Читати книгу - "Покохати відьму"

востаннє п'ять днів тому їв! Пані. Особливий вид гіпнотичного сну, дуже близький до летаргії…

– Нічого-нічого, сил набирайся. І обов'язково випий напій – якщо не сподобається, вважай – наказ.

Я все з'їв, випив і вмить заснув.

* * *

Уранці я все-таки сам одягнувся. Хоч як би дивився на мене слуга, що б він не бурчав собі під ніс – нехай краще сумнівається в моєму шляхетстві, ніж яка-небудь зав'язка в бою розв'яжеться. Перед боєм, нехай ти навіть сам король, а все треба своїми руками приладнати!

– Ти вже готовий, хлопчику?

Я ахнув: вона перший раз на моїй пам'яті так одяглася. Зазвичай і не зразу зрозумієш, що жінка…

Пані. Спасибі!

…Голі до плечей руки оповиті чимось схожим на шнурок: ліва золотим, права – срібним. На її смаглявій шкірі має дуже красивий вигляд. Сама сукня, здається, теж не з матерії, а зі срібла з золотом. На зап'ястях, голові, шиї – прикраси золоті з різнокольоровими каменями, – гарніші за всі ті, що схожі на шматочки скла, тільки ж ніяке скло так не блищить. На грудях – виріз глибокий.

Пані. Та вже до вирізу він, можна сказати, прикипів поглядом. Як зараз пам'ятаю.

– Дай, будь ласка, ліву руку.

На три пальці Вона мені наділа кільця: золоте й два срібні.

Пані. Платинові, алмаз потихеньку прорізав би золото.

…з самоцвітами: чорним (але дуже блискучим), червоним і блакитним. Червоний – найбільший, і всередині каменю горить зірка.

Пані. Символіка коштовностей в Отері зрозуміла кожній освіченій людині. Одного погляду на чорний і блакитний діаманти досить, щоб навести на думку про синьооку брюнетку. А щодо рубіна з зіркою, то моє нинішнє ім'я – зізнаюся, вибране навмисне, у місцевій вимові співзвучне зі словами «зірка моя». Тобто камінчики – те саме, що табличка: «власність Морі-Ел. Руками й губами не чіпати».

…Взагалі прикрашати себе – не чоловіча справа.

– Тут усе інакше. Краще візьми кинджал і покрути його. Чи не заважають кільця?

– Начебто ні.

– Тоді це точно заважати не буде.

Я аж задихнувся, коли її руки застебнули на зап'ясті родовий знак, не клановий – родовий! – що підтверджує походження від Бетелайна: жовтий восьминіг, пробитий списом. У мене при вигнанні відняли, тільки той, зрозуміло, був бронзовий, а цей з бурштину. Ну, Пані, за цей подарунок…

– Гаразд-гаразд, якби він був сам живий – не з тебе би зняв, а з твоїх суддів.

* * *

Місце для поєдинків схоже на чашку: на денці битися. По стінках лавки, глядачі на лавках сидять, по краях чашки стоять. Утім, це з трьох сторін тільки. З півночі підйом без сходинок і три крісла з суддями. До них я й підійшов, поруч зі мною слуга Пані несе зброю на таці. Леза кинджала я заздалегідь розвів у сторони, щоб ніхто не сказав нічого. Перед суддями два бійці мечі тримають. На вигляд – для пошани просто, тільки… Тільки мене не обдурите! Напружилися, ніби чекають, що на них стрибне кіт. Цікаво, а ззаду що? А ззаду крісел різні люди. Тобто на вигляд різні – хто сидить, хто стоїть. Один навіть з нашийником раба, жує щось, начебто його більше нічого не хвилює.

Тільки, хлопці, хто між вами пройти спробує – дурень буде. Точніше, вже не буде ніким… А я не пройду, ні. Хіба тільки вдвох із Приятелем. Мисливці ви, хлопці, ще кращі за наших. І здається мені, не всю трійку вони стережуть – тільки середнього між ними. Гм, якщо так, то який же він сам? Середніх років – ні старий, ні молодий, а точніше не скажеш. Лоб високий, очі розумні. Всіх прикрас – золотий ланцюг із зеленим каменем, не те, що у двох інших – аж на штанях самоцвіти нашиті. У руці булаву тримає. Бойова булава, між іншим. У нас не буває парадної зброї, а тут, я знаю, є. Дивує це мене найбільше: срібло витрачати на зброю, якою не можна воювати. Цією булавою, втім, можна. І тримає суддя її так, що метнути можна. У мене метнути.

Я раптом зрозумів чи, може, відчув, що він не має проти мене замірів, що він свідомо мене не боїться, але око й рука самі взяли на приціл найближчого незнайомця. Охорона охороною, а й сам себе береже.

Пані. Будеш берегтися, якщо ти претендент на престол. А про охоронців угадав чоловічок, споріднені душі відчув. Точно – мисливці, та ще й які! У принца цього, Гарні-Ла, не охорона була раніше, а варта. Терпів він. Довго терпів. До самої Гартавської війни. Відмовити члену династії в праві власним коштом набрати загін не посміли – і нічого не зрозуміли, коли він навербував горян. Навіть, мабуть, зраділи: піхота – це не лицарі.

А Гарні частину горян озброїв довгими списами, частину – потужними (за отерськими мірками) арбалетами. У першому ж бою гартавці зім'яли отерську кінноту, вбили командувача…

* * *

– Ваша світлосте, ми…

– Помовч, небоже.

Маршал Кросіко важко зітхнув.

Правду кажуть – біда приходить несподівано. Від отерських союзників усього-то й вимагали: стримати до пори лівий фланг супротивника, за приблизно однакової кількості. Хто міг передбачити, що принц Гарні-Су піддасться на такий старий трюк, як удаваний відступ, та ще сам поскаче попереду всіх?

Шкода племінника, але ним доведеться пожертвувати – не змінювати ж командира полку перед самогубною контратакою?

Гонець… Звідки? Що він може ще повідомити?

– Ваша світлосте, мій командир Гарні-Ла просив передати, що ми зайняли позицію на узліссі, звідси не видно.

– Сім маєтків на церкву віддам!

«Узлісся гартавцям не минути, інакше нам в тил не вийти. У Гарні-Ла піший полк, його навіть чекати не стали. Тобто їхня армія розрізана навпіл, і та частина, що проти нас, – чисельно менша та виснажена!»

Маршал стиснув полковникове плече.

– Поки Гарні-Ла ще тримається – атакуй!

Вважаючи, що піший полк може тільки затримати лицарів, Кросіко помилявся.

Можливо, якби це була перша атака в битві, то у ворогів з'явився би шанс, але тепер гартавське лицарство перетворилося на безладний натовп на змучених конях, і їх просто змили зливою стріл.

Пані. Гарні-Ла справедливо за силою взяв командування в свої руки, війну за рік виграв. Переговори про мир, як водиться, супроводжувалися бенкетами. Одного разу, після того як випили за здоров'я королів, за здоров'я королев, за прекрасних дам (могли б і в зворотному порядку), за вічний мир тощо – Гарні наказує привести солдатів, яких вирішив нагородити. Всі думали – грошима, а він: «жалую вас, мисливці,