Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

в супроводі одного пана поліцая, бо не хотів погодитися з тим, щоб мене викидали з божевільні без обіду, так ніби я їм якась вулична дівка.

- Знаєте що, Швейку,- ласкаво сказав пан комісар,- навіщо нам тут, на Сальмовці, з вами сваритися? Чи не краще відправити вас до поліційного управління?

- Ви, пане комісаре,- вдоволено промовив Швейк,- так би мовити, господар становища. А пройтися ввечері до управління - це буде невеличка, але дуже приємна прогулянка.

- Дуже радий, що наші думки збіглися,- весело зауважив комісар поліції.- Це найкраще, коли люди можуть домовитись! Хіба не так, Швейку?

- Я теж дуже люблю з кожним порадитися,- відповів Швейк.- Я, вірте мені, пане комісаре, ніколи вашої доброти не забуду.

Чемно вклонившися, Швейк зійшов з поліцаєм униз до вартівні, і за чверть години його вже можна було бачити на розі Єчної вулиці і Карлової площі в супроводі іншого поліцая. Той ніс під пахвою товсту книгу з німецьким написом «Arrestantenbuch». 40

На розі Спаленої вулиці Швейк і його конвоїр зустрілися з натовпом людей, які юрмилися біля вивішеного оголошення.

- Це маніфест найяснішого монарха про оголошення війни,- повідомив Швейкові поліцай.

- Я це передбачав,- сказав Швейк,- а в божевільні про це нічого ще не знають, хоч їм, власне, це повинне бути відоме з перших уст.

- Що ви цим хочете сказати? - спитав поліцай.

- Адже ж там сидить багато панів офіцерів,- пояснив Швейк.

Коли вони підійшли до іншої юрби, що товпилася перед маніфестом, Швейк вигукнув:

- Хай живе імператор Франц-Йосиф! Ми цю війну виграємо!

Хтось із захопленої юрби насадив йому капелюх аж на вуха, і в такому вигляді, в супроводі натовпу, бравий вояк Швейк увійшов ізнов у ворота управління поліції.

- Цю війну, панове, ми, безперечно, виграємо, ще раз кажу вам,- промовив Швейк і з тими словами розпрощався з юрбою, яка його супроводила.

А десь із далеких нетрів історії долетіла до Європи істина, що завтрашній день зруйнує навіть плани сьогоднішнього дня.

 

6. РОЗІРВАВШИ ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО, ШВЕЙК ЗНОВУ ОПИНИВСЯ ВДОМА

 

 

В стінах управління поліції панував дух чужої народові влади. Вона встановлювала, наскільки громадяни захоплені війною. За винятком кількох людей, які не заперечували, що вони сини народу, приреченого пролити кров до останньої краплі за зовсім чужі для нього інтереси, управління поліції являло собою чудову колекцію бюрократичних хижаків. Вони вважали, що лише тюрми й шибениці спроможні оборонити існування хитромудрих параграфів. При цьому хижаки-бюрократи поводилися з своїми жертвами із злобною чемністю, зважуючи заздалегідь кожне своє слово.

- Мені дуже прикро,- сказав один з тих хижаків чорно-жовтої породи, 41 коли до нього привели Швейка,- що ви знову попали в наші руки. Ми думали, ви виправитеся, але, на жаль, помилилися.

Швейк мовчки кивнув головою з таким невинним виглядом, що чорно-жовтий хижак допитливо поглянув на нього і з притиском сказав:

- Не дивіться так по-ідіотському.

Однак він зараз же перейшов на ласкавіший тон:

- Нам, безперечно, дуже прикро тримати вас у тюрмі, і можу вас запевнити, що, на мій погляд, ваша провина не така-то вже й велика, бо нема сумніву, зважаючи на ваші невеликі розумові здібності, що вас на це підмовили. Скажіть мені, пане Швейку, хто, власне, наштовхує вас на такі безглузді витівки?

Швейк кашлянув і відізвався:

- Даруйте, але про жодні безглузді витівки я нічогісінько не знаю.

- А чи ж це, пане Швейку, не безглуздя,- прозвучав удавано батьківський тон,- коли ви, згідно з рапортом поліцая, який вас сюди привів, зібрали збіговисько народу перед розклеєним на розі маніфестом про війну і підбурювали народ вигуками: «Хай живе цісар Франц-Йосиф! Цю війну ми виграємо!»

- Я не міг байдуже на це дивитися,- заявив Швейк, втупивши свої лагідні очі в обличчя інквізитора.- Та мене аж за печінки взяло, коли я побачив, як усі читають цей маніфест про війну і не радіють. Ані вигуків «хай живе», пане раднику, ні «ура»,- мовчать, та й годі. Та невже ж старий вояк дев’яносто першого полку міг спокійно на таке дивитися? То я й вигукнув так, як ви кажете. І ви на моєму місці, я певен, зробили б те ж саме. Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати: «Хай живе найясніший цісар!» А як же інакше?

Припертий до стіни чорно-жовтий хижак не витримав погляду невинного агнця Швейка, опустив очі на службові папери й сказав:

- Я цілком зрозумів би ваше захоплення, коли б воно проявилося за інших обставин. Та ви самі добре знаєте, що вас вів поліцай, і тому такий патріотичний вигук міг і мусив здатися громадянам скоріше іронічним, ніж серйозним.

- Якщо когось веде поліцай, це тяжка мить у житті людини. Але коли людина навіть у таку важку хвилину не забуває, що саме треба робити в часи війни, то, гадаю, ця людина не така вже й погана.

Чорно-жовтий хижак загарчав і ще раз поглянув Швейкові у вічі.

Швейк відповів йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних і ніжних своїх очей.

Хвилину обидва дивилися пильно один на одного.

- Дідько вас побери, Швейку,- сказали нарешті чиновницькі бакенбарди,- але знайте, тільки-но ще раз потрапите сюди, я вас взагалі ні про що більш не питатиму, а помандруєте прямо до військового суду на Градчанах. 42 Зрозуміли?

Чиновник незчувся, як Швейк підскочив до нього, поцілував руку і сказав:

- Хай вам бог віддячить за все! Якщо ви потребуватимете колись чистокровного песика, будьте ласкаві звернутися до мене. Я торгую собаками.

Отак Швейк опинився знову на волі і на дорозі додому.

Він роздумував, чи не зайти ще до пивної «Під чашею», і кінець кінцем відчинив двері, через які недавно вийшов у супроводі агента Бретшнейдера.

У пивній панувала могильна тиша. Там сиділо кілька відвідувачів і між ними сторож костьолу святого Аполлінарія. Обличчя їхні були похмурі. За стойкою сиділа жінка шинкаря Палівця і тупо дивилася на пивні крани.

- От я й повернувся,- весело промовив Швейк.- Дайте-но мені кухоль пива. А де наш