Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

ліву ногу, і важко дихав, дивлячись, як туманиться скло.

— От жирна срака,— мовив він уголос.— Старий довбаний динозавр.

Обтерши з чола піт, Страйк відімкнув двері й перетягнув свої численні покупки через поріг. У кабінеті він відсунув стіл і поставив розкладачку, розгорнув спальник, наповнив чайник у раковині за скляними дверима.

На вечерю — відерце локшини швидкого приготування, яку він обрав, бо вона йому нагадувала солдатські пайки: взяти локшину його змусила якась глибоко вкорінена асоціація між сухпайком і тимчасовим житлом. Коли чайник закипів, Страйк налив окріп до відерця і з’їв локшину пластиковою виделкою, взятою у студентському кафе. Сидячи на офісному стільці, він дивився на спорожнілу вулицю, на рух машин ген в оповитому сутінками її кінці, й дослухався до гупання басів у кафе «12 тактів» унизу.

Страйкові траплялося спати і в гірших місцях. Серед них були і бетонна підлога багатоповерхового гаража в Анголі, і розбомблена фабрика, де вони поставили намети, а вранці викашлювали чорну сажу; і — найгірший з усього — сирий гуртожиток комуни у Норфолку, куди мати притягла восьмирічного Страйка і його шестирічну напівсестру. Він добре пам’ятав незатишність лікарняних ліжок, у яких лежав місяцями, і різні самозахопи-сквоти (де також мешкав з матір’ю), і зимові ліси, де ставав табором в армії. Нехай проста розкладачка під голою лампочкою не обіцяла комфорту, та у порівнянні з тими місцями це була розкіш.

Купівля простих речей для забезпечення своїх нехитрих потреб заспокоїла Страйка, повернула його у знайомий стан солдата, який робить те, що потрібно зробити, не питаючи і не нарікаючи.

Він викинув відерце від локшини, увімкнув лампу і сів за стіл, де Робін провела більшу частину дня.

Збираючи перші складові нової справи (папку в міцній палітурці, чистий папір, скріпку, записник із нотатками розмови з Бристоу, буклет з «Тотенгему» й візитівку Бристоу ), Страйк помітив, що у шухлядах прибрано, з монітора витерто пил, порожніх чашок і недоїдків немає, а в повітрі витає легкий запах аерозолю «Пронто». Трохи здивований, Страйк відкрив «касу» і знайшов там записку: охайний округлий почерк Робін повідомляв, що Страйк винен їй сорок два пенси за шоколадне печиво. Страйк відрахував сорок фунтів з пачки, яку видав йому Бристоу, і сховав до жерстянки; потім, подумавши, згори на купюри поклав сорок два пенси монетами.

Далі Страйк узяв одну з ручок, які Робін акуратно склала у верхній шухляді, й, поставивши дату, почав швидко писати. Записи розмови з Бристоу він вирвав з блокнота і додав до справи; окремо занотував усі свої дії до нинішнього Моменту, включно з дзвінками Анстису й Вордлу, записав їхні номери (але інформація, яку надав Страйкові інший приятель,— імена, адреси,— до справи не потрапила).

Нарешті Страйк присвоїв новій справі серійний номер і записав його на корінці разом з назвою — «Нагла смерть, Лула Лендрі». Далі поставив папку на місце — на правий край полиці.

І тоді зрештою відкрив конверт, у якому, за словами Бристоу, містилися важливі докази, які проґавила поліція. Щільні рядки, написані чітким і виробленим почерком юриста, ледь закручувалися вгору. Як Бристоу й обіцяв, йшлося у записах головно про дії чоловіка, якого він називав Бігуном.

Бігун був високий і чорний і ховав обличчя під шарфом; він з’явився на записі камери нічного автобуса, який ходив маршрутом Іслінгтон — Вест-Енд. Бігун сів у цей автобус за п’ятдесят хвилин до загибелі Лули Лендрі. Далі він з’явився на записі камери спостереження в Мейфері: йшов у напрямку будинку Лендрі о 1:39 ночі. Просто під камерою він зупинився і ніби перевірив щось на папірці («Адресу? Маршрут?» — послужливо припускав у нотатках Бристоу), а тоді зник з очей.

Та сама камера спостереження зафіксувала, як о 2:12 Бігун промчав у зворотному напрямку і знову зник.

«За ним біжить ще один чорний — можл., сторожив? Чи крав машину, і його сполохали? За рогом у цей час увімкнулася сигналізація на авто»,— писав Бристоу.

Пізніше ще одна камера спостереження зафільмувала «чорного чоловіка, дуже схожого на Бігуна», який ішов вулицею неподалік Грей-Інн-скверу, за кілька миль від місця подій, у ніч смерті Лендрі. «Його обличчя теж не було видно»,— додавав Бристоу.

Страйк відірвався від нотаток і потер очі. Скривися — забув, що одне око підбите. Він перебував у стані запаморочення й неспокою, характерному для глибокої втоми. Тяжко, хрипко зітхнувши, Страйк повернувся до читання нотаток Бристоу, стискаючи у волохатій руці ручку, готовий робити примітки.

Може, Бристоу і тлумачив закон об’єктивно й безпристрасно у конторі, яка видала йому стильну бізнесову візитівку, але вміст конверта лише підтвердив Страйкові підозри: особистим життям його клієнта керує невиправдана одержимість.

Хай яка причина зацикленості Бристоу на постаті Бігуна — чи його мучить таємний страх міського бабая — чорношкірого злочинця, чи він керується іншими, глибшими, більш особистими мотивами — годі було уявити, щоб поліція не провела розслідування щодо цього Бігуна і його можливого супутника (який чи то сторожив, чи то крав машину). І вже напевно були вагомі причини зняти з нього підозру.

Широко позіхаючи, Страйк узявся за другу сторінку нотаток Бристоу.

О 1:45 Дерик Вілсон, охоронець, який того вечора чергував у фойє, почувся зле і вийшов до туалету, де пробув приблизно чверть години. Таким чином, протягом п’ятнадцяти хвилин перед загибеллю Лули у фойє нікого не було, і хто завгодно міг пройти непоміченим. Вілсон вийшов з убиральні тільки після того, як Лула вже упала,— почув, як кричить Тенсі Бестиґі.

Це вікно можливостей ідеально збігалося з часом, коли Бігун мав би дійти до будинку №18 на Кентигерн-Гарденз, якщо пройшов під камерою спостереження на розі Алдербрук-роуд і Белламі-роуд о 1:39.

— І як же,— пробурмотів Страйк, потираючи чоло,— він розгледів крізь вхідні двері, що охоронець пішов до нужника?

Я розмовляв з Дериком Вілсоном, який радо відповідає на всі питання.

Можу закластися, ти йому заплатив, подумав Страйк, побачивши поруч з цими останніми словами телефон охоронця.

Він відклав ручку, якою планував нотувати власні міркування, і прикріпив записи Бристоу до справи. Далі вимкнув настільну лампу і пошкутильгав попісяти в загальному туалеті біля сходів. Почистивши зуби над потрісканою раковиною, Страйк замкнув скляні двері, виставив будильник і роздягнувся.

У неоновому світлі вуличного ліхтаря Страйк розстебнув кріплення протезу, стягнув його з кукси — та сильно боліла — і зняв гелеву прокладку, яка більше не притлумлювала болісних відчуттів. Поклавши штучну ногу біля поставленого на зарядку мобільника, він вліз у спальник і ліг, підклавши руки під голову