Читати книгу - "Її величність кішка"

змова — необхідні складові на шляху до влади.

У тридцять шість років Тамерлан об’єднався зі своїм братом Хусейном, щоб завоювати Самарканд, а потім отруїв його, щоб лишитися при владі самому. Але його правління у новій столиці не тривало довго, він зібрав величезну армію та пішов наступом на сусідні території. Дальші тридцять років свого життя він присвятив тому, щоб задовольняти свій порив до знищення, кровопролиття, тортур і масштабних убивств.

Якщо вірити його історикам, він кидався в битву так, ніби це було свято. Військами керували напади гніву та ірраціональні забаганки лідера, а не стратегія. Його зброєю був кийок у формі бичачого черепа із засохлою кров’ю жертв.

Тамерлан мріяв відродити монгольську імперію Чингісхана. Тільки от він хотів, щоб вона була ісламською і мала більші території. Він обрав титул султан замість хана.

У 1380 році він захопив Іран, у 1386 році — Ірак, Грузію, а у 1389-му відправив військо проти монгольської Золотої Орди, якою керував старший син Чингісхана.

Йому вдалося перемогти. З цієї нагоди він повністю знищив Астрахань, напав на Москву, розгромив Крим. Всюди, де ступала його нога, поневолювали та, за його наказами, вбивали усіх християн із диявольською жорстокістю, щоразу вигадуючи нові нечувані тортури.

Наприклад, у 1383 році в Пакистані він наказав кинути в яму 2 000 живих полонених і залити їх цементом, а зверху звести мінарет.

У1387 році в Ісфагані для придушення повстання він вирішив збудувати при вході у місто піраміди з черепів 70 000 вбитих за його наказом полонених.

У 1398 році під час походу на Індію він захопив Делі і наказав зарізати 100 000 полонених зі словами: «Я хотів помилувати населення від таких страждань, проте Аллах велів інакше».

У 1400 році у Багдаді він наказав кожному зі своїх солдатів принести голову випадкового мешканця. Зібравши 90 000 голів, він збудував сто двадцять веж, кожна з 750 голів. Перед відходом він наказав спочатку спалити місто, а потім зрівняти його з землею.

У 1402 році він прибув до Анкари і зустрівся віч-на-віч із султаном Османської імперії Баязидом І. Той, також мусульманин, був його основним конкурентом у походах та жорстокій розправі з невірними. Ба більше, на той час Баязид І вже зруйнував Болгарію, Сербію, Грецію та знищив тамтешнє християнське населення. Двоє ватажків зійшлися у денній битві при Анкарі, в результаті якої, якщо вірити тогочасним літописцям, загинув мільйон людей. Вночі Тамерлан здобув перемогу. Баязид потрапив у полон, його кинули у крихітну залізну клітку, яку повісили в їдальні. Баязид помер з голоду під час ворожого бенкету.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

13. Мирні дні в Раю

У небі засяяв сонячний промінь. Після нічної атаки життя на острові Сіте повернулося до звичного ритму.

Наші слуги барикадують тунель у метро і встановлюють металеві броньовані двері, зняті з банку. Замок на них можна розблокувати і заблокувати лише однією цифровою комбінацією.

Впродовж кількох наступних днів до нас переправляються коти і люди. Чим вища ефективність нашої спільноти, тим краще ми можемо захиститись від агресора. Лише за один тиждень чисельність нашого населення зросла до 3000 котів та 500 людей. Можливо, ми так злагоджено працюємо завдяки тому, що маємо спільного ворога.

Щоб зняти напругу, Есмеральда організовує хор котів і людей. Вчить їх гармонійно нявчати разом, користуючись винятковою акустикою собору Паризької Богоматері.

Вона ділить учасників на три групи і просить кожну співати ту саму пісню, ту саму мелодію, але з невеликою затримкою, залежно від групи. Піфагор каже, це називається канон.

Я беру участь в одній з репетицій хорового нявчання. Мене вражає, як усі людські й котячі голоси зливаються в єдине звучання. Сіамець називає цю вібруючу хмарину «егрегором» і каже, що можна уявити подібну хмарину з думок, духовний егрегор, подібний на вокальний, який ми щойно створили.

Я ще не дуже розумію, про що він говорить, але ми вирішуємо організувати майстер-класи, де кожен зможе навчати інших того, що сам вміє.

Відтоді Ганнібал викладає мистецтво реву. Секрет полягає в тому, щоб виштовхувати звук із живота і використовувати грудну клітку як простір для резонансу, стараючись ревти якомога нижче.

Ще він викладає мистецтво бою. Показує, як випускати пазурі, наче гострі шаблі, як атакувати так, щоб вп’ястися ворогу в горло та скуштувати його запашного соку — крові.

Піфагор називає нове бойове мистецтво «кіт-ван-до», себто мистецтво бою для котів.

Анджело, великий левів прихильник, як ніколи уважний:

— Мамо, здається, я знайшов свій шлях, — заявляє він.

— І який же? Кажи.

— Найбільше я люблю… насильство.

Раптом мені стає лячно за наступне покоління.

— Синку, не мели дурниць.

— Ні, мамо, Ганнібал відкрив мій талант. Я люблю битися. Знаєш, у мені теж душа лідера.

Він починає ревти в надії вразити мене. Я трохи роздратовано відповідаю:

— Знаєш, Анджело, бути лідером — це не одностороннє рішення. Потрібно спонукати інших до думки, що ти зможеш виконувати цю роль, тоді вони самі тебе виберуть.

— Думаєш, я недостатньо сильний для цього?

Анджело імітує прийоми з кіт-ван-до.

— Послухай, сину, я люблю тебе, але думаю, що тобі варто пам'ятати про скромність. Поглянь на мене: мене шанують саме тому, що я не показую своєї сили. Коли ти вдаєшся до бійки — демонструєш свою слабкість.

— Але ж, мамо, без жорстокості не буде перемоги.

— Жорстокість — це останній аргумент дурнів.

— Ні, неправда! Я вважаю навпаки: жорстокість — це найкращий спосіб переконати всіх у тому, що правда на твоєму боці.

Хоч він мені й син, я ледве стримуюсь. Це поганий вплив тієї названої матері, Есмеральди, це вона розпестила його. Треба буде колись взяти його під лапу, тобто застосувати свої методи виховання.

Але не зараз. Потім. Зараз я маю провести майстер-клас.

Значно спокійніша, ніж мій син, я навчаю лікувати звичайним муркотінням групу молодих котів, переважно кішок.

— Спершу потрібно вловити в диханні недужого негативні хвилі, далі почати виробляти вібрації на протилежній частоті так, щоб забезпечити противагу.

Після теорії переходимо до практики: в одної з моїх учениць болить живіт, я починаю муркотіти біля неї на частоті близько 19 герц, потім помалу її підвищую. Я помічаю, що мій метод починає працювати на частоті близько 24 герц, бо учениця, що потерпає від закрепу, каже, що відчуває у кишківнику полегшення.

— Ну от. Все дуже просто.

У рамках спільного навчання Патриція навчає всіх охочих — людей і котів — медитації.

Я думаю, що мій пообідній сон теж є своєрідною формою