хорошого у вашій молодій і цвітущій жізні, ваш чоловік Іван».

Узагалі-то, у неї було написано просто «ваш Іван», але, дочитуючи листа, вона вирішила усно посилити враження від підпису і прочитала не «ваш Іван», а «ваш чоловік Іван».

До прочитаного жінки поставились по-різному. Деякі в усе повірили одразу. І тут нічому дивуватися. Більшість людей, не володіючи власною розвинутою уявою, не можуть собі уявити, що хтось її має і може описати щось, чого в житті не було. Самі уявити нічого не можуть, але до уявленого іншими вельми сприйнятливі і тому безвідмовно вірять усьому, про що читають в романах чи що бачать у кіно. Це їм допомагає все побачене переживати щиро і глибоко, з радістю і сльозами. А інші, меншість, не вірять ніколи нічому, і власної уяви не мають, і до чужої глухі, ніякі тексти чи картини їх абсолютно не зачіпають, не зворушують, не викликають посмішку і не витискують сльозу. Так що жінки, Нюрині односельчанки, майже всі одразу в усе повірили, тим паче що лист був просто як справжній. Як належить, з адресою отримувача, з поштовим штемпелем, та й важко було собі уявити, що Нюра сама таке видумала зі своєї голови. Інші не зовсім повірили, але зацікавилися і побажали почути продовження. І, мабуть, одна тільки Нінка Курзова по тупості своїй не повірила жодному слову, поставилась до прочитаного з повною байдужістю, чого, однак, Нюрі в очі виказати не наважувалась, а позаочі обзивала свою подругу як чокнуту.

Як би хто не поставився до цього всього, але наступної суботи знов зібралися жінки у Нюри і в тиші, порушуваній тільки хрускотом лузаного смаженого гороху і гудінням веретена, прослухали чергове послання:

«А ще сообщаю вам, Нюра, в краткості свого пісьма, що вчорась, токо ми сіли завтракать, як роздався крик нашого командира «тревога!», і зелена ракета оповістила о том, що приближаються вражеські бомбовози, і командир приказав нам вступить із ними в нерівний воздушний бій. І я негайно сів у свій самольот і підняв його у воздух. Піднявся я, дорога Нюра, вище хмар. І бачу: летить на нас ціла, можна сказать, армада, і тоді я приблизився і став стріляти по них зі свого кулемета. І коли я вдарив першу очерідь