Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

Розділ 6

  Прокинувшись зранку Діана збиралася на роботу, а Віка збирала доньку до дитсадка.

-Хочеш, я Лізоньку до дитсадка відведу,- запропонувала Діана подрузі.

-Буду тобі вдячна,- Віка відразу погодилася.

-Ура, мене відведе Діана,- вигукнула дівчинка.

-Йди взувайся,- Віка поцілувала доньку та обійняла, і дочекавшись коли та вийде до коридору запитала у Діани,- ти чого така сумна?

-Вчора бачила Дениса. І не з Лесею, а з новою коханкою,- зізналася подрузі,- а ще Денис подумав, що я з Назаром... Ну, ти зрозуміла. Вони трохи не побилися.

-Нічого собі новина. Хай тепер Леся пожирає свої плоди, буде знати, як відбивати хлопця. А Денис хай бачить, що ти нарозхват, і хай шкодує, що проміняв тебе на іншу.

-Я вже взулася,- почувся з коридору голос дитини.

-Лізонька я вже йду,- крикнула їй Діана,- а ти не передумала розлучатися.

-Ні, він навіть не передзвонив.

-Шкода. Віка, після роботи, я поїду до Назара, додатково треба ще попрацювати. Тож затримуюся,- на-послідок сказала Діана подрузі,- я тобі потім розповім детальніше.

-Заінтригувала. Бувай, бувай,- Віка помахала рукою доньці.

-Бувай мамочка.

  День, на диво для Діани пройшов швидко, а навпаки хотіла щоб був якомога довшим. Їй так не хотілося їхати до Назара та ще й до нього додому. Хай би вже зустрілися десь на нейтральній території, але ж наказав додому тож доведеться їхати. Діана, навіть хотіла передзвонити до Назара та сказати, що захворіла, щоб тільки не зустрічатися з ним. Та передумала, не стала хитрити, бо все рівно не втекти від нього. Їй з голови не йшло, що він бандит, і при тому професійний спортсмен, володар чемпіонського титулу. Тепер зрозуміло, чому він має такий спортивний вигляд, такі м’язи, таку осанку. Діана відігнала від себе ці думки. Яка їй різниця до цього? Головне не те як він виглядає, а те яка він людина. Він той, який може шантажувати, використовувати людей у своїх цілях будь якою ціною, зухвалий і навіть може вбивати. А ще він хитрий та одержимий помстою.

  Діана у призначений час стояла при вході шикарного, приватного, одноповерхового будинку побудованому у найсучаснішому архітектурному стилі. Для Діани було очікувано, побачити розкішний котедж, адже власник великої будівельної компанії не буде ж жити в якійсь квартирці. Все як і належить, розкішний будинок, дорога машина, охорона. Охоронець провів Діану двором з ідеальним газоном. Перед будинком знаходилася велика тераса на якій стояв садовий столик з плетеними кріслами.

-Не стійте при вході, а проходьте до вітальні і зачекайте там Назара Вікторовича. Він хвилин через десять буде,- сказав ввічливо охоронець Діані.

-Дякую,

  Діана скинула пальто і присіла на великий шкіряний диван намагаючись не проявляти цікавість до того, як виглядає будинок у середині. Та мимоволі почала крути головою по боках, розглядуючи дорогу обстановку приміщення. А потім і зовсім встала та підійшла до стіни на якій висіли картини відомих художників.

-Подобається?- почула запитання від Назара, який не помітно увійшов до будинку і вже встиг скинути спортивну куртку.

-Картини захоплюють, але тільки картини,- Діана обернулася зустрівшись з ним поглядом та потім швидко пройшла мимо та сіла знову на диван,- у мене час обмежений, то не будемо його гаяти і приступимо до роботи.

-Я зовсім не проти, але спочатку ми перекусимо та вип’ємо чайку. Я майже цілий день нічого не їв, тому пішли на кухню. У холодильнику є смачна їжа, домогосподарка приготувала. Ти ж мабуть теж ще не вечеряла?- Назар на правах господаря пішов попереду показуючи де знаходиться кухня.

-Я планувала повечеряти вдома,- та насправді Діана відчувала голод,- ти мене затримуєш.

-Таке відчуття, що ти боїшся залишатися зі мною на одинці,- Назар відкрив холодильник та дістав запечену ще раніш курку, яку поставив у мікрохвильову піч для розігріву,- але не варто тобі переживати, я нічого поганого тобі не зроблю.

-Дякую, що попередив,- у Діани зовсім не було настою щось доводити або заперечувати.

-Не стій ти посеред кухні, а сідай за столик. Чого-небудь вип’єш?- Назар намагався бути гостинним.

-Не треба вдавати з себе порядного коли насправді це не так,- Діана все-таки не витримала і сказала це, про що почала відразу шкодувати.

-А як воно насправді?- запитав Назар розклавши по тарілках їжу і поставив одну для неї, іншу для себе.

-Скажи ти вбив того бідолаху?- і хто її тягнув за язика і сама не розуміла.

-Хочеш знати чи вбився я?- на диво Назар зберігав спокій почавши їсти,- ти не соромся, а вечеряй. Той негідник живий, коли будемо в тих краях на днях, то сама в цьому переконаєшся. Я дав йому грошей, щоб він наняв людей, які б звільнили замок від сміття. Натоміть, той, так званий бідолаха хотів все собі загребти та втекти. Прийшлося йому пригрозити, щоб йому дійшло, що зі мною жарти короткі. Що за провиною йде покарання.

-Це не причина, щоб вбивати або хотіти це зробити. Можливо, аби я не втрутилася, то ти б натиснув на курок,- Діана не могла мовчати, бо їй так і кортіло виговоритися.

-Думай як хочеш, але ти все рівно продовжуєш на мене працювати і будеш виконувати всі мої накази. Так що не надійся і не шукай виходу позбутися мене. Хіба ти не цього хочеш? Задаєш всі ці запитання, щоб все знати напевне. Якщо ти закінчила йдемо робити фотографії.

  Діана так і не доторкнулася до їжі не зважаючи на голод. Вона і справді подумала, що тепер може звільнитися від нього. Та потім усвідомила, що це мало неймовірно, він не відпустить, бо вона занадто багато бачила, наприклад взяти вчорашній день. Фотографії Діана зробила незважаючи, що Назар стояв над нею і не зводив погляд. Та вона намагалася не звертати на нього уваги. Чомусь зовсім не боялася його, хоч і були всі причини для цього.

-Чи довго ти зустрічалася зі своїм колишнім?- це запитання змусило Діану відірватися від останньої фотографії.

-Тобі яка різниця?- їй не сподобалася його цікавість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍