Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 7

- Есма! Завдання! Терміново! – Феня кричить несподівано істерично.

- Що таке? Знову?

Дивлюся на свій браслет, тіло пронизує тремтіння. Світиться червона лампочка. Я навіть не знала, як це буває зазвичай, як виглядає цей сигнал.

- Червоний? Феня, що це означає?

- Відмовилися всі, лишилася тільки ти.

- Але чому ж від червоного відмовилися? Це ж найважливіша людина!

- Я не знаю, Есмі. Ти повинна…

Так, я вже переміщаюся. Цього разу хоч би одягтися встигла. Поїсти, щоправда, не судилося. Сподіваюся, у цій історії не замішаний Елім, бо надто підозрілий збіг. Тільки ми з ним почали спілкуватися, як мені одразу дають захищати червоного.

Я навіть не спитала фенікса, куди ведуть координати, що там на мене чекає. Варто було б запам'ятати кілька захисних заклинань – мій талісман правий. Може і від Нотрилів стали би у пригоді.

Де я? Темно. Нонсенс! Я за шторою. Якого біса? Феня відправив мене за штору! Виглядаю акуратно, щоб оцінити обстановку. Схоже на номер у готелі. Біля ліжка до мене спиною стоїть голий чоловік, щось незв'язне каже і... стогне?

Так, ситуація.

Перед чоловіком навколішки стоїть дівчина. Не бачу, що вона там робить, але з ритмічних рухів здогадатися нескладно. Як бути?

Виходжу із-за штори безшумно, акуратно, ще раз оцінюю обстановку. Кого я маю зараз рятувати – не розумію. Де небезпека? На щастя, моєї присутності поки що ніхто не помітив.

- О Боже! Що ти робиш? – приємний сильний голос залив кімнату. У той самий момент чоловік відсторонився.

Намагаюся відкинути дівчину магією, хапаючи за її мінімальний одяг у вигляді мереживних трусиків. Тканина тріщить, дівчина пручається і досить сильно. Я розумію, що це монстр у вигляді спокусниці, а отже, можна не церемонитися. Шмякаю її об стіну з усієї сили, цього разу хапаючи не лише на канатики спідньї білизни.

Чисто випадково вгадала, що захищати маю чоловіка. У цей момент він обертається, розуміючи, що за його спиною хтось стоїть.

Так це я.

Витягла праву руку вперед і утримую щось у вигляді дівчини. Мені ледве вистачає сили. Все відбувається з блискавичною швидкістю. У два стрибки я опиняюся біля хлопця, штовхаю його на підлогу. Одягу на ньому немає, щоб ухопитися хоч би за щось, але дещо стирчить у паху, вхопитися можна… Про що це я?

Повалити таку груду мені ледве вдалося. Дівчина тим часом перетворюється на величезну гібридну пантеру з лускою на лапах та хвості.

- Ну, привіт, Багіро!

Знов жест рукою, і між нами стіна з полум'я. Дика кішка відскакує до протилежної стіни, а я так само своєю мініатюрністю затуляю широкоплечого хлопця. Хто тут кого взагалі має прикривати?!

Не час думати, пантера, схоже, вже спробувала навпомацки мій вогонь і зрозуміла, що він не обпалює. Масивне тіло насувається на нас. Звуків від лежачого піді мною чоловіка немає. Сподіваюся, він там ще не помер від шоку. Але з цим розберуся трохи згодом.

– Феня! Як зробити лід, скло чи щось ще? – кричу істерично, а потім сама згадую: - Vitrum statua!

Мила кішка перетворюється на скляну брилу, тільки це її ледве тримає, вона ніби скидає з себе мою магію. Пантера точно сильніша за мене.

Стоп без паніки. Але що ж робити? Чую в голові голос моєї пташки:

- Кинь на неї щось, але не забудь себе прикрити від уламків.

Для мене час сповільнився, але кішка так само наполегливо рухається на нас. Різким рухом скидаю покривало з ліжка, кидаю його на нас, а на чорну кішку обвалюю шафу. Тріск, скрик, гуркіт. Тиша. Відчуваю тремтіння. Все-таки не вирубався ще красень.

О Боже! Це ж тремчу я!

Набираюся сміливості, щоб визирнути з-під покривала. Готельний номер у руїнах. Крім меблів постраждали і стіни, все вкрилося слизом. Навіть не хочу вдумуватись, що це блищить.

У двері номера вже стукають, а точніше б'ють з усієї сили. Я встаю на ноги, тягнучи за собою хлопця. Хоча зараз більше схоже, що він піднімає мене.

- Що це було? Ти хто така?

Тільки зараз помічаю емоції хлопця. Непідробне здивування, що межує із шоком. Незважаючи на це, він все одно виглядає як Аполлон.

- Надягніть, будь ласка, - помахом руки подаю йому штани.

При всій цій страшній і хвилюючій ситуації ловлю себе на думці, що підопічний мені попався з визначними деталями... Здоровенними… Здогадалася, що впиралося мені в спину весь цей час.

Нормально взагалі? Я тут монстра вбила, а в нього член стоїть, ніби дивиться на мене із захопленням. Тільки оплесків не вистачає.

Не стрималася – посміхнулася.

- Я - Есма, ходімо звідси. Інший вихід знайдеться?

Двері номера вже намагаються відчинити, але я їм заважаю, тисну на них зсередини. Здається, вони вже втомились її штовхаюсь з усієї сили. А ми тим часом встигаємо вибратися з номера на балкон, а далі аварійними сходами.

Зараз у номері все одно з'являться чистильники, усе приберуть та підітруть пам'ять, кому потрібно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍