Читати книгу - "Амок, Янка Мавр"

справа його не цікавить. Коли він пішов далі, на ньому замість бриля була вже хустка, пов'язана ззаду.

Через деякий час він підійшов до старовинної мурованої «брами, яка лишилася від якоїсь давньої стіни чи фортеці… На. цій брамі на кінці списа стирчав скам'янілий, облитий вапном череп, як у людоїдів у деяких глухих закутках землі. Але ця іграшка, видно, була зроблена зовсім не людоїдами, бо на ній був напис голландською мовою:

«Так покарав король зрадника Пітера Ельбервельда. 14 квітня 1722 р».

Цей Пітер був метис, але ненавидів європейців не менше, ніж чистокровний яванець. Він підготував сміливе повстання на всіх найближчих островах, було уже призначено день, але одна жінка-яванка зрадила — і все загинуло.

Назустріч Тугаю йшли два робітники. Глянувши вгору, один з них сказав:

— Ось кому б треба поклонятися замість тієї дулі.

Другий так само підняв голову й задумано додав:

— І по клонитимуться коли-небудь. На жаль, досі чомусь мало було у нас таких людей.

Почувши це, Тугай спинився і, видно, хотів заговорити з робітниками, але ті вже минули його, і він пішов далі навпрошки, через пустир. Там видно було якусь групу людей, переважно жінок. Тугай підійшов ближче й побачив щось дивне.

На землі, лежала допотопна, кажуть, китайська гармата, вірніше, один ствол від неї. Вона була старанно обкладена камінням, а на кінці до неї була припасована величезна дерев'яна… дуля! Навколо гармати сиділи на землі жінки й мовчки, урочисто дивились на дулю. Ось підійшла ще одна молода жінка, склала долонями руки, підняла їх вище голови і уклонилася дулі до самої землі. Потім поклала біля неї якусь їжу. Навколо дулі були різні речі: горщики з рисом, торбинки, бляшанки, шматки тканини, квіти, фрукти і різний інший дріб'язок.

— Чекаєш? Швидко? — тихо спитала новоприбулу сусідка.

— Мабуть, швидко, — відповіла та.

— А мені от бог не дає, — зітхнула перша. — Скільки вже разів я тут була! Скільки жертв приносила! Видно, не приймає дух.

— А я й сама не знаю, чи радіти мені, чи сумувати. Мій, здається, просить начальство, щоб йому замінили дружину. Куди я тоді дінуся з дитиною?

— Так її ж візьмуть виховувати на державні кошти.

І жінки знову замовкли.

— Воно так, але важко розлучатися.

Тугай стояв поруч і гірко усміхався. Він добре знав усе це. Гармата з дулею давно вже вважається чудодійною, і затуркані жінки здавна звертаються до неї у своїх справах відносно дітей. Не знав він тільки, звідки, як і чому прилаштована була ця дуля. Може, пожартували голландці? Принаймні вони не перешкоджають поклонятися цій святині і, мабуть, охоче наробили б ще багато дуль.

Розумів Тугай і розмову двох жінок. Одна з них була «пайковою дружиною» голландського солдата. Разом з іншим утриманням солдатам тимчасово даються дружини, зрозуміло, з «місцевих». Вони готують їжу, перуть білизну, обслуговують своїх чоловіків, а потім… лишаються «на волі».

Тугаєві так хотілося розтлумачити їм, яку дурницю вони роблять, але він добре знав, що це даремна справа. Тут він з подивом помітив, що серед жінок є один старий чоловік.

— І ти, дідусю, прийшов поклонятися цій дулі? — спитав Тугай.

— Не думай, що це тільки жіноча справа, — поважно сказав дід. — Це так само справа загальна, державна.

— Ну?! — здивувався Тугай.

— Невже ти не знаєш? Ех ви, молодь сучасна! Ганьбите все старе, не цікавить вас навіть доля батьківщини.

— Хіба від цієї дулі залежить доля нашої країни? — засміявся Тугай.

— Може, і від дулі, а більше від гармати. Давно-давно, коли білі тільки ще загрожували нам, аллах послав нам дві такі гармати, щоб оборонятися. Та. наші замість того, щоб дати дружну відсіч, почали сваритися поміж собою, — і тоді гармати були поділені: одна лишилася тут, друга опинилася десь далеко, в середині острова. Але аллах при цьому сказав: «Коли ви всі домовитесь, помиритесь, тоді гармати знову будуть разом, і тоді настане кінець білій владі». Отепер ти бачиш, що залежить від цієї гармати.

Тугай і сам уже згадав, що він колись чув цю легенду. Але зараз вона справила на нього особливе враження. Він уже не сміявся, а, навпаки, — задумався.

— Правда твоя, дідусю! — сказав він серйозно. — Я це знаю, і всі знають. Але чи знаєте ви, що цей час уже недалеко?

— Невже? — пожвавішав дід, і навіть жінки зацікавилися.

— Правда! І друга гармата вже йде на з'єднання.

— Звідки? Як? Хто бачив?

— Багато людей бачили, — упевнено й твердо сказав Тугай. — І я сам бачив, на власні очі, — додав він несподівано для самого себе.

— Де? Коли? Кажи!

— Спочатку її бачили в окрузі Банджумас, потім — в Преангері, останній раз я сам бачив у Бантамі. Більш докладно поки що я не маю права вам розказувати, щоб не довідалися голландці і не перешкодили. І ви так само остерігайтеся, щоб вони не довідались. Але поміж своїх ви маєте право розповідати, навіть намагайтеся поширити думку, що пророцтво вже збувається, що владі білих настає кінець і що нема чого вже їх боятися.

Ці слова Тугай вимовив дуже урочистим голосом, потім раптово повернувся й пішов далі, задоволено посміхаючись про себе.

— Кожна палиця має два кінці! — навіть голосно промурмотів він.

А прихильники дулі від такої новини навіть забули про свої власні справи і почали швидко розходитися, щоб сповістити своїм знайомим таку важливу новину!

— Дякувати аллахові, дочекався і я визволення свого народу! — сказав старий, шкутильгаючи додому. — Я завжди казав: недаремно ж про все це говориться, недаремно ж вона тут лежить, ця гармата, недаремно ж перед нею моляться —