Читати книгу - "Російські казки"

додому п’яні, веселі, галасують, пісень співають.

А бідний іде назад з порожнім черевом.

— Давай-но, — каже дружині, — і ми заспіваємо пісню!

— Ох ти, дурню! Люди співають від того, що солодко поїли і багато випили; а ти чого співати надумав?

— Та все ж у брата на іменинах був; без пісень соромно йти. Як я заспіваю, то всякий подумає, що й мене пригостили…

— Ну співай, коли хочеш, а я не буду! — Чоловік заспівав пісню, і почулось йому два голоси; він замовк і питає дружину: — Це ти мені підспівувала тоненьким голоском?

— Що з тобою? Я й не думала.

— Тоді хто ж?

— Не знаю! — сказала жінка. — Ану заспівай, я послухаю.

Він знову заспівав: співає сам, а чути два голоси; зупинився і питає:

— Це ти, Горе, мені співати допомагаєш?

Горе відгукнулось:

— Так, господарю! Це я допомагаю.

— Ну, Горе, ходімо з нами разом.

— Ходімо, господарю! Я тепер від тебе не відстану.

Прийшов чоловік додому, а Горе кличе його в шинок. То й каже:

— У мене грошей нема!

— Ох ти, чолов’яго! Та нащо тобі гроші? Бачиш, на тобі кожушанка надіта, а нащо вона тобі? Незабаром літо буде, все одно не носитимеш! Ходімо в шинок, та кожушанка байдужки…

Мужик і Горе прийшли в шинок і пропили кожушанку. Наступного дня Горе заохкало — на похмілля голова болить, і знову кличе господаря винця випити.

— Нема грошей, — каже чоловік.

— Та нащо нам гроші? Візьми сани й воза — нам вистачить!

Нічого не поробиш, не відбитися чоловіку від Горя: взяв він сани й воза, потіг у шинок і пропив разом з Горем.

Уранці Горе ще більше заохкало; кличе господаря похмелитися; мужик пропив і борону, і соху[4].

Місяця не минуло, як він усе прогайнував; навіть хату свою сусіду заклав, а гроші в шинок відніс.

Горе знову причепилося до нього:

— Ходімо та й ходімо в шинок!

— Ні, Горе! Воля твоя, а більше тягти нічого.

— Як нічого? У твоєї дружини два сарафани: один лиши, а другий пропити треба.

Чоловік узяв сарафан, пропив і думає: «От коли чистий! Ні кола, ні двора, ні на собі, ні на дружині!».

Вранці прокинулось Горе, бачить, що в чоловіка нічого більше взяти, і каже:

— Господарю!

— Що, Горе?

— А от що: іди до сусіда, попроси в нього пару волів із возом.

Пішов чоловік до сусіда.

— Дай, — просить, — на часину пару волів з возом; я на тебе хоч тиждень за це працюватиму.

— Нащо тобі?

— У ліс по дрова з’їздити.

— Ну візьми; тільки багато у віз не накладай.

— Та що ти, годувальнику!

Привів пару волів, сів разом з Горем на воза і поїхав у чисте поле.

— Господарю, — питає Горе, — чи знаєш ти на цьому полі великий камінь?

— Як не знати!

— А як знаєш, їдь просто до нього.

Приїхали вони на те місце, зупинились і вилізли з воза.

Горе наказало чоловіку підняти камінь. Він піднімає, Горе допомагає; от підняли, а під каменем яма — повна золотом насипана.

— Ну, чого дивишся? — каже Горе чоловіку. — Тягай до воза швидше.

Чоловік узявся до роботи й насипав воза золотом; усе з ями вибрав до останнього червінця. Бачить, що вже нічого не лишилося, і каже:

— Поглянь, Горе, певно, там ще гроші лишились?

Горе нахилилось:

— Де? Я щось не бачу!

— Та он у кутку світиться!

— Ні, не бачу.

— Полізь у яму, то й побачиш.

Горе полізло в яму; тільки-но спустилося туди, а чоловік накрив його каменем.

— Ось так краще буде! — сказав чоловік. — Бо як узяти тебе з собою, то ти, Горе гіркеє, хоч не скоро, а все ж проп’єш і ці гроші!

Приїхав чоловік додому, скидав гроші у підвал, волів одвів до сусіда і став думати, як би себе пристроїти. Купив лісу, звів великі покої і зажив удвічі багатше за свого брата.

Довго чи ні — поїхав він до міста запросити свого брата з дружиною до себе на іменини.

— Он що надумав! — сказав йому багатий брат. — У самого їсти нічого, а ти ще й іменини справляєш!

— Ну, колись було нічого їсти, а тепер, слава Богу, маю не менше за тебе; приїжджай — побачиш.

— Гаразд, приїду!

Наступного дня багатий брат зібрався з дружиною і поїхали на іменини; дивляться, а в бідного злидня палати нові, високі — не в кожного купця такі є! Чоловік пригостив їх, почастував усякими наїдками, напоїв усякими медами й винами. Питає багатий у брата:

— Скажи, будь ласка, як забагатів ти?

Чоловік розповів йому все по правді, як причепилося до нього Горе гіркеє, як пропив він з Горем у шинку все своє добро до останньої нитки — тільки й лишилося, що душа в тілі, — як Горе показало йому скарб у чистому полі, як він забрав цей скарб та Горя позбувся.

Заздрість узяла багатого. «Дай, — думає, — поїду в чисте поле, підніму камінь та випущу Горе — хай воно вщент спустошить мого брата, щоб не смів переді мною своїм багатством чванитися!»

Відпустив свою дружину додому, а сам у поле помчав. Під’їхав до великого каменя, відштовхав його вбік і нахилився подивитись, що там