Читати книгу - "Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого ж ви хочете? — спитав Верндт.
Шлезінгер не знав.
— У вас може бути слава, гроші, — сказав Верндт.
— Слава мені не потрібна…
— Бачу, що не потрібна, — підтвердив Верндт. — Вас цікавить моральний аспект винаходу. На вашу честь можу сказати, мало хто порушив би питання так, як це робите ви. Я скажу чому. Ви — пересічна натура, Шлезінгер. Даруйте, що так кажу. Я знаю вас давно, і це дає мені право на чесну розмову між нами. За вихованням і способом мислення ви німець, з усіма плюсами і мінусами, властивими німецькій нації. І ви напрочуд правильно схопили суть питання: що ваше відкриття дасть звичайній людині? Це, — прийміть мою похвалу, — підносить вас над іншим. Дайте-но мені “Корону”.
Кілька хвилин Верндт сидів із заплющеними очима, зосередившись. Потім узяв ручку, папір і почав писати. Писав швидко, аркуш за аркушем. Потім зняв “Корону” й довго дивився на Шлезінгера.
— Нічого я вам зараз не пораджу, Отто, — сказав він. — Зайдіть до мене днів через два. “Корону” візьміть. Я не хочу такої насолоди…
Експеримент з Ікаром, на думку Шлезінгера, переходив припустимі межі. Мозок тварини давав шалені криві. Безпосередньо з мавпою Шлезінгер не працював, він лише узагальнював енцефалограми. Через Тедді йому було відомо, що на Ікарі вивчалися екстракти з беладонни та іржавих ріжків. Під їхнім впливом Ікар зазнавав шаленства чи безсилля, втрачав пам’ять і орієнтування в просторі. Усе це відбивалося в імпульсах мозку. Таблиці кривих помічалися цифрами, а Шлезінгер давав заключення: “14. Збудження мозку досягло межі, котру можна контролювати”, “17. Занепад роботи мозкових клітин”… Звіт, якого вимагав Шваббе за місяць, складався лише з активних кривих. Переглядаючи таблиці в присутності Шлезінгера, Шваббе задоволено мимрив:
— М-м… Непогано. їй-бо, непогано!
Шлезінгер дивився на його квадратний череп, ледь прикритий жорстким армійським їжаком; Шваббе зберіг військову виправку, а з підлеглими — солдатську прямоту.
— Непогано, Шлезінгер, — він роздивлявся графіки далі. — Можна перенести дослід на вищу… е-е… нервову організацію. Що ви на це скажете?
Шлезінгер нічого не міг сказати. Шваббе одразу ж забув про нього. Перегорнувши ще кілька графіків, Шваббе вдоволено провів по аркушах долонею:
— Зер гут, хай йому дідько, зер гут!
Побачивши, що Шлезінгер сидить мовчки, він підвівся з-за столу:
— Можете йти, Шлезінгер. Інструкції одержите пізніше!
Шлезінгер мав доповісти Шваббе про свій винахід, але не наважувався цього зробити. Не тому, що Шваббе антипатичний йому і має Шлезінгера за ніщо як працівника. Причина тут глибша: колишній есесівець Шваббе ненависний Шлезінгеру, тут і втрата близьких, і роки вигнання, і безконечне приниження… Передати в руки Шваббе “Корону”, що з цього вийде? На якийсь час винахід можна приховати. В інституті про нього не знають. Коли Верндт скаже свою думку, тоді й можна вирішити, що робити. Ще з більшим нетерпінням Шлезінгер чекав другого побачення з Верндтом.
І от він сидить у кабінеті. Верндт і тепер не поспішає з розмовою. Переглядає списані дрібним почерком аркуші, відшукує в журналі потрібний абзац. Шлезінгер тим часом згадує, як в університеті складав Верндтові іспит з філософії, одержав вищий бал і як, поставивши оцінку в матрикул, Верндт спитав Шлезінгера: “Цікавитесь?..” Потім у Лозанні зустрів його з візком асенізатора, покликав: “Це ви, Шлезінгер? Чому ви тут?” Вони довго мовчки блукали міськими вуличками і завулками, аж поки не опинилися в лабораторії фізіолога Шміда. Верндт відвів ученого вбік і сказав, киваючи на Шлезінгера: “Це такий же вигнанець, як і я. Йому треба допомогти”. З лабораторії Шміда й розпочався шлях, котрий привів Шлезінгера до відкриття.
— Чекаєте, що я скажу? — спитав нарешті Верндт, відклавши папери і журнали. — Я можу сказати тільки одне, Шлезінгер: ваше відкриття геніальне.
Шлезінгер здригнувся, чи не почулося йому?
— Водночас, — вів далі Верндт, — ваше відкриття небезпечне, як ядерна зброя. Точніше: воно потрапить до рук, що зроблять його таким. Будемо одверті, Шлезінгер. Ми обидва живемо в країні, — уточнив Верндт, — де почувають свою силу мілітаристи й бюргери. Мілітарист небезпечний тим, що відкрито прагне війни. І всі це знають. Але бюргер не менш страшний, бо він здійснює задуми мілітариста на ділі. Що таке наш бюргер, Шлезінгер, які його відмітні риси? Він здатний проливати сльози над здохлим котом. І він же здатний збудувати Освенцім і здирати шкіру з живих людей… Є в бюргера ще одна властивість: він легко дає себе одурити. За допомогою вашої штуки, — Верндт кивнув на “Корону”, — одурювання піднімуть на вищий рівень. Вона, — Верндт торкнувся “Корони”, — навіє бюргерові золотий сон. Минатимуть грози і катастрофи, бюргера поведуть на бійню, а він милуватиметься першим коханням і юною Гретхен. Вам відомий експеримент Олдза над пацюками: у мозок тварини, в центр “задоволення”, вживлено електроди. Пацюк натискає на важельок, дістає імпульс. Це йому подобається, — Верндт показав очима на журнал, де було відкреслено абзац. — Він починає тарабанити по важельку до п’яти тисяч подразнень на годину, поки не звалиться без сил… Так і наш бюргер — забуде все на світі, крім золотих снів. А ті, кому це вигідно, здійснюватимуть свої плани. От яку штуку ви придумали, Шлезінгер. Небезпечна іграшка, надто небезпечна.
— З іншого боку, — провадив далі Верндт, — чому я назвав відкриття геніальним? Коли ви мені дали “Корону”, я згадав конспекти своїх перших статей. Ви ж знаєте, нотатки моїх перших років, мої книги і дім спалили наці… Я поновив у пам’яті ці статті.
Верндт потягся до списаних дрібним почерком аркушів.
— Це дивина, Шлезінгер: все забуте поновлено слово в слово! Але це крапля порівняно з тим, що ви пропонуєте бюргеру. Пам’ятаєте, я повернув вам “Корону”? Я боюся її, Шлезінгер. Бо в мені, і у вас, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов», після закриття браузера.