Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

130
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 53
Перейти на сторінку:

Не хочу. Не буду. Не стану закохуватися. І вже тим більше у свого начальника! 

Не стану. Витримаю оту його... харизму. Подумаєш міцний торс і кубики преса, плечі ці потужні, і... І, стоп, Соломія! Не туди тебе несе, дурненька. От узагалі не туди!

Так, зберися. Візьми себе в руки. Тримай дистанцію. Не дивись у його бік. Працюй. Просто працюй і все вийде. Ти впораєшся.

Поплескавши себе по щоках і ще десять разів промовивши ці слова, наче мантру, я зробила кілька серій глибоких вдихів і довгих видихів, щоб заспокоїтися. І нарешті вийшла зі своєї схованки. Повернулася до кімнати, і не дивлячись у бік Назара, простягнула йому светр.

- Ось, будь ласка, відіпрала.

Він неквапливо простягнув руку і прийняв у мене мокру одежину. Поспішно відійшовши, я сіла за свій стіл і втупилася в екран комп'ютера. Не дивилася в його бік, трималася як могла, хоча краєм ока все одно помічала, що светр мокрий він не одягнув - розвісив його на спинці стільця, а сам сидів за столом, продовжуючи безсоромно виблискувати голим торсом. І усмішка ця його, - не бачила її, але прямо шкірою відчувала, - так і розсилала по тілу тисячі мурашок. Хотілося схопитися й рвонути геть із кімнати, так ніяково мені було, і так незатишно я почувалася.

Не знаю, як просиділа до першої години дня, прокрутилася наче на електричному стільці, і тільки-но будильник пікнув, повідомляючи про час перерви, я підірвалася, як ошпарена. Схопила ланч-бокс і смикнула на вихід.

- Сьогодні знову супчик? - Наздогнав мене в спину глузливий оксамитовий голос із хрипотою, і я загальмувала так, ніби врізалася в невидиму перешкоду. Наказала собі не обертатися. Ох уже цей голос... Терпи, Соломія, тримай себе в руках!

Схопила повітря, насилу змогла видихнути. Важко ковтнула, зусиллям волі змушуючи спину розслабитися, щоб не виглядати, як натягнута пружина, щоб не видавати себе з головою.

- Каша. - Хотіла видати рівно, а прозвучало тонше, ніж мишачий писк.

Назар розсміявся. І я ледь не застогнала. Та ви знущаєтеся?! Ну ось. Ще й це. Ну навіщо йому такий сексуальний сміх, - неголосний, гуркітливий, обволікаючий. Ну от навіщо одній людині стільки спокусливих рис? Не можна було розділити їх між кількома чоловіками, щоб кожному по шматочку. Ну от як я маю це витримати?

Смикнувши головою, я дозволила собі на секунду заплющити очі, а потім розплющила, і розправивши плечі, з таким виглядом, ніби мене нічого не хвилює, вийшла з кімнати. Тільки от у тому, що я впораюся, у мене більше віри не було.

 

1 ... 11 12 13 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мала, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мала, Ліана Меко"