Читати книгу - "Салимове Лігво"

class="b">– Воно не схоже на електричне, це світло, – гадала вона. – Занадто жовте, занадто слабеньке. Мабуть, гасова лампа.

– Ймовірно, там поки ще не мали можливості підключити електрику.

– Можливо. Але майже кожен, хто бодай трохи думає наперед, звернувся б до електричної компанії, перш ніж вселятися.

Він не відповів. Вони вже прибули на її заїзд.

– Бене, – зненацька запитала вона, – а твоя нова книжка про Дім Марстена?

Він розсміявся й поцілував її в кінчик носа:

– Вже пізно.

Вона йому усміхнулась:

– Я не збиралася винюшувати.

– Все гаразд. Але, мабуть, іншим разом… за денного світла.

– Окей.

– Краще катай додому, дівчисько. Завтра о шостій?

Вона поглянула собі на годинник:

– Сьогодні о шостій.

– Добраніч, Сюзен.

– Добраніч.

Вона вийшла з машини і легко побігла доріжкою до бічних дверей, а потім обернулася й помахала йому, коли він уже від’їжджав. Перш ніж зайти, вона дописала в замовлення молочареві сметану. З печеною картоплею це зробить вечерю особливою..

Вона затрималася ще на якусь хвилину, перш ніж заходити, дивлячись на Дім Марстена на пагорбі.

  8

У своїй маленькій, як коробка, кімнаті він роздягся, не вмикаючи світла, і голим заповз у постіль. Така привабна дівчина, перша така відтоді, як загинула Міранда. Він сподівався, що не намагатиметься перетворити її на нову Міранду; це було б болісно для нього і жахливо несправедливо щодо неї.

Він улігся і дозволив собі відпливати. Незадовго до того, як зануритися в сон, він зіпнувся і, спершись на лікті, подивився повз квадратну тінь друкарської машинки й тоненький стос рукопису поряд із нею крізь вікно. Після того, як подивився кілька інших кімнат, він спеціально попрохав у Єви Міллер цю, тому що вона дивилася прямо на Дім Марстена.

Світло в ньому досі горіло.

Тієї ночі, вперше відтоді, як він приїхав у Єрусалимове Лігво, йому наснився той старий сон, і ніколи ще він не приходив з такою реалістичністю після тих жахливих, криваво-червоних ночей відразу по загибелі Міранди в мотоциклетній аварії. Пробіжка по коридору, моторошне верещання дверей, коли він їх потягнув і відчинив, звисаюча фігура раптом розплющує свої огидні, набряклі очі, сам він розвертається до дверей у тій уповільненій, мулистій паніці сновидіння…

І знаходить їх замкненими.

Розділ третій. Лігво (І) 1

Містечко не бариться зі своїм пробудженням – справи не чекатимуть. Навіть коли краєчок сонця ще лежить за обрієм, а на землі темрява, вже розпочалася діяльність.

2

4:00 ранку.

Сини Ґріффена – вісімнадцятирічний Гел і Джек чотирнадцяти років та двоє найманих робітників розпочинали доїння. Корівник тут, вибілений і сяючий, був дивом чистоти. Посередні, між без єдиної цятки прогонами, що йшли з обох боків перед стійлами, пролягав напувальний бетонний жолоб. Гел, клацнувши вмикачем у дальнім кінці, відкрив клапан і подав воду. Ввімкнувшись у роботу, рівно загудів електричний насос, потягнувши воду з одного з двох артезіанських колодязів, якими послуговувалося їхнє обійстя. Похмурий хлопець, вайлуватий, сьогодні він був особливо не в гуморі. Минулого вечора вони з батьком з’ясовували стосунки. Гел хотів кинути школу. Він ненавидів школу. Він ненавидів її нудьгу, її вимогу недвижно висиджувати по цілих п’ятдесят хвилин його часу, і ще він ненавидів усі предмети, за винятком деревообробки та рисування. Уроки англійської бісили, історія була дурня дурнею, а ділова математика незбагненною. І ніщо з того не мало значення, от де пекло. Коровам байдуже, говориш ти «мабудь» чи припускаєшся помилок в інших словах, їм байдуже, хто був головнокомандувачем клятої Потомакської армії під час клятої Громадянської війни[48], а щодо рахівництва, то його власний, крий боже, батечко не зможе скласти дроби дві п’ятих та одна друга навіть під загрозою розстрілу. Тому він і тримає бухгалтера. І лишень поглянути на того парубка! Вивчився в коледжі, а досі робить на такого бовдура, як його старий. Батько сам йому казав багато разів, що не в книжній науці секрет успішного бізнесу (а молочне господарство такий самий бізнес, як будь-який інший); знатись на людях – ось у чім секрет. Його батько – великий накидач отого лайна про чуда освіти, а сам зі своєю шестикласною освітою. Він нічого ніколи не читав, окрім «Рідерз Дайджесту»[49], а ферма заробляє $ 16 000 на рік. Знатися на людях. Мати змогу з ними ручкатися і передавати вітання їхнім жінкам по іменах. Атож, Гел знався на людях. Їх є два види: ті, якими він може попихати, і ті, якими не може. Чисельна перевага перших над другими десять проти одного.

На жаль, його батько був таким одним.

Він озирнувся на Джека, котрий повільно і мрійливо підкидав сіно з початої паки в перші чотири стійла. Ось вам книжний черв, татусів пестунчик. Жалюгідний дрібний гівнюк.

– Нумо, ворушися, – гукнув Гел. – Наддай ще сіна.

Він відімкнув комору і дістав перший з їхніх чотирьох доїльних апаратів. Несамовито кривлячись від блискоту його сталевого верху, він покотив апарат по проходу.

Школа. Та йобана, крий боже, школа.

Наступні дев’ять місяців зяяли перед ним, мов якась безкінечна могила.

3

4:30 ранку.

Плоди вчорашнього пізнього доїння були перероблені і поїхали до Лігва, але тепер уже не в бідонах з оцинкованої сталі, а в картонних пакетах під яскравим лейблом «Молочарня Теннета». Батько Чарлза Ґріффена ще продавав своє молоко сам від себе, але зараз це вже не було практичним. Конгломерати зжерли останніх незалежних виробників. Молочником у західному Салимі був Ірвін П’юрінтон, і свій маршрут він розпочинав з Брок-стріт (називаною поза містом Брок-роуд або Та Безбожна Пральна Дошка). Пізніше він об’їде центром міста, а потім обробить передмістя вздовж Брукс-роуд.

У серпні Вінові виповнилося шістдесят один, і вихід на пенсію вперше почав здаватись йому справжнім і можливим. Його дружина, осоружна стара курва на ім’я Елсі, померла восени 1973 року (випередження його було єдиною люб’язною справою, яку вона зробила за двадцять сім років їхнього шлюбу), тож коли пенсія нарешті настане, він збирався забрати свого собаку, дворняжку-напівкокера на ім’я Док, і переїхати південніше, до Пемаквід Пойнту[50]. Він планував спати щодня до дев’ятої і ніколи більше не бачити, як сходить сонце.

Він зупинився перед будинком Нортонів і склав до свого козуба їхнє замовлення: помаранчевий сік, дві кварти молока, дюжина яєць. Коли вилазив з кабіни, в коліні стрельнуло болем, але слабенько. Цей день обіцяв бути чудовим. До звичайного замовлення місіс Нортон округлим, за методом Палмера[51], почерком Сюзен було дописано: «Будь ласка, Віне, покладіть одну маленьку сметану. Дякую».

П’юрінтон пішов по сметану назад: мабуть, це буде один з тих днів, коли всім хочеться чогось особливого. Сметана! Одного разу він її куштував і йому хотілося виригати.

Небо на сході почало світлішати, а на полях між тут і містом королівським розсипом діамантів виблискувала роса.

4

5:15 ранку.

Одягнена в заношений домашній халат і рожеві шльопанці Єва Міллер уже двадцять хвилин як встала. Вона готувала собі сніданок – яєчня з чотирьох яєць, вісім шматочків шинки, пательня смаженої картоплі. Це скромне снідання вона прикрасить двома скибочками тоста з варенням, десятиунцієвою склянкою помаранчевого соку[52] і чашкою кави з вершками на закінчення. Дебела, але не достоту товстуха; надто завзято вона працювала, щоби тримати свій заклад на належному рівні, де там їй було ще товстіти. Вигини її тіла