Читати книгу - "Простір Гільберта"

снували поміж її тонкими пальцями, мов світлячки. Ні слова більше. Велике мовчання.

Мовчання. Метке мерехтливе полум’я, від якого розбігаються живі промені.

Ніхто з них не скаже йому «ні». Він може залишитись, як лишався дехто й до нього, на будь-якій планеті.

— Велта… — він спробував змінити тон.

Тепер, коли він сказав їй все чи майже все, йому стало легше. З подивом він помітив, як у ньому наростає незрозуміла радість, яка раптом вробила його таким щедрим, що якби Велта промовила хоч слово, то він, Ерто, тут же передумав би, повернувся з усіма, до неї. Та чи й могло бути по-іншому?

Вона не промовила цього слова. Тендітні плечі її здригнулися під білою сорочкою. Зелені вогники, потріскуючи, майоріли в оберемку сіна, від нього йшов духмяний запах.

— Велто, я повинен знати, хто вона? Розумієш, хто?

— Мені важче відповісти на це питання, ніж тобі.

— Але вона… знає про Корабель? Може, мені слід спитати про Валентину у кого-небудь ще?

— Що ж про неї питати?

— Ти знаєш, про що я… Валентина — з Корабля? Ну скажи, що так, що вона створена за твоїм образом і подобою, тільки вже краще все відразу.

— Не знаю, Ерто. Я б сказала, коли б знала.

… Чому він, Ерто, опинився на Кораблі разом з Велтою, разом з іншими? Відповідь на це питання могла бути лише одна: всі члени екіпажу пройшли ретельну перевірку. І річ не тільки в якостях особистих, хоча й це дуже важливо. Про це відомо багатьом, навіть тим, хто не має відношення до космосу. Треба було ще дещо. Потрібно, щоб всі вони склали одне ціле, щоб взаємини були щирими й діловими, щоб легко працювалося, щоб риси вдачі одних гармонійно поєднувалися з характерами інших. Т щоб по цей бік справи кожен з них знав не надто багато. Говорили, що це щонайскладніше питання, і його вирішення рідко буває одностайним. Навіть електронні машини віддавали перевагу простій аналогії, прикладам із минулого — безпосередньому аналізу. Адже йшлося врешті про чисто людські якості, а чи ж легко розібратися в цьому? Труднощі виникали вже від самого початку. Уже в самому принципі формування екіпажу були закладені зовсім не безсумнівні істини. Вважалося, що жінки не лише мають брати участь у цій тривалій і майже титанічній роботі, але й за цілком певних умов можуть навіть складати частину екіпажу. Ця передумова визначала так багато можливостей для подальшого розвитку взаємин і фундаментування спільного успіху, що аналіз був доцільний лише в окремих випадках. Щонайпростіша проблема, відома в ліричній літературі під назвою «класичний трикутник», залежно від багатьох привхідних умов спричинювалась До цілком протилежних за змістом рішень.

Через це частіше вибирався компромісний варіант. Його реальний зміст складали тривалі стійкі взаємини. І, розмірковуючи над цим, Ерто підшукував прості слова, які могли б передати суть його власних почувань. Так, вони в певному розумінні були заздалегідь запрограмовані, обумовлені.

Шестаков має рацію, думав він. А може, у Корабля, крім вивчення планети, були й інші цілі?

Хтозна, скільки звітів, гіпотез, прогнозів проковтнув електронний мозок, перш ніж було вибрано маршрут, перш ніж він, Ерто, потрапив на Корабель, потім випадково зустрівся з Валентиною, з Шестаковим…

Ні Велті, ні капітану Пелю він про лист Шестакова так і не розповів. Та й хіба від того щось змінилося б? Мозок Корабля розігрував би свій варіант подій, і Шестаков, здається, зміг розгадати його зміст.

КРИЛАТИЙ РАНОК

Крилатий ранок. Ранній, щедрий сніг. Сизий голуб вдарився у вікно, проламав холодне скло. Крапля крові на підвіконні швидко охолола, загусла. На вкритій інеєм гілці, схожій на вивірчиний хвіст, — малинова смужка, слід випущеної на волю пташки. Як не силкувалося сонце розпочати день на небі, від білених дахів довго промінилось чисте, сильне вранішнє світло.

Кому б не хотілось злинути птахом, щоб проплисти над оновленою землею?

Варто лише повернути диск із зеленого металу площиною вздовж силових магнітних ліній — і політ стане реальністю. У диску лишалася лиш третина накопиченої в ньому колись енергії, але цієї третини цілком достатньо для здійснення ранкового бажання. Сьогодні Ерто вільний бути космопілотом, вільний повернутися на Корабель, завтра буде пізно, йому дали диск, сила якого могла б повернути його до них навіть в останню секунду, лиш би він того забажав! Хай полірована сочевиця буде останньою спокусою. Захочеш — вмить опинишся на Кораблі, енергії саме вистачить, щоб дістатися до точки старту. Крізь імлу часу вже проступає, здається, знайома вечорова акварель над дивовижним морем… Подорож буде недовгою, повз зелені, жовті й сині зірки прямо додому. Ніби підземний поїзд, промчить Корабель і, полишивши одні світи, наблизиться до інших, сяючих і жаданих. Знову уклякне час, вони зупинять його, тому що в синьому вогні реактора безкінечні стрічки простору і часу з’єднаються, перетворяться в легкий кристалічний порошок, Потім на планеті порошок спалять в апараті, який перетворює реакцію, і порожній слід Корабля знову наповниться безкінечно складною плоттю космосу і пульсаціями її ритму. Казкове повернення, схоже на коротеньку поїздку, на прогулянку… А там… дім, робота, друзі, спогади, що обернулись реальністю, і сни, що стали дійсністю.

Але приходили все нові й нові думки — про життя, про його мету, про розум, який, звільняючи й наділяючи силою дивовижною, іноді ніби поміщає почуття під невидимий скляний ковпак, робить їх предметом дослідження, а квіти сузір’їв не менш прекрасні від того, що пізнано сили, які рухають ними, і повсякчас тривожать серце крики птахів перелітних, і прозорі берези опускаються в потаємний сон. А думка, що полетіла за край всесвіту, повертається раптом до місячної доріжки на поверхні озера і, мов птах, складав крила в незнаному до того безсиллі.

Раніше він гадав, що це мине, тепер знав: це назавжди (їх було