Читати книгу - "Дракула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Саме на цьому наблизився ранок, і ми пішли спати. (До речі: мій щоденник починає страшенно нагадувати або початок «Тисячі і однієї ночі», бо все має припинитися зі співом півня, або привид батька Гамлета.)
12 травня. Дозвольте мені почати з фактів – прозаїчних голих фактів, підтверджених книгами і цифрами, фактами, стосовно яких не може виникнути жодних сумнівів. Я не можу плутати їх із враженнями, котрі підкріплюються лише моїми спостереженнями або моїми спогадами про них. Учора ввечері граф, зайшовши до моєї кімнати, почав розпитувати мене про юридичні, а також деякі бізнесові справи. До цього я весь день пронудьгував за книгами, тож просто якогось заняття заради почав згадувати деякі справи, за якими я екзаменувався у корпорації баристерів «Лінкольнз Інн». У розпитуваннях графа проглядала певна методика, тож я спробую викласти їх послідовно; може, ця інформація якимось чином або через якийсь час стане мені у пригоді.
По-перше, граф запитав мене, чи може мешканець Англії мати двох і більше правників. Я відповів, що, за бажанням, він може мати їх цілу дюжину, але нерозумно було б, якби угодою займалося декілька правників, оскільки під час її укладення його інтереси має право представляти лише один правник, раптова заміна якого неодмінно зашкодить інтересам клієнта. Здається, він добре зрозумів сказане і запитав, чи не виникнуть якісь практичні труднощі, коли, скажімо, одна людина займатиметься банківськими справами, а інша – перевезеннями, якщо виникне потреба у нагальній допомозі в місцевості, розташованій далеко від домівки правника, який вестиме банківські справи. Я попросив графа точніше сформулювати запитання, щоб моя відповідь аж ніяк не змогла його дезінформувати; тож він сказав:
– Зараз я поясню. Ваш і мій друг, містер Пітер Хокінс, сидячи в затінку вашого чудового собору в Ексетері, який знаходиться далеко від Лондона, купує для мене – за вашого милостивого сприяння – маєток у Лондоні. Чудово! А тепер скажу вам щиро, щоб вам не видалося дивним те, що я скористався послугами правника, котрий мешкає так далеко від Лондона, а не залучив до справи когось із місцевих юристів: я мотивувався прагненням не допустити можливості, щоб у цій угоді обслуговувалися ще чиїсь місцеві інтереси, окрім моїх власних. А тепер припустімо, що я, як людина ділова, захочу постачати товари, скажімо, до Ньюкасла, Дарема, Гарвіча або Дувра – то чи не легше було б доручити іншим людям виконувати це завдання у вищезгаданих портах?
Я відповів, що вчинити у такий спосіб було б зовсім неважко, але ми, правники, користуємося системою посередницьких послуг, котрі ми надаємо одне одному, щоб клієнт міг просто довірити ведення своїх справ якомусь одному правнику і той виконував би всі його вказівки і побажання.
– Але ж я й сам маю право контролювати свої справи, чи не так? – запитав граф.
– Звичайно ж, – відповів я, – й так часто роблять ділові люди, котрі не бажають, щоб хтось був у курсі їхніх справ.
– Чудово! – сказав граф і продовжив розпитувати мене про те, як здійснюються подібні доручення і які папери при цьому треба заповнювати, а також про труднощі, які можуть виникнути, але яким можна запобігти завдяки передбачливості. Я постарався щонайкраще все це йому пояснити, й у мене склалося враження, що з нього вийшов би прекрасний правник, бо він все передбачав і про все встигав подумати. Для людини, яка ніколи не була в нашій країні і яка явно не мала значного досвіду в бізнесі, його знання та проникливість були просто вражаючими. Задовольнивши свою цікавість стосовно тих тем, які ми обговорювали, і отримавши від мене підтвердження, котре я постарався зробити максимально переконливим за допомогою наявних у мене книжок, граф несподівано підвівся і спитав:
– Чи писали ви нашому другові містеру Хокінсу або комусь іншому після того, як надіслали йому свого першого листа? – Приховуючи роздратування, я відповів, що не писав і що досі не мав для цього жодної нагоди.
– Тоді пишіть зараз, мій юний друже, – сказав він, поклавши мені на плече свою важку руку, – пишіть нашому приятелеві або комусь іще і зазначте, будь ласка, що пробудете зі мною ще місяць, починаючи з сьогоднішнього дня.
– Ви хочете, щоб я гостював у вас так довго? – запитав я, і серце моє похолонуло від такої перспективи.
– Я дуже цього хочу; більше того – я не приймаю ніяких заперечень. Коли ваш хазяїн, тобто роботодавець, домовився, що хтось приїде сюди від його імені, то малося на увазі, що на першому плані будуть мої власні потреби. Я від цієї домовленості не відмовлявся. Чи не так?
Я змушений був погодитися, бо іншої альтернативи не мав. Це була справа містера Хокінса, а не моя, і тому я мусив думати передусім про нього, а не про себе; до того ж, коли граф Дракула говорив, то у його очах і поставі було щось таке, що змусило мене пригадати, що я є в’язнем, а значить, попри все моє бажання, не маю вибору. У моїй вимушеній згоді граф узрів свою перемогу, а в моєму стривоженому обличчі – владу наді мною, він одразу скористався цими перевагами, але у свій звичайний ввічливий спосіб, якому важко протистояти:
– Я прошу вас, мій любий юний друже, ні про що, окрім справи, не згадувати у ваших листах. Вашим приятелям, безперечно, приємно буде знати, що з вами усе гаразд і що ви прагнете якнайскоріше до них повернутися. Чи не так? – Промовивши це, граф подав мені три аркуші поштового паперу і три конверти. Це був папір найвищої закордонної якості; поглянувши спочатку на нього, а потім на графа, і помітивши його спокійну посмішку, що оголила гострі, мов у собаки, зуби, котрі виступали над нижньою губою, я збагнув так виразно, наче почув це від нього, що мушу бути обережним у своїх листах, бо він, цілком можливо, зможе їх прочитати. Тому наразі я вирішив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дракула», після закриття браузера.