Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Розділ 4

- Калеане! Еніро! Ви мені потрібні! – кричу, впавши на диван у вітальні.

- Що трапилося? - Обидва з'явилися внизу в ту ж секунду.

Елім теж поряд, майже вся родина у зборі.

- Я зустріла його, - беззвучно плачу, тримаючись за груди, - я зустріла свого призначеного.

- Аліто... - Калеан сказав тим заспокійливим тоном, що означає жаль. Він уже готовий підійти до мене, щоб обійняти, заспокоїти, погладити по голові, як робив уже десятки разів після того, як черговий маг переконував мене, що він є моїм призначеним. Скільки концертів я переглянула за своє життя! Навіть не віриться, що заради сексу зі мною деякі були готові відігравати цілі театральні п'єси.

- Це точно він, - мої ридання здобули звуки, - цього разу точно.

- Він тобі про це сказав?

- Ні! - Не змогла стримати зойку обурення. – Але в цьому немає сумнівів. Нас обох ніби вдарило струмом від одного дотику, і я побачила майбутнє не на тридцять секунд. Такого раніше ніколи не траплялося.

Я замовкла, бо згадала своє видіння. Воно було і приємним, і болючим для мене, особливо якщо врахувати, що все може виявитися неправдою.

- Цей сраний ублюдок мене не шукав! - Це останнє, що я змогла вигукнути в цій розмові, більше не залишилося сил.

Елім переказує Калеану все, що побачив у тому лісі, старший згоден, що все схоже на правду. Аргументи Еліма приймає, зважує, ставить додаткові питання.

- Він дуже сильний, Калеане. Чесно сказати, я думав, доведеться кликати вас двох, але не впевнений був, що і цього буде достатньо. Мені не те щоб не вдалося зрушити його з місця, я від своїх власних сил від'їжджав назад, лише ставлячи в його напрямку щит.

Я прислухалася, навіть схлипувати перестала.

Сильний. Ну хоч щось.

- Це добре, – Калеан задоволений. – Значить, незабаром буде ще одне весілля.

- Яке весілля, Калеане? Хіба ти не зрозумів? Я йому не потрібна! - В моїх очах вже немає сліз, сиджу на дивані, охоплюючи коліна.

- Що це за костюм на тобі, Аліто? І де ти взагалі була?

Упс... Про своє вбрання я забула, але зрозуміло, що мені було не до того.

- Калеане, та яка різниця, нормальне вбрання, - за мене заступається Ені, відволікає чоловіка, як може, він від її погладжень пливе.

- Провернемо, значить, ще одне весілля, як з Енірою. Хоче він чи ні, ми змусимо, – простий висновок Калеана.

- Боюся, такого не примусиш, - Елім знає, про що каже, він сам бачив.

- Аліта його змусить. Оскільки вони вже торкнулися одне одного, далі почнеться ломка. Цілодобово він думатиме про неї, а вона про нього, так, Ені?

- Так, а потім обоє шукатимуть зустрічей, спілкування, дотиків. Сили дадуть збій на якийсь час, але тяжіння лише посилиться. На третю добу почуття зміцніють, кожен буде впевнений, що це справжнє кохання. По суті так і є, але на цій стадії почуття заповнять вас до краю. Навіть якщо хтось образиться, більше години це не триватиме, - Еніра розповідає особистий досвід, усе, як було у них з Калеаном.

- Але ж він мені навіть не подобається!

- Оце дивно, - додав Калеан, - ти мала закохатися з першого погляду.

- Ну може і не так… - поправляє Ені, отримуючи у відповідь похмурий погляд чоловіка, - спочатку тобі може здатися, що він не відповідає твоєму смаку, але невдовзі все зміниться і ти закохаєшся.

- Ні, бо я не знаю, де його знайти, а він не знає, де шукати мене, - сама задумалася після своїх слів, трохи засумувала. - Хоча… якщо він завтра прийде на бій, ми зустрінемося.

- На який бій? – мало не хором спитали домашні.

Проговорилася, але викрутитись ще можу.

- На фермі проводять бої на мечах. Ми там зустрілися.

У цей момент брати ще раз окинули очима моє вбрання, але ніхто не прокоментував. Тільки Ені смикнула за руку Калеана, попередивши його обурену репліку. Розумниця наша, стримує звіра, нам трохи легше дихати.

- Отже, завтра ви зустрінетеся. Зроби так, щоби він закохався. І проблема вирішиться сама.

- Я ненавиджу його, - гарчу по-вовчому, - і не хочу його бачити.

- До вечора це минеться, - впевнено сказала Еніра.

- Та він уже від неї божеволіє. Я бачив його очі, - Елім посміхнувся, - і щось мені здається, що він теж вовк.

- Сірий смердючий лісовий вовк, - озвучую свої спостереження. - Хіба це пара для білої вовчиці?

Наді мною вже посміюється вся родина.

- Почався зворотний відлік, зараз вона вже не ненавидить його, завтра вовк звичайний стане для неї королівським, - Ені жартує, інші веселяться. І мені вже хочеться посміхнутися, тільки сльози іноді вискакують, знайшовши межі очей.

- А якщо він не прийде? Адже я навіть не знаю, де його шукати!

Раптом стало страшно. Наша випадкова зустріч може виявитися першою та останньою. Якщо він не вірить у призначення, раптом на нього не вплинуть чари тяжіння? А якщо він спеціально не прийде? Аби довести, що жодного призначення не існує. Я не уявляю собі, яка він людина, що в нього за душею. Які в нього сили так і не сказав. Але він щось робив із моїми видіннями, підміняв їх чи блокував. Показав мені, що легко зможе мене перемогти. Але те бачення в лісі… спекотне, збуджуюче, приємне. Навіть пошкодувала, що швидко покликала брата.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍