Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Розділ 7. Метання Аглаї

Тихою тінню вона метнулася знову до покоїв чоловіка. Повісила у шафу халат і пірнула під теплу ковдру. Травневі дні спекотні, однак вечори прохолодні. І льодяні ступні її ніяк не могли нагрітися.

Аглая думала. Вона згадувала зустрічі й розмови з Адамом, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на божевілля. Бо вже почали закрадатися думки, що її чоловік трохи несповна розуму. Та наче жодного прояву ненормальної поведінки до сьогоднішнього вечора Аглая не помітила.

Треба було лише вирішити, що робити їй. Повертатися до сестри? Після першого дня заміжжя це був би сором несказанний. Та й ніч надходить вже, зрозуміло, що зараз не поїде. Спробувати розговорити Адама? Але ж знову відмовчуватиметься. Від хвилювання трохи взяли дрижаки її тіло під набитою гусячим пухом ковдрою. Ледь вдалося заспокоїтися. А через якийсь час і Адам повернувся. Питати, не питати? Що робити? Може, вдати, що заснула. Це було смішно й по-дитячому, однак саме так і вчинила Аглая.

- Люба…Аглає, - покликав, підійшовши ближче.

Стояв якусь мить, дивився на неї. Однак не розплющила повік Аглая, вдавала, що спить.

- Пробач мені за все… - не повірив, певно, Адам у цю виставу, проте нічого більше не сказав.

І розвернувшись, пішов спати на широку канапу, ще й захопив з ліжка одну подушку. Аглая так і не змогла заснути всю ніч, вона постійно прислухалася до німої тиші, боявшись почути якийсь звук. Вона не могла навіть поворухнутися, бо тіло наче задубіло під теплою ковдрою. І сон зморив її лише на світанку.

А ранок, як то кажуть, покаже, що вечір не скаже. Пізнього ранку коли сонце вже давно встало, прокинулася й графиня Домбровська.

І найперше вирішила, що сьогодні ж має відвідати сестру. Порадитися з нею, розповісти про всі свої хвилювання. Можливо, й надумала собі щось зайве Аглая.

Могло таке бути, що Адам графиню Євлампію згадав і з її душею розмовляв? Сестри й самі часто вголос розповідали своїй померлій матінці про життя, про тривоги, про дівочі переживання. Перевірених доказів, що Адам втратив здоровий глузд, Аглая не мала.

Тож візит до сестри здавався найрозумнішою ідеєю. Анна завжди була найвірнішою подругою й давала мудрі поради. Дуже сподівалася Аглая, що хоч трохи втихомиряться її душевні метання після розмови із сестрою. Треба було вставати й кликати служницю, щоб збиратися у місто.

Аж тут і служниця якраз несміливо тупцяла біля дверей.

- Заходь, Сусанно, - промовила Аглая, підіймаючись з широкого ложа.

Уже й одяг у руках тримала та білизну графині.  

- Я наважилася сама обрати сукню, моя пані. Якщо Вам не подобається, я зміню, - винувато дивилася служниця, немов перепрошувала за таке нахабство.

Але ж бачила Аглая, що Сусанна принесла найкращу повсякденну сукню з тих небагатьох, що мала графиня.

Служниця допомогла умитися й одягнутися.

А приводити до ладу золотаве волосся пані Домбровської вирішили вже в її покоях. І коли розчісувала й формувала той густий водоспад в акуратну зачіску перед великим дзеркалом у будуарі, то почала графиня розпитувати в неї різне.

- Тобі відомо, де зараз пан Адам?

- Так, поїхав на кінну прогулянку ще годину тому. Пан Адам дуже любить коней.

- А скажи мені, Сусанно, чи добрий до вас пан Адам? – і  чіпким поглядом обдарувала служницю.

- Так, наш пан  дуже хороший, щедрий. Ми усі його любимо, - начебто щиро відповідала.

- А чи все добре у маєтку, чи не траплялося якихось неприємностей? Ну, звісно,  після смерті сім’ї Адама, - й подумала відразу графиня, що про загибель родини треба більше розпитати.

Слуги ж завжди все знають про панів.

- А ви хіба не знаєте, пані? – спантеличено подивилася Сусанна у дзеркало на Аглаю.

- Не знаю що? – вже й навіть сталеві нотки з’явилися у голосі. Ці таємниці починали якось невимовно дратувати вже.

- Пан Адам буде незадоволений, розсердиться, якщо я зайве патякатиму, - аж припинила заплітати свою пані й руками рота затулила Сусанна.

- А ми йому нічого не скажемо, - по-змовницькому підморгнула Аглая, розвернулася й навіть руки загрубілі служниці взяла у свої тендітні долоні й стиснула легенько. – Я ж віднині твоя хазяйка. Ти маєш бути відвертою зі мною. Сусанно, я дуже хвилююся. Я майже усю ніч не спала. Я так з розуму зійду скоро, якщо не дізнаюся, що тут відбувається.

Аглая не сподівалася, що служниця їй все так от відразу й розповість. Однак, як не дивно, Сусанна нахилилася до вуха графині й почала тихенько шепотіти:

- Іванна вчора бачила графиню Євлампію, вона сиділа в оранжереї й бурмотіла щось.

- Привид графині? – уточнила Аглая.

- Ні, живу графиню із крові та плоті, - абсолютно впевнено стверджувала служниця.

- Але ж вони загинули всі  в подорожі.

- Не було ніякої подорожі, пані Аглає. За цю таємницю граф Адам заплатив нам усім страшенно великі гроші. Ми з Іванною вже купили собі невеликий будинок у місті, - розговорилася, на щастя, балакуча Сусанна.

Сестри вони, виходить, чи що. І справді, чимось схожі. Кивнула їй Аглая, щоб продовжувала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍