Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

з людських голів, не заполонили його уяву так сильно, що пірога видалася йому чимось на зразок притулку.

— А як бути з Магнітиком? — запитав Кеп, у чийому сумлінні любов до небоги пробудила ще один докір.— Ми не можемо дозволити Магнітикові висаджуватися на берег, коли поблизу ворожі індіяни.

— Ні... Жоден мінг не насмілиться і близько підійти до водоспаду, бо те місце надто відкрите для їхніх диявольських підступів. Натура є натура, а в індіян вона така, що вони з’являються завжди там, де на них найменше чекають. Можете не боятися їх на битім шляху: індіяни завжди пантрують захопити вас зненацька. Ці підлі мерзотники тільки й думають, як би вас загнати на слизьке тим чи іншим робом. Повертай, Прісна Водо, до того стовбура, що лежить край берега. Там ми висадимо сержантову доньку, і вона зійде на берег, навіть ніг не замочивши.

Джаспер слухняно виконав розпорядження, і за кілька хвилин усі, крім Слідопита й обох моряків, були вже на. березі. Незважаючи на свій моряцький гонор, Кеп з радістю виліз би з піроги також але йому не хотілося так недвозначно виказати свій страх у присутності якогось прісноводого матроса.

— Закликаю весь екіпаж бути свідками того, що у цій витівці я бачу не більше глузду, ніж у плавбі човном через ліс,— заявив Кеп, скоро жінки та індіяни зійшли на берег.— Ніякого морського уміння в тому нема, щоб шубовснути човном з водоспаду; то є подвиг, який може вчинили найжовторотіший юнга з таким само успіхом, як найдосвідченіший моряк.

— Е, ні, вам не слід зневажати Освезький водоспад,— заперечив Слідопит,— бо хоч це й не Ніагара, не Дженесі, не Кегус, не Гленн і не канадські водоспади, та новакові він може добре нагнати страху в п’яти. Хай сержантова донька стане он на тій кручі: звідти їй буде видно, як ми, темні й неосвічені лісовики, переборюємо перешкоди, щоб вони нас не збороли.— А зараз, Прісна Водо, все залежатиме від твоєї твердої руки й пильного ока, зважаючи на те, що з добродія Кепа ми не можемо вимагати більше, як з пасажира.

Тим часом пірога все далі відпливала від берега, а Мейбл поспішала, тремтячи, до вказаної кручі; не приховуючи від своїх супутників страху за життя дядечка, що йшов на такий непотрібний ризик, вона не зводила очей з постаті спритного й дужого матроса, який на весь зріст стояв у кормі легкого човна, скеровуючи його рух. Та, заледве досягши вершини кручі й охопивши поглядом водоспад, дівчина мимохіть зойкнула й затулила очі руками, проте вже наступної миті відняла їх і завмерла, мов статуя, затамувавши подих, вражена тим, що діялося перед нею. Обидва ж індіяни байдуже посідали на стовбур дерева, майже не дивлячись на річку; тим часом дружина Гострої Стріли підійшла до Мейбл і, здавалося, спостерігала за кожним порухом човна з цікавістю дитини, що стежить за карколомними стрибками акробата.

Коли човен дійшов до середини річки, Слідопит став навколішки, орудуючи й далі веслом, щоправда, обережно і таким чином, щоб не заважати Прісній Воді, який незмінно стояв на весь зріст і не зводив очей з якогось предмета за водоспадом, вибираючи, очевидно, ліпше місце для проходу.

— Бери західніше, хлопче, бери західніше, туди, де піниться! — пробурмотів Слідопит.— Щоб верхівка отого дуба була на одній лінії зі стовбуром зламаної тсуги[27]!

Прісна Вода не відповідав, бо човен був на бистрині і прямував до водоспаду, набираючи швидкості. В цю мить Кеп з дорогою душею погодився б віддати всю славу цього подвигу, яка чекала на нього, аби тільки бути на березі. В його вухах дедалі дужче наростав грім водоспаду, котрий, здавалося, ховався десь поруч, за завісою, але щомиті ставав гучніший та виразніший. І ось попереду Кеп побачив смугу, що перетинала ліс і на всій своїй довжині кипіла й вирувала в сліпучих зелених зблисках розбурханої стихії, міріади крапель якої, здавалося, ось-ось втратять силу зчеплення між собою.

— Нижче стерно, нижче стерно, чуєш! — вигукнув Кеп, не в змозі більше погамувати тривогу, коли пірога ковзнула на край водоспаду.

— Та вже буде нижче, буде,— відповів Слідопит, озираючись на якусь мить і радо сміючись безгучним своїм сміхом.— Ось ми й летимо вниз, то ж напевне! Підніми корму, хлопче, підніми ще корму!

Це було, як подув невидимого вітру. Прісна Вода надав потрібного розгону веслом, пірога ковзнула в жолоб, і впродовж кількох секунд Кепові здавалося, ніби кипляча вода підкидає його в казані. Спершу він відчув, як пірога немовби клюнула носом, потім побачив спінену воду, що нуртувала і з ревінням пролітала повз нього, після цього легенький човник затрусило, мов яєчну шкаралупу, а тоді, на свою превелику радість, не менш аніж на подив, Кеп відкрив, що їхній човен пливе гладеньким плесом нижче водоспаду, спонукуваний розміреними гребками Джасперового весла. Тим часом Слідопит, не перестаючи сміятися, підвівся з колін, відшукав бляшанку, вийняв свою рогову ложку і почав розважливо міряти, скільки ложок води потрапило в пірогу.

— Чотирнадцять повнісіньких ложок, Прісна Водо! Аж чотирнадцять ложок! А бувало, ти й сам підтвердиш, ти проводив човна, зачерпнувши тільки десять.

— Добродій Кеп так налягав назад, що я ледве утримував рівновагу човна,— серйозно відказав Джаспер.

— Може бути, може бути... Без сумніву, так воно й було, коли ти кажеш, але я пам’ятаю, як ти проходив, зачерпнувши тільки десять ложок води.

Кеп тільки гучно кашлянув, помацав свою косу, ніби щоб пересвідчитись, чи вона, бува, не відірвалась, а тоді озирнувся, наче хотів ще раз зміряти небезпеку, в якій щойно побував. Його прискіпливість легко пояснити: майже на всій своїй ширині річка прямовисно спадала з висоти десяти-дванадцяти футів, але приблизно посередині могутня течія промила в камені вузький хід, яким вода скочувалася вниз під кутом сорок — сорок п’ять градусів. Саме цим моторошним жолобом, поміж гострими скелями та пінявими чорториями, де шалена стихія, мов тріску, жбурляла благенький човен, якому необізнана людина напророкувала б неминучу загибель, вони й прослизнули вниз. А тим часом сама легкість піроги сприяла її безпечному спускові, бо, несена на гребенях, спрямовувана пильним оком та м’язистими руками стернового, вона, мов пір’їнка, перестрибнула з однієї купи піни на іншу, ледь замочивши лискучі боки. Треба було тільки пильнувати, аби не налетіти па скелі, яких було декілька, і суворо триматися потрібного напрямку, а решту зробив лютий потік[28].

Сказати, що Кеп був