Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "

6

Вета

— Скажи, це він обрав тобі сукню? — знайомий голос пролітає над вухом, розносячись табуном мурашок по всьому тілу. Здригаюсь, ніби опинилася на протягу та обертаюся, сподіваючись, що моя уява просто зіграла зі мною злий жарт.

Матвій? 

Так. Це він. Суміш змішаних почуттів вибухає, і я починаю по-справжньому посміхатися. Я така рада його бачити. Та хоч когось знайомого. Тому що серед цих химерностей, дорогих понтів та гордовитих осіб, яких ніби змусили з'їсти шматок лайна, я почувала себе зовсім чужою й абсолютно самотньою.

— Так, — грайливо відповідаю красуючись. — Тобі подобається?

— Я вже зрозумів, браком смаку твій Єфим не страждає. — Матвій повільно блукає поглядом по моїй фігурі. — Вип'єш зі мною? — Простягає мені келих, щоб я вдарила об нього своїм.

— Якщо чесно, я просто так тримаю келих, — промовляючи напівпошепки, крокую до нього: — Я з алкоголем на "Ви".

— У мене закрадається сумнів, що ти не повнолітня. — Зводить брови на переніссі.

— Мені двадцять, Матвію! Заспокойся ти вже! — штовхаю його в плече. Теж розглядаю його. — Тобі, до речі, дуже личать костюми!

Матвій правда має чудовий вигляд. Весь у чорному. Від піджака до блискучих носів туфель. І волосся акуратно укладено. Немає цієї звичної недбалої скуйовдженості.

— Так. Я вмію їх носити. У минулому костюм був незамінним атрибутом у повсякденному житті.

— Ти працював в офісі? Чому пішов?

— Чи не занадто багато запитань? — усміхається. Вдаряє об мій келих і відпиває: — Тим більше твій гусачок, іде. — Безцеремонно вказує на Єфима келихом.

Наближаючись, Єфим трохи примружено дивиться на мене. Вийнявши одну руку з кишені штанів, він проводить долонею по вилиці. Поруч із ним йде Валентин — господар цієї вечірки, а під руку крокує його грудаста супутниця. Нова супутниця.

Досить молодий ювелір тримається дуже добре на плаву. Він керує сімейним бізнесом, репрезентуючи інтереси батька. Ювелірні магазини їхньої мережі розкидані по всьому місту і завжди на слуху. Не дивно, що за таким молодим та перспективним парубком, вишиковується черга панянок. Це я до того, що двадцять хвилин тому, він був зовсім з іншою мадам.

— Давай, збіжимо звідси, зараз! — Матвій схиляється наді мною і шепоче голосом змія спокусника.

— Дурень? — злякано дивлюсь на нього.

Він мовчить. Сміється. А ось мені не смішно. Це присутнім не видно, а я за рік стосунків із Єфимом навчилася розрізняти кожен його погляд, жест та міміку. І зараз його вигляд нічого доброго не віщує.

— Зовсім одну не можна залишити, — мій хлопець обіймає мене за талію та притягує до себе.

Що він робить? Він не обіймає мене на людях. У горлі пересихає, а тіло перетворюється на бетонний стовп.

— Ви з Матвієм знайомі заочно, — швидко пояснюю, хто це поряд зі мною, зоб Єфим не почав собі думати зайвого. Сьогодні й так все надто натягнуте. — Це мій сусід знизу. Він мені Авдія допомагав занести. Пам'ятаєш? Я тобі розповідала.

— Пам'ятаю! Єфим, — простягає руку. — Ти ще й таксистом підробляєш?

Від почутого в мене мов щелепи до підлоги не відвалюється. Це що тільки-но було? Але Матвій виявився не кращим. Остаточно добиває мене своєю відповіддю:

— Ага! Прикинь, якийсь гусачок відмовився її везти, і вона під дожем вся до ниточки промокла.

Пальці Єфима сіпаються, коротко стискаючи мою талію. А мені хочеться провалитися крізь землю, але спочатку настукати по голові Матвієві.

Він з головою не товаришуєш?

— Матвій Астаф'єв. — Матвій тягнеться з рукостисканням до Валентина і той відповідає йому.

— Астаф'єв, — задумливо тягне ювелір. — Син Натана?

— Племінник. Його сина звати Дамір.

— Як їхня компанія? — в очах блищить вогник. — Мій батько у дуже добрих стосунках з Астаф'євим старшим.

— Гадки не маю. Коли Дамір прийшов до влади, я звільнився. — Робить ковток шампанського та фокусує на комусь погляд. Я машинально дивлюся туди куди й він.

До нас наближався величезний хлопець, тримаючи в руках високу склянку із соком.

— О, я знаю тебе! — озивається Валентин. — Мишко, ніби? Друг Власа. А де сам Влас?

— У нього не вийшло. Ми замість Власа, — відповідає Мишко.

— Влас, пам'ятаєш його? — це вже було сказано Єфимові. — Ну цей, хокеїст на Ламбі...

Договорити йому не виходить, бо до Валентина підходить охоронець і з невдоволеною обличчям щось вимовляє.

— Єфим, — ювелір змінюється в особі. — Ходімо зі мною.

— Це дуже важливо? — кидає короткий погляд на мого сусіда і міцніше стискає мене.

— Дуже! Зайчик, — звертається до своєї супутниці Валентин. — Подивися, будь ласка, щоб ці панове не набридали нареченій Єфима.

Мишко гидливо морщиться і відвертається, попиваючи свій сік, а от Матвій не зрушив з місця. Дивиться із прихованим викликом. Тільки дай йому привід і він кинеться. Що з ним?

Але мене більше хвилюють власні проблеми, Єфим не спустить з рук моє знайомство з Матвієм. В принципі за час наших відносин він не показав себе затятим ревнивцем, але кілька моментів було. А зараз він узагалі перейшов усі кордони. Єфим дуже рідко обіймає мене на публіці, а тут чітко прокреслив кордон, даючи всім зрозуміти, що я його.

Єфим та Валентин йдуть, а я скориставшись тим, що "Зайчик" звернув увагу на Мишка, повертаюся до Матвія:

— Не хочеш курити? — дивлюся на нього.

Я хочу піти звідси. Мені треба забратися звідси якнайшвидше. Подумати. Послабити цю мотузку власних нервів, що міцно стискає моє горло. По голові я йому настукаю, коли ми залишимося самі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍