Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 4. Мала рада

— Це просто неподобство! Нечуване порушення традицій!

Кришталевий келих із крижаною водою трохи підстрибнув і жалібно дзенькнув, з такою силою Зафір вар Іяд, найстаріший представник малої ради, вдарив долонею по столу. Старий був у невимовному гніві. Мало того, що північний вискочка зайняв місце глави держави, так йому ще й вистачило зухвалості вимагати зміни регламенту проведення дня Махріган!

— Те, що Ви пропонуєте, — просто неможливо, — наполягав Зафір, гнівно поблискуючи чорними очима. Його сива борода стирчала в різні боки, неначе поділяла обурення свого господаря. — Це святкування здавна слугувало приводом виявити свої повагу та пошану правлячій сім'ї. Щороку в цей день ми, як і всі наші предки, підтверджували свою присягу імператорові та його спадкоємцю, а також приносили щедрі дари на знак своїх смирення й поваги. Церемонія сходження по сходах палацу священна!

— Немає нічого священного в тому, щоб провести кілька годин під палючим сонцем, чекаючи своєї черги вимовити безглузду фразу. Нагадати Вам, шановний лорде Зафір, що всі ці клятви виявилися брехливими? — Ульф ледь посміхнувся і влаштувався в кріслі зручніше. Він знав, як цих зарозумілих снобів дратує насмішка над формальними проявами вірності та шанобливості. — Не надто це свято допомогло попередньому імператору зберегти владу, або, хоча б, життя.

— Невдале порівняння, — заперечив противник. — Ви ніби забули, що покійний Сабір вів війну з герцогом Недоре. Та й Ваш особистий внесок у падіння імператорського дому важко переоцінити.

— Ви абсолютно праві. Нерозумно заперечувати очевидне, — Ульф був налаштований напрочуд миролюбно. — І я досі вважаю всі прийняті рішення правильними. Я міг би наказати військам відійти від міста в той день і дати Вам зіткнутися з наслідками божевілля ясновельможного Сабіра. Як думаєте, якби демони, покликані імператором, встигли дістатися до Ваших розкішних будинків, ми б із Вами зараз мали можливість вести ці вишукані бесіди?

Зафір від обурення навіть на мить розгубився. Втім, регент не збирався вислуховувати безглузді закиди. Перш ніж старий знову заговорив, Ульф припідняв руку в попереджувальному жесті.

— Помовчіть трохи, шановний. Не ставте себе в ще більш незручне становище. До того ж не порівнюйте загибель ясновельможного імператора з падінням усього дому. Хочете виявити свою повагу юному Аділю та його матері? Виявляйте її в будь-який інший спосіб, наприклад, зробіть так, щоб ім'я хлопчика викликало в народу радість замість побоювання і недовіри. Ваші слова почуті. А тепер я хотів би дізнатися думку інших членів ради.

З місця навпроти піднявся Навір вар Агдай, поважний представник одного шанованого сімейства, який втратив у тривалих заколотах найбільш імовірного спадкоємця. На жаль, сина Навіра було страчено два роки тому за обвинуваченням у зраді.

— Особисто я не вбачаю нічого поганого в тому, щоб змінити правила проведення свята. Юний спадкоємець занадто малий, йому не зрозуміти весь символічний сенс багатогодинної церемонії. Крім того, не варто забувати, що з моменту закінчення сутичок на вулицях міста минуло не так багато часу. Люди втратили дах над головою, рідних та коханих, хтось залишився без засобів для існування. Чи доречними будуть пишні церемонії? Боюся, що вони спровокують непотрібне обурення натовпу.

— З іншого боку, змін за останній місяць і так уже достатньо. Нехай хоча б щось нагадає людям про колишнє життя. Так, воно не було безхмарним, але набагато більш передбачуваним, ніж зараз, — Вафі бен Зір'яб, глава нової знаті, схилив голову, ніби вибачаючись перед регентом за свої слова, але твердо заявляючи: він проти.

— Я згоден змінити церемонію. Мені здається, містяни зараз переймаються більше власними турботами, ні до чого роздмухувати щойно згасле полум'я, — додав верховний жрець Іліяс, і регент мовчки кивнув, приймаючи його слова.

— Але загальне святкування? — обуренню Зафіра не було меж. — Музика і частування прямо на вулиці? Це неприпустимо! Я вже не кажу про участь у подібному ясновельможної пані та її сина.

— Чому ж неприпустимо? — вставив свою репліку Махфуз Сайяф, один із наймолодших членів ради. — У сільській місцевості та невеликих містах святкують саме так. Навіть у сім'ях пустельників, де норми поведінки набагато суворіші, на це свято дозволяється збиратися всім: і покинутим дружинам, і чужинцям, і тим, хто пізнав печаль вдівства. Махріган — день, присвячений збору врожаю, день подяки — і не тільки людям, а й землі, що дала їжу.

— Тут не село, а тим більше — не пустеля, — скривився бен Зір'яб. — Дармсуд — столиця Золотої Імперії. Місце зосередження давньої магії та сили.

При цих словах верховний жрець невдоволено скривився: він усе ще не міг змиритися з тим, що головний храм міста перетворився на купу уламків, а чотири джерела магії Стихій виявилися зруйновані одночасно. Між тим Зафір знову заговорив:

— Це свято не для сільської черні. Народ повинен бачити символ, блиск і славу ясновельможного дому. Зрештою, натовп завжди підкоряється волі імператора. Істинного правителя, а не того, хто випадково отримав владу вискочки.

— Обережніше, шановний, слідкуйте за словами. Моє терпіння теж має межі. Варто нагадати Вам, що тут я представляю інтереси юного спадкоємця? — Ульф запитально підійняв брову.

— За наказом ясновельможної Арселії, так, звісно. Ось тільки я побоююся, що Ви зловживаєте своїми обов'язками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍