Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

плавно обертається до ворога, який кинув їй разом з гарпуном виклик, і, наче зрозумівши, що небезпека загрожує їй зверху, перевертається черевом догори й двічі клацає зубастою пащею. Велетенський стрибок, бризки летять у всі боки, гарпун креслить дугу в повітрі, і все вкривається рожево-білою піною. Древко гарпуна не витримує удару і ламається.

Акула поволі щезає в морській глибині, щоб вмерти гордовитою, самотньою смертю, як і личить справжній цариці.

КУСЕЙР

З кораловими мілинами та акулами ми вже познайомились, правда, поверхово, але від цього не зменшується анітрохи гострота сприйняття.

Ще до прибуття на Дахлак, в Массауа, ми мали можливість поглибити наші знання підводного світу Червоного моря. Цього разу зустріч теж була дуже короткою і закінчилася для бідолахи Чекко Баск'єрі досить кепсько.

Ми зайшли в Кусейр — невеличкий порт, який загубився на спаленому сонцем пустельному березі Верхнього Єгипту, щоб поновити за/паси води, бо до Порт-Саїда було ще далеченько.

Рано-вранці ми піднялися на місток. До берега залишалося не більше десяти миль. На такій відстані добре видно землю. Та попереду нічого немає.

— Берег десь там, за туманом, — каже хтось з нас.

— Але ж туман піднімається, — відповідає інший.

І справді, хвилин через десять туман трохи піднімається над тим місцем, де повинен бути берег. Та берега не видно, і край.

Ми до сліз в очах вдивляємося у далечінь — до берега залишається якихось чотири милі, — але нічого не бачимо.

Хтось навіть натякає, що ми з Джорджо, — наша вахта була останньою, — заснули біля штурвала і відхилилися на якусь сотню миль від курсу. Критики, на наше щастя, швидко замовкають, бо раптом показався берег. І тоді з'ясувалося, що ми просто не помічали його тому, що він занадто низький: не можна розпізнати, де кінчається море і починається тверда земля. Здається, хатинки Кусейра плавають у воді. І раптова поява Кусейра і зовнішній вигляд самого міста здаються чимось штучним, неприродним.

— А може, це міраж?.. Може, ми всі перегрілися на сонці… — каже Джорджо.

Навкруги безлюддя, ніякого руху. Мовчить берег, пристань, будинки, човен, що погойдується на хвилях. Лише дзвін ланцюга та удар якоря об воду порушують мертву тишу.

І що зовсім уже неймовірно — не видно ніде ні поліцая, ні митного катера, а без них ми не можемо зійти на берег. Раз так, тоді вирішуємо зануритись в море, щоб оглянути мадрепорову обмілину, що видніється оддалік крізь прозору воду.

Тут стільки нових цікавих видів тропічних риб, що ми негайно почали знайомитися з ними ближче за допомогою влучних ударів гарпуна. Полювання відкрив Цекка, підстреливши чудового тунця, який виявився трохи меншим від свого середземноморського родича і мав фіолетові смужки на тілі. Тунець вперто не хотів вмирати, смертельно поранений, він запекло пручався, поки ми тягли його на борт.

Майже всі члени експедиції плавають біля мадрепорової мілини. Цікаво те, що плавають вони не у воді, а в гущі сардин. Тут сила-силенна цієї риби. Сардини зграйками шастають у всіх напрямках. Серед них зчиняється шалена паніка, коли якийсь тунець врізається у їхню зграю. Тоді сардинки так швидко розбігаються хто куди, що часто-густо вискакують з води, утворюючи безперервний шум. Але природа справедлива: трохи далі на південь нам доводилося бачити, як сьогоднішні переслідувачі — тунці, в паніці тікали від страшної пащі кашалота.

Недалеко від мілини на піщаному дні лежало п'ять бочок з-під бензину, хтозна-коли скинутих у море. Я помітив, що з одної бочки виплив якийсь ніби довгий чорний мотузок, але не звернув на нього особливої уваги. Потім з другої і з третьої бочки висунулися такі самі мотузки. Мене зацікавило це явище, і я пірнув туди. Спустившись на дно, я з захопленням побачив, що з бочки вискакує чудоий скат тригон. Плавні його швидко рухаються, а за ними тягнеться довгий-предовгий, здається, безконечний хвіст. Зазираю в інші бочки і бачу, що в кожній з них зручно влаштувалося по тригону. Через якусь хвильку навколо мене кружляють чотири стривожених скати. Я сів на дно і через деякий час чотири хвостаті риби спокійнісінько повертаються у свої бочки-житла з наміром продовжити перерваний сон.

БІЛА «ГЕОМЕТРИЧНА» МУРЕНА

Нам здорово пощастило: Вайлаті підстрелив білу мурену. Такої ми раніше ніколи не бачили. Найчастіше мурени бувають каштанові з жовтими плямами або чорнуваті. А мурена, яку ми піймали в північній частині Червоного моря, була зовсім білою. Згодом ми переконалися, що такі мурени тут зовсім не виняток. Захоплені вигуки тих, хто був разом з Вайлаті, привернули увагу Баск'єрі, і він негайно підпливає до них на човні. Біла мурена особливо зацікавила його, і, незважаючи на жалібні протести товаришів, які вже загодя смакували сніданок, він садовить рибину у банку з товстого скла, наповнену формаліном. При цьому переконливо доводить, що це «геометрична» мурена. Так наукова група поклала початок своїй колекції.

Знову починаємо полювання на риб. Не пройшло й десяти хвилин, як Баск'єрі здобув новий експонат для колекції — рибу-козубеньку — одне з найцікавіших створінь, яке мені коли-небудь доводилось бачити.

Своєю формою риба-козубенька нагадує прямокутну довгу шкатулку. В таких шкатулках звичайно зберігають персні, запонки та інші дрібниці. Коли її береш в руки, то здається, що ти тримаєш не звичайну м'яку рибину, а жерстяну банку — така вона тверда і рівна зверху. Риба-козубенька дуже незграбна у, воді. Пересувається за допомогою лише двох маленьких плавців, які стирчать біля самих зябрових щілин і занадто слабкі, щоб риба могла швидко рухатись. Тому вона плаває дуже поволі, поштовхами. Риба-козубенька плеската і через це ще більше скидається на шкатулку. Попереду розташовані рот та два малюсіньких ока, а позаду в неї твердий горбочок, до якого