Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що я тут роблю? Не хочу тут бути. Навіть те, що подруги поряд ніяк не рятує. Мені б на самоті побути...
Різко захотілось піти поплакати у вбиральні, що я й роблю, тихенько попросивши Максима дати мені прохід. Він галантно піднявся і пропустив мене, легенько торкнувшись за руку. А також, здається, якось дивно глянув, стривоженість показуючи в зелено-карих очах.
Може він щось знає? Або про план поведінки Ярослава, або ж про випадок зі мною. Дивиться так, ніби шкода мене.
Дожила! Мене жаліють люди, котрі бачуть вперше. Вже не можу втримати своїх сліз — зараз буде повінь.
Та тільки я заскочила до жіночої кімнати, як туди ж побігли й мої баби. Аліна переймалася за мене, бо побачила мій стан, а безголовій закоханій дамі в рожевих окулярах закортіло про Ярчика погомоніти!
— Ой, дівки, мій Ярчик так цілується бомбезно! Можу посперечатися, що і в ліжку він не має рівних.
Де це таке бачине? Він вже її? З яких пір? Бо сама ж на нього вішається?
— Дурна ти! — не витримую я і вологі потоки застують пеленою очі.
— Ти чого це, полуничко?
— Облиш її! Хочеш веселитися — йди й далі розважати свого царя, тільки коли ноги перед ним розсунеш, то не забудь приготувати заздалегідь хусточку, щоб потім гірко плакати було в що! — чую скрізь свій плач лиху промову найврівноваженішої серед нас. — Я ж знаю тебе. Ти одразу ведешся на солодкі казки, а потім скиглиш, чому ж тебе кидають, чому несерйозні якісь усі. Не довго, щоправда, страждаєш, не так, як Юля, бо відходиш швидко, інші пригоди знаходиш, але це не зовсім нормально. Втішати в черговий раз тебе не буду.
— Чому одразу плакати? Ярчик не такий. Він... він...
— Та всі вони однакові, твої Ярчики! Не буде нормальний мужик ось так затискати тебе в кутку, як цей. Не виправдовуй.
Після свого феєричного виступу Аліна займається виключно мною, а Міланка, похнюпившись, йде від нас. Мені було це і незвично, бо до мого переїзду в село, завжди вона мене втішала, поки наш головний скептик невдоволено цокотіла зубами. А тепер все навпаки.
Коли ж мені вдається заспокоїти нерви і ми повернулис до зали, то затятого любителя випити та налити вже немає за столом. Хлопці його посадили на таксі і відправили додому, бо той вже перебрав трохи, а гальм немає.
— І нам вже час викликати таксі, мабуть. Додому, до хати треба, — розхвильовано поглянула в п'ятсот п'ятий раз Аліна на годинник, який мерехкотів сріблом на її зап'ясті. — Дякую за компанію.
— Не зрозумів. А нащо я тоді не пив сьогодні? Я за кермом і тому вас відвезу, дівчатка. Доставимо під двері дому в найкращому вигляді і без всілляких таксі,— дав знати про свою суворість Максим, махнувши головою і розсипавши темні кучері по округлості голови. А мені здалося, що він не з тих, хто любить міцні напої. Помилилася?
— Дякуємо, звісно, але...
— Без "але" будь ласка, — не дав Максим Алінці жодної спроби щось заперечити. Для ефектності картини, не вистачило хіба що стукотіння його кулака по поверхні столу, але й так зійде.
— То мої сестрички дуже скромні, — озвалася й собі наша третя.
— А можна питаннячко? — затарабанив своїм низьким голосом й Ярослав, хай би він скис. Бачити і чути його не хочу. — А чому, якщо ви сестри, між собою ви не схожі? Зведені чи що?
Ми троє, і навіть я із роздутим від сліз лицем, заходилися сміхом.
— Ага, зведені навчанням і гуртожитком, — поспішила пояснити наша колишня староста курсу, бездоганно зібрана Алінка. — До того ж, це й гра слів в деякій мірі. Ми навчалися на медичному, то ж і стали сестричками-медсестричками.
— Я ж казав, що вони подруги. Навчалися разом, як виявилося. А ти: "двоюрідні, двоюрідні", — кинув кучерявий своєму другу, викликавши бурхливу реакцію усіх нас. — А тепер пийте вже на коня і по домівкам.
— А що, завидно, що ми п'ємо, а ти ні? — гигикнув й собі Ярослав.
На такій веселій ноті ми й завершили вечір. В затишному та теплому салоні Максимового білого седану й зовсім розтанули, а наша Алінка взагалі мало не задрімала у мене на плечі. Було жаль її будити, та перша зупинка була якраз біля її будинку.
— Ну все дівки, до зв'язку. Мілано — не забувай про хусточку. Юліандрессо, а ти не зникай більше надовго. Я тебе всеодно з-під землі дістану і рано чи пізно різні дурниці виб'ю з твоєї голівоньки, — в'яло цмокнула нас по черзі в щоки дівчина, укотре сонливо розчепіривши рота.
— Хто наступний? Куди шлях тримати? — питає водій, щойно за нею з невиразним клацанням зачинилися дверці.
— Ой, мабуть Юлю. До неї їхати хоч і довше, але я так не хочу, щоб ця ніч закінчувалася, — ниє моя так звана сестра. Була б вона мені рідною — за таку поведінку вичитала б нотації.
— Хочеш продовження? Невситима тигриця, — сміється короткострижений пасажир з переднього сидіння, обернувшись до нас на задні місця автівки.
Між ними знову клекочуть феромони і простежуються багатозначні натяки на... близькість. А як ще пояснити те, що Мілана закусила нижню губу?
Раніше не помічала за симпатичною чорнявкою такий потяг до розпусти. Ще три роки тому в неї було більше скромності. Розвіяла вже десь? Аби ж тепер ніде вітром не надуло нічого...
— А знаєте, людоньки, а для тих, кому було мало запрошую до себе в гості, — несподівано ошелешив власник авто. — Я ж за вечір тільки й полоскав горло соком. А в своїх резервах маю декілька пляшок біленької. Хто за?
Не сумнівалася ні хвильки, що бажаючі знайдуться. Меланка заплескала гучно в долоні, а Ярослав засвистів і гепнув свою важку руку на плече друга.
— Чувак, ти найкращий! То зараз Юлю додому відвозимо і до тебе?
— А чому це мене додому?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова», після закриття браузера.