Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

6

Арон

— Ще раз витвориш подібне, ти дуже пошкодуєш про це. Зрозуміла?

Мене бентежить її близькості. Паморочить голову від того, як її ідеальна фігура виглядає піді мною. Від того, як оксамитова шкіра горить під грубими пальцями.

Вона мені дала ляпаса? Я навіть на секунду випав із реальності. Таких зухвалих «коханок» я ще не зустрічав. Не те, що в мене великий досвід, але я знаю, на що здатні ці мерзенні істоти. Хоча вина лежить на обох. Наскрізь прогнили люди. Але вона…

Чорт! З нею все не так! Від цього мене криє ще сильніше, а коли ця погань так близько… коли в ніздрі забивається приємний солодкуватий аромат — взагалі голову зносить. Хочеться розкласти її прямо тут і зараз, і довести що рідкісний секс з одруженням це ніщо порівняно з тим, як я вмію.

Переконую себе, що це все через брак сексу, який  обломився в підсобці. Це не вона викликає в мені таке дурманливе бажання. Це не її мені хочеться до гострих поколювань на кінчиках пальців. Я просто хочу. Просто так зійшлися довбані зірки... і мої руки оживають.

Відводжу її кисть за спину та притискаюсь до неї всім корпусом. Відчуй відьма, що ти робиш зі мною! Відчуй, що я можу зробити з тобою…

Що вона там казала про насолоду? Так. У моєму списку тільки одне мені приносить справжнє задоволення. Це секс.

Лера починає глибоко дихати й крутитися. Своїми рухами ще більше заводити мене.

Пальці знаходять вузьку смужку шкіри між її піжамними шортами та топом, і я відчуваю, як від моїх дотиків з'являються мурашки. Блядь.

— Що ти…

— Тихіше! — гарчу їй на вухо і таким чином опиняюся біля шиї. Як маніяк вдихаю її запах, наповнюючи нею легені.

Я, блядь, сам ні хера не розумію! Навіщо розпустив руки, коли я її зневажаю?

Зараз зневага кудись випарувалася. У моїх руках вона та її тіло вкрите мурашками. Я тупо не можу себе відсмикнути. Не чую своїх думок через її приголомшливе дихання.

— Арон.

Арон. Моє ім'я з її вуст набуває особливого відтінку, одночасно запускається якийсь спусковий механізм. Не можу себе контролювати…

Я різко розвертаю її до себе обличчям і хапаю за вилиці. Її очі знаходять мої. Вони такі ж чорні. Справжнє дзеркало душі. Але там ще є щось. Те, що змушує член у джинсах здригнутись новою порцією збудження.

Її маленькі кулачки впираються мені в живіт. Дуже слабкий опір, Лера. Мене так не зрушити з місця. Спробуй краще. Інакше…

Лера стає навшпиньки. Схоже, я роблю їй боляче. Послаблюю хватку і різко скорочую відстань.

Я втискаюсь у її губи, змушуючи відповісти мені. Вона відповідає, але не тому, що мені цього хочеться. Валерія щось мукає в рот і мені доводиться зовсім трохи посилити тиск. Я стискаю пальці на її щоках, а друга рука пірнає під короткі шорти, стискаючи пружні сідниці.

Вона впускає мене. Це триває секунду і більше схоже на іскри некерованого оголеного дроту. Б'є струмом обох. А потім вона кусає мене за губу. До крові. Не шкодуючи сил.

— Зовсім поїхав головою? — важко дихаючи, Лера тихо шипить. — Ти що собі дозволяєш, хлопче?

Хлопче?

Проводжу пальцями по нижній губі, стираючи кров, що виступила.

Справді, якого хера я роблю?

Мовчки відступаю від неї та, схопивши пачку з печивом, телефон та йду з кухні. Сталося якесь затемнення. Кажу, вона справжня відьма.

***

Рівно о восьмій вечора наступного дня, я йду довгим коридором. На вході мені сказали, що Міран Доган знаходиться у найдальшій кімнаті. Там його кабінет. Рекомендували не турбувати чоловіка найближчі п'ятнадцять хвилин. Ці рекомендації летять повз мене.

Дійшовши до потрібних дверей, не церемоняться, я заходжу без стуку.

Чоловіка застаю у своєму кріслі сидячи у профіль до мене. Гучно ляскаю дверима, привертаючи увагу до своєї персони та проходжу до довгого шкіряного дивана.

— Досить, крихітка, — тихо вимовляє чоловік і я зводжу брови. Мені почулося чи ні? Сподіваюся, почулося.

Несподівано поруч із Міраном, з-за столу виринає чорна маківка ефектної брюнетки.

З кожною миттю поки вона, судячи з усього, підіймається з колін, я дивуюся все більше і більше. А коли вона вирівнюється на повний зріст, і я бачу її величезний живіт, моя щелепа просто відвалюється вниз. Вона вагітна.

— Я сподіваюся, ти мене зрозумів, любий? — дівчина демонстративно витирає кутки своїх пухких губ і відходить від нього. Хапає свою сумочку, яку я до цього не помітив і йде до виходу, зовсім не помічаючи мою присутність. — І постав вже клятий замок на ці двері! — гарчить насамкінець та ховається за дверима.

— На екзотику потягло? — я досі дивлюсь услід тієї дівки й не можу відійти від побаченого. Я багато чого бачив у цьому житті, але щоб таке… блядь… Вона ж вагітна!

— Рот закрий, — озивається Міран, — і не смій погано думати про мою дружину.

— Твою дружину? — повільно перекладаю погляд на чоловіка.

Справді, у нього ж кільце з'явилося. Ось виходить, звідки воно.

— Піздець, не підкажеш, де таких дружин роблять?

— Де треба! Ти сюди тріщати прийшов? Я не в тому настрої... — Міран підіймається зі свого місця і йде до високої шафи. Звідти виймає верхній одяг. — Мені треба від'їхати. Візьми у Худого координати «Білої Троянди» і забери в них гроші «оренду». Зроби так, щоби максимум вони повернули їх завтра. Все зрозумів?

— Так. У якому розмірі борг?

— Три штуки. Зелених.

— Зрозумів. Хто такий Худий?

— Біля входу стоїть. Ти відразу зрозумієш. — Міран накидає на плечі пальта та забирає зі столу теку. — Гроші принеси мені завтра, в цей час.

Мій новий бізнес-партнер збирається йти, але несподівано завмирає, схопившись за дверну ручку.

— Ти не знаєш, де в цей час ліжечка продаються? — із затримкою питає Міран.

— Які ще ліжечка?

До мене не одразу доходить, а коли доходить...

— Для немовлят!

— Нє-е… — намагаюся стримати сміх. Виходить це вкрай паршиве. — Це точно не в моїй компетенції.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍