Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Зелена пастка, Анатолій Олексійович Стась

Читати книгу - "Зелена пастка, Анатолій Олексійович Стась"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:
на якесь батькове запитання:

— …Ні, докторе, ні! Причини катастрофи ще далеко не з'ясовано. На скелястім дні западини, де стався вибух, знайдено уламок деформованого металу, над його походженням ми довго ламали голову.

— Не розумію! — втрутився батько. — Ви кажете: над його походженням? У матеріалах комісії, що вивчала залишки зруйнованої бази, зареєстровано кожен уламок і визначено, звідки він. Я знайомився з документами.

Настала пауза. За стіною почувся кашель, шарудіння. Та ось радіотранслятор знову порушив мовчанку. Говорив Чанаді:

— Бачите, докторе, в документах комісії одна із знахідок названа уламком батискафа, що ним користувалися працівники ЕГБ-1 під час підводних розвідок за межами бази. Але… Є речі, про які не варто передчасно патякати на весь світ. Усі матеріали про катастрофу поблизу Арпа-Нау заздалегідь переглядало керівництво Служби розслідування. З тактичних міркувань було зроблено деякі поправки. Погодьтеся: заявити одразу вголос про те, що в океані виявлено не уламки батискафа, а рештки міни чи торпеди величезної вибухової сили, було б необачно з нашого боку.

— Міна чи торпеда?! Інспекторе, ви натякаєте на те, що в океані вчинено диверсію? Кому ж заважала перша на планеті наукова глибоководна колонія, в складі якої були вчені понад десяти країн?

— Якби я міг відповісти на це запитання, докторе, мені не треба було б годувати тут москітів.

— Не можу збагнути, товаришу Чанаді… це жахливо. Після звістки про загибель Оксани, моєї дружини, та її товаришів, дехто з моїх знайомих поставив під сумнів версію про підводний вулкан. Значить, у них були підстави сумніватися… Не природа — люди тут доклали рук…

— Так, природа не винна.

Батько сказав:

— Отже, ви маєте намір з'ясувати причини катастрофи?

— Мене уповноважено розшукати злочинців.

— Це вас і привело сюди, в Сені-Моро?

— Так.

— Спасибі за щирість, Чанаді.

— Мені нема за що дякувати. Вас повідомили про мої повноваження, мені відомі ваші міркування стосовно деяких незрозумілих подій у цьому закутку сельви. Отже, між нами немає таємниць. Признатися, докторе, історія, почута вами від Катультесе, це для мене нове… У мене виникла думка: чи не пов'язана часом ця майже невірогідна історія із справою, якою я займаюся?

Тут голос Чанаді пропав. За секунду знову почувся із попередньою чіткістю:

— …Знаю, знаю, ви хочете почути про мою подорож на яхті «Зігфрід» від порту Хармю. Вас цікавлять люди з того суденця? Про це, докторе, трохи пізніше. А зараз скажіть, що ви знаєте про Алі Акхара?

— Афганістанця, відомого вченого-металурга?

— Саме про нього мова. Цей молодий вчений має світлу голову. Приміром, йому не складає труднощів узяти пробу золота, з якого три тисячоліття тому майстри Причорномор'я виготовили прикраси для вашого предка скіфа, і незаперечно довести, що цей жовтий метал добуто на Уралі… Ми консультувалися з Акхаром. Він зробив аналіз того загадкового уламка з океану і заявив, що монополію на вироби із надтвердої сталі такої марки тримає західноєвропейський концерн «Крон». То була перша ниточка, за неї ми й ухопилися обома руками. Наші експерти перегорнули купу паперів і з точністю до одної гайки вивчили все металеве спорядження підводної колонії. Вони дійшли висновку, що знайдений уламок якоїсь кулястої штуковини — то чужорідне тіло на базі, бо така куляста річ ніколи не значилася в оснащенні ЕГБ-1. А тоді ми й узялися за концерн «Крон». Виявилося, що шмат сталі, піднятий з глибин, донедавна був часткою стінки батискафа, виготовленого в цехах одного з бельгійських заводів концерну на замовлення чілійського товариства «Друзі дельфінів».

— Припустімо, батискаф не належав підводній колонії і невідомо яким чином потрапив на базу. Але ж батискаф — не торпеда?

— Докторе, під сталеву стінку батискафа неважко закласти будь-що. Встановлено, що руйнівна сила діяла на апарат зсередини. Незаперечно, батискаф був носієм вибухівки, якою знищено глибоководну базу та людей. Під час розслідування ми натрапили на цілу низку замовлень, що їх багато років підряд виконували підприємства концерну «Крон» тому ж самому товариству, яке палає любов'ю до дельфінів. Перед нами лежав довжелезний перелік найрізноманітнішого обладнання, приладів, апаратури, матеріалів. Консультанти розводили руками: кому й для чого десь у Чілі знадобилося стільки добра? Здебільшого вироби та матеріали навантажувалися на кораблі, порт призначення вказувався завжди один — Хармю. Іноді обладнання посилалось на літаках. Якщо вірити підрахункам, то порт на Вачуайо давно мав перетворитися на величезний склад справжніх скарбів або ж там містився якийсь потужний науково-технічний центр. З такою думкою я й вирушив до Хармю. І потрапив у таке собі зачухане містечко — зо три десятки халуп, один-однісінький причал, кілька старих портальних кранів…

Ми з Єржі подорожували як туристи, їх тепер чимало блукає всюду в пошуках екзотики. Єржі допомагала мені, дівчинка добре володіє португальською, знає кілька тутешніх діалектів. Моя двоюрідна сестра народилася в цій країні. Її батько, вчений-соціолог, майже півжиття віддав джунглям. Він досліджував причини вимирання давно зниклих індіянських племен, зібрав безліч фактів, які свідчили, що горезвісна «Охорона індіян», створена на початку двадцятого століття, по суті була інструментом колонізаторів для знищення тих же індіян. Три роки тому вчений з дружиною та донькою повернувся додому, в Угорщину. Єржі залюбки погодилася разом зі мною відвідати місця, де проминуло її дитинство…

«Ось воно що! Вона й народилася в сельві. Тепер усе зрозуміло», — подумав я, і почув голос батька:

— Дівчинка знає про справжню мету вашої подорожі?

— Наша подорож для неї — мандрівка в світ її перших дитячих вражень. Насамперед ми побували в Чілі. Там я з'ясував, що товариство «Друзі дельфінів» справді існує, складається з кількох невеликих груп, переважно з молоді, студентів. Звичайно, це товариство не мало жодних зв'язків з китами промислового капіталу Західної Європи. Люди, які вели справи з концерном «Крон» від імені товариства, були підставними агентами, хтось стояв за їхньою спиною.

Відтоді як було проголошено незалежність Сені-Моро, загадковий потік вантажів у порт Хармю припинився. Зникли також уже портові документи, з яких можна було б дізнатися, для кого надходили вантажі.

Я вже було схилявся до того, що ми натрапили на брудну аферу якихось гендлярів, котрі гріли руки, перепродуючи сировину та

1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелена пастка, Анатолій Олексійович Стась», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зелена пастка, Анатолій Олексійович Стась"