Читати книгу - "Подорож на Місяць"

1 міліметра на секунду. Це майже нерухомість. Ідеться саме про те, щоб поступово подолати цю дію ваги. Як ми цього досягнемо? Силою поштовху.

— Ось у чому головна трудність, — зауважив майор.

— Так, вірно, — погодився президент. — Але ми її переможемо, бо потрібний нам поштовх залежатиме від довжини гармати та від кількості пороху, коли, звичайно, вважати, що стіни гармати витримають тиск порохових газів. Отже, обміркуймо розміри гармати. Насамперед можна встановити, що сила опору стінок гармати може бути доведена до величезної, сказати б, необмеженої величини, бо гармата не призначена для пересування та маневрів.

— Це все очевидно, — обізвався генерал.

— Досі найдовші гармати — сказав Барбікен, — наші велетенські колумбіади, були не довші за 8 метрів; отже, розміри нашої гармати здивують багатьох людей.

— Авжеж! Без сумніву! — вигукнув Дж. Т. Мастон. — На мою думку, гармата повинна бути не менш як кілометр завдовжки!

— Кілометр? — вигукнули із здивованням майор і генерал.

— Так, кілометр, і це ще буде мало!..

— Ну, Мастоне, — відповів Морган, — ви перебільшуєте.

— Аж ніяк! — заперечив бурхливий секретар. — І я не розумію, чому ви мені закидаєте перебільшення.

— Бо ви залітаєте дуже далеко…

— Так знайте, пане, — відповів Дж. Т. Мастон з урочисто-величним виглядом, — знайте, що артилерист, як і його снаряд, ніколи не може залітати дуже далеко!

Обговорення вже починало переходити в сварку, але тут у розмову втрутився президент.

— Заспокойтесь, мої друзі! Обміркуймо серйозно цю справу. Потрібна, певна річ, гармата надзвичайної довжини, бо довжина обумовлює силу напору на снаряд газів, що утворяться під ним у гарматі, але було б зайвим виходити за певні межі…

— Правильно, — сказав майор.

— Яких співвідношень додержують у таких випадках? Звичайно довжина гармати повинна бути в 20 або 25 разів більша діаметра ядра, а вага її у 235–240 разів більша за вагу його.

— Цього недосить! — вигукнув Дж. Т. Мастон із запалом.

— Погоджуюся, мій достойний друже, — відповів Барбі-кен. — Справді, коли ми додержуватимемо цієї пропорції для снаряда діаметром 2,9 метра і вагою понад дев'ять тонн, то буде потрібна гармата лише в 75 метрів завдовжки і вагою в 3 600 тонн.

— Це просто смішно! — знову заперечив Мастон. — Краще вже взяти пістолет.

— Я гадаю так само, — відповів Барбікен, — і через це пропоную почетверити цю довжину й побудувати гармату на 300 метрів.

Генерал і майор зробили кілька заперечень; але, незважаючи на це, пропозиція Барбікена, палко підтримана секретарем Гарматного клубу, була остаточно ухвалена.

— Тепер, — сказав Ельфістон, — якої товщини надати стінкам гармати?

— Я гадаю: 1,9 метра, — відповів Барбікен.

— Ви, звичайно не думаєте встановити таку масу на лафет? — спитав майор.

— Це була б чудова річ! — зауважив Мастон.

— Але річ нездійсненна, — відповів Барбікен. — Ні, я мрію про те, щоб вилити цю гармату в самій землі; крім того, треба охопити її залізними кованими обручами та ще обмурувати товстими бетонованими стінами. Ці стіни, а також навколишній грунт, візьмуть участь у посиленні опору пороховим газам. А коли гармата буде вилита, її нутро має бути ретельно обточене й каліброване[35], щоб снаряд щільно прилягав до стінок, щоб газ марно не витрачався і вся сила пороху була використана на поштовх.

— Ура, ура! — вигукнув Мастон, — ми вже маємо нашу гармату.

— Ще ні! — відповів Барбікен, заспокоюючи дотиком руки свого нетерпеливого друга.

— А чому ні?

— Бо ми ще не обговорили її форму. Чи буде це гармата, чи гаубиця, чи мортира?

— Гармата! — сказав Морган.

— Гаубиця! — заперечив майор.

— Мортира! — скрикнув Мастон.

Одразу почалася жвава дискусія, в якій кожен вихваляв свою улюблену зброю, але президент перебив їх.

— Друзі мої, — сказав він, — я помирю вас. Наша колумбіада поєднуватиме в собі всі три види зброї. Це буде гармата, бо її порохова камера буде завширшки така, як і дуло. Це буде гаубиця, бо вона випустить бомбу. Нарешті, це буде мортира, бо її дуло буде поставлене під кутом у 90° до горизонту.

— Ухвалено, ухвалено! — відповіли члени комітету з гучними оплесками.

— Ще одне питання, — зауважив Ельфістон. — Чи буде ця наша гармата нарізною?

— Ні, — відповів Барбікен, — нам потрібна величезна початкова швидкість, але ви добре знаєте, що ядро виходить із нарізних гармат повільніше, ніж із тих, які мають не нарізне жерло.

— Це правда, — згодився генерал.

— Нарешті, справу вирішено! — додав Мастон.

— Ще не зовсім! — заперечив президент.

— Чому?

— А тому, що ми не знаємо ще, з якого металу буде зроблена гармата.

— Давайте вирішимо це негайно! — вигукнув невгамовний секретар.

— Я збирався запропонувати вам це.

Чотири члени комітету проковтнули кожний не менш як по дюжині сандвічів, запили їх відповідною кількістю чаю, і дискусія відновилась.

— Мої достойні колеги! — сказав Барбікен. — Наша гармата повинна бути дуже міцною, надзвичайно твердою, нетопкою у вогні, нерозчинною, неокиснюваною, стійкою проти роз'їдаючого діяння кислот.

— Щодо цього в нас нема ніякого сумніву, — заявив майор, — і ми не матимемо труднощів з вибором металу, бо доведеться вжити значну його кількість.

— Добре! — сказав Морган. — Тоді я запропоную для колумбіади найкращий сплав з усіх досі відомих, а саме: 100 частин червоної міді, 12 частин олива і 6 частин латуні.

— Мої друзі! — відповів президент. — Я погоджуюся, що цей сплав давав найкращі наслідки, але він занадто дорогий і обробляти його важко.